Читати книгу - "Наслідування Христа"

Декого щира любов прихиляє більше до одних або до інших святих, але це потяг радше людський, ніж Божий.

Я — Той, хто створив усіх святих; Я дарував їм благодать; Я вінчав їх славою.

Я знаю заслуги кожного зокрема; Я наперед поблагословив їх своїми солодощами.

Я перед віками вже наперед знав своїх улюблених; Я вибирав їх на світі, а не вони Мене вибирали.

Я покликав їх з ласки, притягнув до себе з милосердя; Я досвідчав їх різними спокусами.

Я злив на них чудові втіхи; Я дав їм силу витримати; Я увінчав їх терпеливість.

Я розпізнаю першого і останнього; Я обнімаю усіх моїх святих; Мене над усе треба благословити і в кожному зокрема треба Мені віддавати честь за те, що Я так славно їх звеличив і без жодних попередніх заслуг призначив їх для слави.

Так, хто погордить одним із моїх найменших, той не шанує і великого, бо Я створив маленького і великого.

А хто віднімає чести котромусь із святих, той віднімає її і в Мене й у всіх інших у Царстві Небесному.

Завдяки союзові любови вони всі є одне; одне й те саме думають, того самого бажають і всі вони один одного люблять.

А крім того — і це є важливіше — вони більше люблять Мене, ніж себе і свої заслуги.

Бо, полинувши вище себе і очистивши себе від власної любови, вони зовсім переходять на Мою любов і находять у ній блаженний спокій.

Ніщо не може їх від того відвернути ні засмутити, бо вони, повні віковічної правди, горять вогнем невгасаючої любови.

Так хай замовкнуть тілесні і змислові люди, що нічого іншого не знають, як тільки любити власну приємність, перемовлятися про стан святих. Вони віднімають і додають по своїй прихильності, а не так, як віковічній Правді до вподоби.

Багато буває несвідомих, а найбільше таких, що непросвічені як треба і рідко коли вміють любити когось чистою духовною любов'ю.

До одних чи до інших приманює їх завеликий природний потяг і людська приязнь і, як буває в них на землі, так вони уявляють собі святих у небі.

Але є непорівняльна різниця між тим, що думають собі нетямущі, і тим, що добачають мужі просвічені об'явою з висот.

Тому остерігайся, сину, мудрувати про те, що перевищує твоє знання, а більше за тим побивайся і до того прямуй, щоб ти міг стати хоч найменшим у царстві Божому.

А коли б хто й знав, котрий є святіший за іншого, або хто більший в Царстві Небесному, то на що придалося б йому таке знання, коли б завдяки йому не впокорився переді Мною і не став ще більше хвалити Моє ім'я?

Той робить діло набагато миліше Богові, хто роздумує над тим, які великі його гріхи, а які маленькі чесноти і як далеко йому до праведности святих, ніж той, хто сперечається про більшу чи меншу їхню святість.

Краще молитися до святих побожно, зі слізьми і з покірливим серцем благати їхнього славного заступництва, ніж пустими здогадами досліджувати їхні таємні заслуги.

Вони були б навіть дуже вдоволені, якщо б люди змогли вгамуватися і полишити свої теревені.

Вони не чваняться своїми заслугами, бо все, що добре, вважають не своєю заслугою, а Моєю, бо все те Я подарував з Моєї безмірної любови.

Вони так повні Божої любови і радощів, що для слави і для щастя нічого їм не бракує й нічого не може бракувати.

Усі святі, чим вищі вони у славі, тим покірніші в серці, а Мені тим ближчі і миліші.

Тому написано, що вони клали свої вінці перед Богом, поприпадали ниць перед Ягнятком і поклонилися Тому, що живе віки вічні (Од. 5,12).

Багато людей питається, хто більший у царстві Божому, а самі не знають, чи будуть гідні того, щоб належати хоч до найменших.

Велика річ бути хоч найменшим у небі, де всі є великими, бо всі синами Божими зватимуться (Мт. 5, 5) і будуть ними.

Найменший стане за тисячу, а столітній грішник згине (Іс. 60, 22; 65,20).

Бо коли учні питалися, хто буде більший у Царстві Небесному, почули таку відповідь: «Якщо ви не навернетеся і не будете, як ті діточки, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт. 18, 3).

«Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небесному Царстві» (Мт. 13, 4).

Горе тим, хто не хоче добровільно впокоритися, як діти, бо низенькі ворота Небесного Царства не дадуть їм увійти всередину.

Горе також багачам, що вже тут мають свої втіхи: бо коли вбогі входитимуть у Царство Боже, вони стоятимуть надворі і ридатимуть.

Тіштеся покірливі і веселіться вбогі, бо ваше є Царство Боже (Лк. 6,20), якщо тільки по правді живете.

Слуга. Господи, на кого я маю в цьому житті вповати, у кому найбільша втіха для мене з усього, що бачу під небом?

Хто ж, як не Ти, Господи Боже мій, милосердя якого не має меж.

Де буде мені добре без Тебе? Коли могло мені бути зле з Тобою?

Волію ради Тебе бідувати, ніж без Тебе багатіти.