Читати книгу - "Анна Київська – королева Франції"

І додала через мить:

– Із любові. Ми з графом кохаємось і хочемо бути разом. Завжди разом. Стільки літ, скільки їх вділить нам Господь.

Священик чи то із співчуття до закоханих, чи зі страху (граф Рауль у Франції був одним з наймогутніших) спішно їх повінчав. І це при тім, що граф Рауль де Крепі де Валуа був одруженим.

І почалося їхнє щастя (виявляється, воно таки є у світі закоханих – щастя!), те щастя, яке здавалося їм безмежним і таким, якого вони досі не спізнавали – Анна у шлюбі з його величністю, граф у шлюбі зі своєю графинею. В обох серця були переповнені досі не знаними їм почуттями і, звичайно ж, тьохкали чи не соловейками.

Правда, тоді закохані не відали того, що відають (завдяки науці) сьогоднішні вчені. Ось, наприклад, італійські вчені з якогось там університету довели, що кохання зароджується зовсім не в серці, як віками (ба, тисячоліттями!) ми були впевнені, а в мозку. Ті невгамовні вчені виявили під черепною коробкою людини аж 12 ділянок мозку, які активізуються саме тоді, коли вона закохана. Вони працюють дуже злагоджено, і це позитивно впливає на роботу мозку загалом. А завдяки активізації кори головного мозку людина інакше сприймає світ – у яскравіших кольорах, у позитивних емоціях. Активізується не лише сприйняття, а й пізнавальні процеси, пам’ять, увага, уява. Недарма ж у цей період багато хто раптом починає писати вірші, малювати, щось створювати, винаходити. Покращується стан нервової системи, підсилюється імунітет, витривалість. Але закоханість та зріле кохання є дуже різними процесами за своєю біохімічною природою. Закоханість – це вибух гормонів, посилено починається вироблення дофаміну (гормону задоволення), адреналіну (збудження усіх ресурсів організму). У цей час закохані відчувають залежність одне від одного (як ото формується залежність від наркотиків, спиртного тощо). Закохані уже не можуть жити одне без одного й хвилини і – молодіють, молодіють… У зрілому коханні починають діяти інші гормони, зокрема, окситоцин (його ще називають гормоном прихильності). Без нього неможливе створення родини, адже він викликає почуття вдоволеності та спокою в присутності коханої людини. У таких пар ті ж учені виявили високий рівень серотоніну – гормону врівноваженого благополуччя, гармонії, себто щастя. Що й здається закоханим неймовірним і таким, якого більше ніде у світі немає, тільки у них.

Ось такими закоханими й були тоді граф Рауль і екс-королева Франції Анна. Але зовсім іншої думки був папа римський, який відлучив графа Рауля від церкви.

На той час це була не просто кара, а найстрашніша кара, адже вважалося, що відлучений від церкви неодмінно потрапить до пекла.

Відлучення будь-якого правителя, бодай і сильного та впливового, було вельми тяжкою і навіть небезпечною карою, що її витримували лише люди відважні, з сильним характером. Від людини, що відлучалася від церкви, відверталися друзі й родичі, її міг безкарно вбити хто завгодно. Це навіть вважалося подвигом. Але граф Рауль належав до людей, які не боялися ні чорта, ні тим більше папських погроз. У нього були свої закони і норми моралі. Він діяв так, як вважав за потрібне, тож і не дивно, що відлучений від церкви, підданий прокляттю й страшній карі, граф Рауль преспокійно жив собі з Анною, насолоджуючись любов’ю та щастям. Він був таким могутнім владарем, що ніхто не наважувався навіть словом йому дорікнути. На кшталт того, що, мовляв, тебе відлучено від церкви і ти поза законом…

Але граф навіть перед перспективою опинитися в пеклі не відступився від Анни.

– Пекло буде тоді, – казав, – коли я втрачу Анну. А поки вона зі мною – я в раю!

Такого ж переконання була й Анна: з Раулем її чекає рай, без нього життя перетвориться на пекло.

– А я вибираю рай, – сказала і захоплено-закохано подивилася на графа.

Законній своїй половині граф заявив прямо і безапеляційно:

– Ідіть геть, мадам!

– Але – чому? – була вражена дружина.

– Та хоча б тому, що… Ви мене зраджуєте! – вигукнув Рауль перше, що йому спало на думку – інших доказів не придумав. Знав, що це неправда, що дружина його ніколи не зраджувала, але затято повторював:

– Ідіть геть, мадам! Ви мене зрадили!

Бідна графиня, яка була зразком подружньої вірності, розплакалась гіркими сльозами і другого дня, забравши необхідні речі, перебралася в монастир. Граф був на вершині щастя. Він нарешті позбувся нелюбої дружини, а Анна… Анна, посміхаючись, тулилась до нього і так ніжно-ніжно зазирала йому в очі.

Граф привіз королеву в Крепі-ан-Валуа, де їх, як уже мовилося, і обвінчав священик.

І тут сталося негадане. Викрадення королеви і її таємний шлюб зчинили у Франції неабиякий скандал. Порядні люди обурювалися, звинувачуючи королеву в подружній невірності – всього лише через два роки вийшла вдруге заміж! Після смерті короля! Хіба вона не знає, що за законами Франції королева на випадок смерті короля не має права вдруге виходити заміж, а до кінця життя свого залишатися удовою? Бо інакше втратить статус королеви. А вона… Побігла за іншого заміж! Втратила совість і честь! А Рауль… Рауля, казали, треба негайно позбавити причастя. І так далі, в тому ж дусі.

Анна своїм другим заміжжям завдала таки клопоту, гірше – почала втрачати повагу й пошану французів. Але навіть це її не зупинило. Анна була кохана, вона кохала, а все інше… Все інше – пропадай!

Медовий місяць минув у неймовірному для них щасті. На