Читати книгу - "13 звичок, яких позбулися сильні духом люди"

Сьюзен довго розмірковувала над речами в дусі «Я не настільки кмітлива, щоб вивчитися на вчительку» та «Мені ніколи не вдасться допомогти учням стати успішними, бо я сама невдаха». Такі роздуми стримували їхній рух до цілей, і жінці ніколи не спадало на думку, що досі можна повернутися до коледжу. Якщо ви, як Сьюзен, опустите руки після першої поразки, то ймовірніше, проґавите чимало нагод у своєму житті. Промах може насправді бути чудовим досвідом лише за умови, що ви скористаєтеся набутим з нього знанням, аби рухатися вперед.

Важко прийти до успіху і жодного разу не зазнати поразки. Ось, наприклад, Теодор Гейзель, відомий також як Dr. Seuss, друкувати першу книжку якого відмовилися понад двадцять видавців. Згодом автору вдалося опублікувати сорок шість із найвідоміших дитячих творів, а деякі з них перетворили на спеціальні телевізійні випуски, художні фільми та бродвейські мюзикли. Якби він залишив літературу після першого провалу спроб укласти контракт із видавництвом, цілий світ ніколи б не зміг віддати належне винятковому авторському стилю, який десятиліттями розважав дітей.

Відмова від справи після першого промаху легко може стати самоздійснюваним пророцтвом. Щоразу, коли полишаєте намір, ви підсилюєте думку, що поразка — це зло, спрямоване на нівелювання будь-яких чергових спроб; таким чином, страх невдачі гальмує вашу здатність учитися. У дослідженні 1998 року, опублікованому у «Журналі особистісної та соціальної психології» (Journal of Persona­lity and Social Psychology), науковці порівнювали учнів п’ятого класу, одну групу з котрих хвалили за розумність, а другу вихваляли за докладені зусилля. Усім дітям дали вельми складний тест. Після того як учням показали результати, їм запропонували вибір — подивитися на відповіді тих, хто набрав більше або менше балів. Ті, кого хвалили за тямущість, віддавали перевагу відповідям тих, у кого балів менше, щоб підкріпити власну самооцінку. Діти, яких вихваляли за зусилля, переважно прагнули подивитися тести учнів, які набрали більше балів, щоб вчитися на власних помилках. Якщо вас лякає поразка, то шанси вчитися на помилках нижчі й через це ви навряд чи спробуєте знов.

Щойно усвідомивши те, що раз схибивши, вона не обов’язково зазнає невдачі вдруге, то Сьюзен стала схильнішою розглядати можливості здобути освіту. Тільки-но Сьюзен стала діяти, наче людина, яка може відновитися після провалу — шляхом аналізування коледжів,— вона почала більше сподіватися, що їй вдасться здійснити свою мрію та стати вчителькою.

ВИЗНАЧТЕ ПЕРЕКОНАННЯ ЩОДО ПОРАЗОК, ЯКІ НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ СПРОБУВАТИ ЩЕ РАЗ

Праця Томаса Едісона була однією з найплідніших серед винахідників його часу. Він мав патенти на тисячу дев’яносто три вироби та системи, які обслуговували ці речі. Серед найвідоміших пристроїв за його авторством є електрична лампочка, кінофільм та фонограф. Однак не усі винаходи Едісона були настільки ж вдалими. Ви навряд чи коли-небудь чули про його електричну авторучку та машину зв’язку з привидами. Ця пара — лише частина серед багатьох промахів винахідника.

Едісон знав, що певна кількість виробів приречена на провал, і коли він створював річ, яка або не працювала, або не була ходовим товаром на ринку, то не вважав себе невдахою. Вчений сприймав кожну поразку як вагому можливість для навчання. Згідно з біогра­фією 1915 року, молодий помічник якось висловився, що йому соромно за те, що вони працюють тижнями, проте досі не отримали жодного результату, на що Едісон відповів: «Результати! Жодних результатів? Чому ж, друже, у мене купа результатів! Мені відомі кілька тисяч речей, які не працюють».

Якщо ви відмовляєтеся спробувати знову щось робити після першого фіаско, ймовірно, що у вас сформувалися неправильні чи безплідні уявлення щодо невдач. Ці погляди впливають на те, як ви думаєте, почуваєтеся та ставитеся до провалів. Ось що свідчить дослідження про наполегливість та поразки.

• Свідомий труд важливіший за природну обдарованість. Хоча нас нерідко переконують, що ми або маємо хист, або ні, більшість талантів можна виховати старанною працею. Науковці встановили, що після десятка років щоденних вправ люди можуть перевершувати талановитих від природи у шахах, спортивних дисциплінах і в образотворчому мис­тецтві. Після двадцяти років відданої практики чимало з тих, кому бракувало хисту, здатні на досягнення світового рівня. Але часто ми вважа­ємо, що, не маючи від народження певних здібностей, ніколи не зможемо розвинути достатньо навичок, щоб здобути вдачу. Такий погляд може змусити вас полишити справу раніше, ніж з’явиться шанс виплекати необхідні для успіху вміння.

• Краще прогнозувати досягнення за твердістю характеру, аніж на основі IQ. Зрозуміло, що не всі носії високого коефіцієнту інтелекту мають успіх. Насправді цей показник — не найліпша основа, щоб передбачати, чи досягне він або вона певних висот. Непохитність, визначена як витривалість та завзятість до довгострокових цілей, значно точніше свідчить про можливі успіхи, ніж IQ.

• Приписування невдачі браку здібностей призводить до безпорадності. Якщо ви думаєте, що поразка сталася через те, що не вистачило здібностей та їх не вдасться набути, то у вас, імовірно, виникне почуття безпорадності. Замість повторити спробу після провалу ви або опустите руки, або станете чекати на того, хто завершить справу замість вас. Якщо думаєте, що не можна стати кращим, ви навряд чи спробуєте це перевірити.

Не дозволяйте неправильним поглядам щодо здіб­ностей стримувати вас від того, щоб здобути перемогу. Присвятіть трохи часу роздумам про свої переконання стосовно промахів. Дивиться на шлях до успіху як на марафон, а не як на стометрівку. Прийміть невдачі як частину прогресу, що допомагає вам навчатися та зростати.

ЗМІНІТЬ СВІЙ СПОСІБ МИСЛЕННЯ ЩОДО ПОРАЗОК