read-books.club » Сучасна проза » Шалені шахи 📚 - Українською

Читати книгу - "Шалені шахи"

208
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шалені шахи" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 51 52 53 ... 97
Перейти на сторінку:
поміж людьми правдоньки!..

— І що ж вам тепер робити, пане Криштофе?

Хазяїн хмуро подивився на старого служника і зрозумів, що Ничипір має на увазі щось зовсім інше: «Що ж НАМ робити, пане Криштофе, якщо ВИ програли позов? Куди тепер подамося?..»

— На Січ знов піти думаю... — почав полковник, але відразу осікся: не можна тепер на Запоріжжя — і цього права їх позбавили!..

— А як же порядок щодо низoвиків і Украйни? — немовби прочитавши панські думки, здивувався старий служник.

Справді, не можна випускати з виду, що Його Королівська Величність, на догоду знехтуваному магометанському нехристю — турецькому султанові, узявся вигнати козаків з низов'їв Дніпра!!! Зрозуміло, насамперед їх треба було видворити з Запорозької Січі... Для того й була видана Постанова про порядок щодо низoвиків і Украйни, щоб умиротворити шалених бусурманів.

І нехай запорожці не дуже–то дослухалися до королівських посланців (навіть більше того — відверто насміялися над чванливою самовпевненістю польського сейму), тепер на Січ іти в жодному разі не можна. Адже Криштоф Косинський — все–таки шляхтич, хоча й бідний... а відтепер ще й безземельний. Тому відхід до запорожців у нинішніх умовах можуть розцінити як нахабне нехтування прямими вказівками влади. А це потерпілому від неправедного судилища пану полковнику зовсім не потрібно — ходити якщо і не в бунтівниках, то вже точно у злісних неслухах!

— Ти правий, Ничипоре, вертатися на Запоріжжя до козаків не можна...

Він не договорив, оскільки знадвору долинули шум і потужний тупіт багатьох ніг. Через кілька секунд двері розчинилися, і у світлицю ввалилися чоловік п'ять прислуги. І всі до одного чомусь розгублені.

— Що ще сталося? — здивовано звернувся Косинський до хлопців.

— Та тут, пане полковнику, справа така, що... — нерішуче почав один із служників, оглядаючись на товаришів. Але тут, грубо розпихуючи всіх, наперед виступив нахабнуватий на вигляд хлопець із маленькими вічками, що безперервно бігали, і без жодного вітання мовив наступне:

— Отже, така справа! Мене послав сюди з особливим дорученням білоцерківський підстароста — пан Дмитро Курцевич–Булига. Хто тут з вас Криштоф Косинський буде? Ти, чи що?..

Нахаба безцеремонно тицьнув відстовбурченим пальцем правої руки у груди пану полковнику, одночасно зіщуливши й без того маленькі вічка. Обімлівши від такого нахабства, шляхтич, проте, мовив доволі стримано:

— Так, це я. А що сталося?

— Та так, нічого особливого, — нахабненько посміхнувся хлопець, — окрім того, що маєток твій Рокитне відсудив пан Януш Острозький. Про цю справу вже вся околиця чула.

Відразу ж з'ясувалося, що присутні служники пана Косинського явно не належали до «всієї околиці», оскільки негайно почали здивовано переглядатися й обережно перешіптуватися між собою.

— Так–так, хлопці, так воно і є: всю Рокитнянську пустош разом із селом і маєтком, побудованим моїми стараннями, відсудив княжич Острозький.

— А що ж старий князь Костянтин Василь?.. — здивовано запитав один зі служників, однак, змусивши його замовкнути самим лише жестом лівої долоні, пан Косинський знову звернувся до приїжджого нахаби:

— Давай–но з тобою розмову продовжимо, бо поговорити зі своїми хлопцями та пояснити їм дещо я ще встигну... Отже, у якій справі відрядив тебе до мене пан підстароста?

Тут приїжджий хлопець зовсім по–конячому мотнув головою й у ще більш нахабній манері процідив крізь зуби таке, від чого в оторопілого шляхтича широко розкрилися очі... й навіть, схоже, заворушилося волосся довгого козацького чуба, що спадав на високе чоло:

— Ти славишся на всю округу вгодованними свинями, з яких виходить чудове сало. Отож мій шляхетний пан Дмитро Курцевич–Булига, підстароста Білоцерківський, повелів тобі, Криштофу Косинському, без зволікання доставити йому на подвір'я десять добірних свиней — з таким повелінням я сюди й прибув. Причому врахуй: доставити кращих свиней панові підстарості ти маєш до того, як люди його світлості княжича Януша Острозького прибудуть у твою садибу, щоб...

Вислуховувати подальші пояснення пан полковник не збирався — і без того все зрозуміло! Тому, ляснувши долонею по столу, він уривчасто мовив:

— Замовкни!

Однак нахаба й далі гугнявив своє:

— Не переривай мене! Доставити добірних свиней на подвір'я шляхетному панові Курцевичу–Булизі ти повинен до того, як люди його світлості княжича Острозького прибудуть сюди, щоб вони не дізналися про цю справу. В іншому ж випадку, якщо ти забаришся і...

— Цікаво, що ж станеться, якщо люди Острозького довідаються, як шляхетний пан підстароста Білоцерківський намірився заграбастати собі десяток свиней, що на ділі вже належать панові Янушу?!

При цих словах усі служники пана полковника, включаючи старого Ничипора, мимоволі подалися назад, оскільки вловили в хазяйському голосі ледь помітне присвистування — вірну ознаку його найсильнішого гніву. А що таке гнів Криштофа Косинського, вони знали надто добре!.. Окрім того, служники розрізнили нотку глузування, що мимоволі супроводжувала слова «шляхетний пан підстароста». Один тільки приїжджий нахаба залишився на місці, бо, зовсім не розбираючись в інтонаціях пана полковника, просто не здогадувався про назрілу бурю:

— А все дуже просто! Якщо ти забаришся, люди його світлості княжича Острозького, звісно ж, довідаються про цю справу. Тоді пан підстароста скаже, що це ти сам, своєю волею вирішив відіслати вже не належних тобі свиней у подарунок — щоб здобути милість і захист мого хазяїна, після чого схоронити у нього в Білій Церкві хоча б частину втраченого по суду майна. Але зрозуміло, у цьому випадку ти втратиш усяку прихильність не тільки в очах його світлості княжича Януша Острозького, але й мого хазяїна також. З тебе ж вони обидва і стягнуть усі збитки, тож краще подумай і...

— Що ж, тепер я нарешті второпав, чого хоче від мене підстароста Білоцерківський, найшляхетніший пан Дмитро Курцевич–Булига, — мовив полковник з колишнім присвистом, таким грізним для знайомих з ним вух.

1 ... 51 52 53 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалені шахи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шалені шахи"