Читати книгу - "Чудесний генератор"

А Ганна швидко йшла коридором. Серце її шалено стукотіло, щоки палали. Вона спустилася до канцелярії, швидко написала тут невеличку записку. Ласкаво, чарівно усміхаючись, попросила чоловіка, що сидів у канцелярії:

— Дуже просила б вас передати цю записку до лабораторії ультракоротких хвиль.

— Але я буду там не раніше, як через хвилин п’ятнадцять, — відповів їй службовець.

— Добре, добре, дуже. Мені й не треба раніше.

Ганна поспішала далі, простуючи до морського берега, до того місця, де мав виплисти човен. Коло будівлі з човном було тепер ще більше народу. Море сердито випльовувало на берег сиву піну. Свіжий вітер розвивав кучері з-під шапочки Ганни. Вона прислухалася до розмов:

— Та невже ж випустять?..

— Попливе, попливе.

— Як би не перевернувся…

Ганна відчула, як похололи в неї кінці пальців. Серце не спиняло швидкого стукоту. Одна за одною миготіли думки: «Як же прокрастися туди… щоб ніхто не помітив… та швидше, швидше треба, бо можна спізнитися!»

А Рома вже поговорив з академіком Антохіним. На шпилику були готові до спостережень. Містер-Пітерс стиснув зуби:

— Іди, вмикай мотор. І повертайся, стежитимеш звідси.

Через кілька хвилин Рома вже підходив до будівлі на березі, поглядаючи на пінясті гребінці, що набігали на берег. Він похмуро покрутив головою: «М-да…» Але, дочувши, як стих натовп на березі, коли він увіходив до будівлі, Рома гордо підвів голову. Будь-що — треба досягти перемоги.

Це був невеличкий моторовий човен з закритою каютою спереду для пасажирів і такою ж каютою на кормі для машиніста. До передньої каюти Рома навіть і не зазирнув, бо знав, що вона порожня. Там не було, звісно, нічого. Проте, каюту на кормі Рома старанно оглянув. Тут стояв складний і дивний апарат, головну частину якого становив великий радіоприймач. Віялоподібна антена йшла вгору, підносячися на півтора метра над дахом каюти. Човен легко погойдувався на хвилях, що забігали сюди крізь ґратчасту загородку. Ніс його був скерований у море. На осі чітко було написано з обох боків: «Радіо», — і це слово було оздоблене вогняними блискавками. Рома усміхнувся:

— Ну, «Радіо», витягай, не підведи!..

Потому він умілим рухом увімкнув приймач. Подивившись, як загорілися лампи й трохи виправивши реостат розжарення, Рома відчинив ґратчасті двері, що вели в море і зачекав трохи: все було гаразд. Тоді він вийшов на берег, став так, щоб його легко можна було побачити з шпилика Антохіна (до речі, тут його зріст мав стати в пригоді) — і підняв руку. Це значило — човен готовий. Притихлий натовп з повагою стежив за Ромою. Майже тієї ж хвилини в лабораторії задзвонив телефон: Антохін сповіщав, що човен готовий до старту.

Містер-Пітерс поглянув на годинника: рівно три. Він натиснув на головний рубильник. Перші іскри зірвалися з антени. Рефлектор був скерований на море. І немов туди ж, у море відштовхувалися ті довгі іскри. Перечекавши з півхвилини, поки стрілки амперметрів показали повне навантаження, Містер-Пітерс обережно посунув ручку, біля якої було написано «Вперед». Щось затріщало; іскри подовшали, від антени чути стало гострий запах озону. Ручка повільно поверталася. Дійшовши до кінця дуги, вона спинилася. Тоді Містер-Пітерс узявся за ручку «Повний газ». Але її він не повертав іще. Міцно тримаючи перед очима великий бінокль, він дивився в море: он звідти, з-за молу, мусить показатися човен «Радіо», човен без механіка… Тоді — натиснути на ручку «Повний газ» — і в море!..

Натовп загув. Легко ковзаючи з хвилі на хвилю, випускаючи з труби під кормою прозорі хмарки бензинового диму, човен «Радіо» виплив з доку. Виблискувала його невеличка антена — і нікого не було видно на човні. Порожній човен швидко плив уздовж молу, дедалі швидше. Порожній човен, який немов сам вибирав собі шлях і мчав у море…

Палаючими очима Рома дивився вслід човнові. Перемога!.. Свіжий вітер приємно холодив його обличчя. Перемога!.. Човен зникав за молом. Треба стежити за ним. Скоріше до лабораторії, на допомогу Містеру-Пітерсу. Проте, які хвилі, які хвилі… як би не трапилося лиха… Великими, швидкими кроками Рома ішов назад. Містер-Пітерс з хвилюванням побачив, нарешті, як показався з-за молу моторовий човен. Так, все гаразд. Повний газ!..

Ручка повільно пересунулася. І напружений погляд Містера-Пітерса помітив: човен немов стрибнув уперед. Ніс його зарився в піну, велика хвиля пронеслася вздовж нього. Човен виходив у відкрите море…

Хтось настирливо стукотів у двері. Не повертаючись Містер-Пітерс кинув:

— Увійдіть.

Далі він почув:

— Вам тут записка. Просили передати.

Містер-Пітерс роздратовано махнув рукою:

— Покладіть її на стіл. Не можу я зараз.

Двері зачинилися. Човен плив далі, віддаляючись від берегів. Скоро треба починати маневри. Де ж той Рома?.. Ах, яка ж і солодка перемога, заслужена перемога після складної роботи, після такого знайомого хвилювання конструкторської праці!

Певніше відчув нервами, ніж почув вухом Містер-Пітерс тихий рип дверей, що відкривалися.

— Рома?

— Так. Ну, що — пливе?

— Та ще й як. Іди швидше сюди. Ось бінокль. Стеж, а я керуватиму.

Рома схопив бінокль. Так, пливе… І якби не хвилі, що трохи збивали човен з прямого напрямку, все було б гаразд. Але — як почали, треба експериментувати далі. Отже…

— Давай праворуч. Тільки не дуже, бо хвиля битиме…

— Єсть праворуч.

Човен викреслив рівну дугу. Тепер хвилі налітали на нього не з носу, а збоку. Сильно гойдало.

— Давай ліворуч.

— Єсть ліворуч.

Човен знов повернувся носом до хвиль. Бокова гойдавиця перейшла у кілеву. Все це було чітко видно в бінокль. Рома дивився, не відриваючись. Він згадав: так само, мабуть, не відриваючись, стежить за кожним рухом човна академік Антохін з його асистентами. І так само схвильовано дивиться на далекий загадковий човен натовп на березі.

Різко задзвонив телефон. Це, напевне, дзвонять з шпилика. Рома поклав