Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

З огляду на специфіку змісту цих інститутів необхідно визначити види спеціальних правил призначення покарання за КК 2001 року. При цьому викликає значний інтерес установлення переліку цих правил російськими вченими, оскільки на сьогодні в Україні не приділялося достатньої уваги проблемам спеціальних правил призначення покарання.

Російські автори по-різному формулюють їх види. Так, О.В. Кривенков, аналізуючи КК РФ, до них відносить: призначення покарання за незакінчений злочин, призначення покарання за наявності вердикту присяжних про поблажливість або особливу поблажливість, призначення покарання за наявності суворо визначених пом’якшувальних обставин (з’явлення із зізнанням, активне сприяння розкриттю злочину, викриттю інших співучасників злочину і розшуку майна, здобутого в результаті злочину, надання медичної та іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, добровільне відшкодування майнового збитку й моральної шкоди, заподіяних унаслідок злочину, здійснення інших дій, спрямованих на загладжування шкоди, заподіяної потерпілому), призначення покарання за наявності суворо визначених обтяжуючих обставин (вчинення злочину в співучасті й при рецидиві злочинів), призначення покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків, коли можливим є призначення покарання, більш суворого, а також менш суворого, ніж передбачено відповідною статтею Особливої частини КК[385]. Є.В. Благов, досліджуючи спеціальні правила призначення покарання, відносить до них також і особливості призначення окремих видів покарання (додаткові — обов’язкові й факультативні), а також особливості призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом[386]. Більше того він виділяє також "інші спеціальні засади призначення покарання", до яких відносить правила призначення покарання з зарахуванням строку попереднього ув’язнення, правила призначення покарання, передбачені у випадку незастосування судом давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, та інші[387].

Р.Н. Хамітов, характеризуючи спеціальні засади призначення покарання за одиничний злочин, визначає коло спеціальних засад призначення покарання та класифікує їх залежно від того: 1) передбачають вони вихід за межі санкції статті Особливої частини КК (ч. 2 ст. 64, ст. 65) чи не допускають такого рішення; 2) спрямовані вони на диференціацію (ст. ст. 62, 65, 66, ч. 2 ст. ст. 68, 69, 70 КК РФ) чи на індивідуалізацію призначення покарання (ст. ст. 64, 67, ч. 1 ст. 68 КК РФ); 3) зумовлюють вони пом’якшення або посилення (обтяження) покарання чи містять розпорядження враховувати додаткові до загальних засад обставини, що спрямовані на індивідуалізацію призначення покарання (ст. 67, ч. 1 ст. 68 КК РФ); призначається покарання за одиничний злочин чи за сукупністю злочинів або сукупністю вироків[388].

Вітчизняні автори, такі як В.А. Клименко, М.Л. Мельник і деякі інші, відносять до спеціальних засад правила призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті; правила призначення покарання неповнолітньому, а також правила призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації[389].

З огляду на особливості кримінального законодавства України, при вирішенні питання про види спеціальних засад, по-перше, до їх видів слід відносити: 1) правила призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті; 2) правила призначення покарання за сукупністю злочинів; 3) правила призначення покарання за сукупністю вироків; 4) правила призначення покарання неповнолітнім. Це зумовлено тим, що законодавець закріпив їх в окремих статтях КК 2001 року (ст. ст. 68, 70–71 і 103) з огляду на особливості вчиненого злочину та умови його вчинення чи специфіку рівня вікового психофізичного розвитку суб’єкта злочину, а також тим, що застосування цих правил можливе тільки в сукупності з загальними правилами призначення покарання.

По-друге, слід погодитися з позицією щодо необхідності віднесення до спеціальних засад правила призначення покарання особі, що вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. На нашу думку, логічно ці правила закріпити в розділі IX "Призначення покарання", оскільки є недоцільним їх визначення в розділі VIII Загальної частини КК, де передбачаються обставини, що виключають злочинність діяння, тому що перелічені в цьому розділі обставину мають різну юридичну природу з правилами призначення покарання, передбаченими в ч. 3 ст. 43 КК. Специфіка обставин, що виключають злочинність діяння, виявляється в тому, що законодавець визначає в їх змісті таку поведінку особи, яка не є кримінально караною, більше того, у ряді випадків закон заохочує 5. У ч. 3 ст. 43 КК закріплено правила, які мають застосовуватися у зв’язку з вчиненням злочину й за його вчинення. Їх визначення в чинному кримінальному законодавстві зумовлено необхідністю індивідуалізації судом покарання з урахуванням специфіки інституту виконання особою спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Отже, за юридичною природою правила, зазначені в ч. 3 ст. 43 КК, слід відносити до спеціальних правил призначення покарання.

По-третє, уявляється необґрунтованим відносити до спеціальних засад призначення покарання правила, передбачені в ст. 69 КК щодо призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, оскільки в змісті ст. 69 КК не знайшли відбиття особливості певного кримінально-правового інституту (множинності, співучасті та інших), наявність яких у вчиненому злочині свідчить про меншу або більшу суспільну небезпечність цих інститутів в порівнянні з загальними засадами призначення покарання. Ця стаття встановлює лише винятки з загальної засади, передбаченої в п. 1 ч. 1 ст. 65 КК.

Виходячи з розуміння специфіки спеціальних правил призначення покарання, слід визнати необґрунтованою позицію Є.В. Благова та деяких російських учених щодо визначення спеціальними правилами порядку призначення окремих видів покарань