Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

організовані головами районних держадміністрацій, уже не бралися до уваги — надто численними виявилися порушення. У штабі Пасічника знали, що на багатьох виборчих дільницях, швидше за все, зі списків постануть «мертві душі», «туристи», «мігранти». У дорогу вирушали цілі автобуси з мовчазними голомозими парубками міцної статури. Ці люди мали на руках відкріпні талони в необмеженій кількості. Втручання такого десанту могло цілковито перекреслити волевиявлення виборців на кількох округах.

У окрузі, куди мала виїхати Настя як спостерігач від блоку, було неспокійно. Влада підготувала цілу низку диявольських маніпуляцій із голосами виборців — тиск «братви», вкидання «лівих» бюлетенів і навіть стрілянину. Протистояти таким діям було досить небезпечно. Кримінал і адмінресурс в одному флаконі — «коктейль» не для слабкодухих. І міліції не позаздриш, не те що членам комісії. Однак подібне коїлося практично у всій країні — її накрило кримінальною тінню задовго до голосування. Та й виборча кампанія показала, що може бути застосовано силовий сценарій.

Даремно національно свідомі дідусі намагалися у передвиборчому двобої захистити свою правоту перед мікрофоном на одній сцені з москвофілами. Таких сміливців просто відтісняли з мітингових майданів.

Тиждень тому країною закружляли «листи з Росії» у красивих довгастих конвертах із синім логотипом. Їх отримали мільйони українських сімей. У цих іменних, адресованих конкретним людям посланнях зазначалося точне місце прописки адресата. Текст епістолярію скрізь був один і той самий. Від імені українців, які мешкають у Російській Федерації, людей закликали голосувати за провладного кандидата. Під листом стояв підпис заступника голови ради українських земляцтв у Російській Федерації. У виборчому штабі Пасічника з’ясували, що автор пропагандистської цидулки мешкає у Миколаєві, має статус спостерігача на президентських виборах від Співдружності Незалежних Держав. Втім напередодні під тиском обуреного люду цей пан визнав, що ні він, ні земляцтво не мають жодних фінансових чи організаційних ресурсів, щоб розсилати подібні листи. Та Білокам’яна й надалі оточувала аж надто прискіпливою увагою українські вибори. Напередодні першого туру глава сусідньої держави у прямому ефірі, не соромлячись, натякнув, хто саме з претендентів на президентське крісло в Україні симпатичний Кремлю. А «неправильному» кандидату «ліпили» імідж русофоба і маріонетки в руках дядька Сема. Застерігали: мовляв, не дай Боже, станеться щось подібне до «трояндової революції» у Грузії — будуть неприємності.

Залякати відчайдухів із демократичного табору мало б отруєння Пасічника. Його знесилення й зовнішні прояви хвороби, тривала відсутність на мітингових майданчиках вразили всіх, хто так вірив у перемогу «помаранчевих». Через це й кружляли шляхами агітаційні автопробіги, наражаючись на загрозу бути випадково зачепленими КамАЗом. Нерідко для них прокладав маршрут «мерседес» Бориса Шевченка. Вороття не було. Настя сама не уявляла в президентському кріслі людини, яка спирається на голомозих. Якось один такий пізньої пори перестрів дівчину на вулиці. «Щас ударю — станєш інвалідом». Ось коли Невінчана відчула, що то таке безкарне повсюдне насильство. Від рук когось подібного загинули її батьки. Зрештою, Україна, в якій хазяйнують урки, — не її країна.

Поки їхали автівкою, дівчина віддавалася магії степових просторів. У вікна дихало теплим вітром. Слідом за цим прийшли радість і відчуття внутрішньої свободи. Навіть обриси дерев при дорозі викликали трепетний родинний відгук, що йшов із середини її єства. Настала її улюблена пора — надвечір’я. Перед вечором, о п’ятій, народилася Настя. То був час, коли зірки, ще невидимі, вже посміхалися землі, з якої потроху відступало сліпуче сонячне сяйво. Починалася зваблива гра тіней і світла. Сутеніло. З-за хмар визирав ріжок молодого місяця. Музика небесних сфер розливалася в самому повітрі. Щось незвичайне, загадкове й водночас привітне крилося в гойданні гілок, ніби хтось, за ними схований, нашіптував ніжні слова.

Ця неусвідомлена закоханість у тихе надвечір’я в Насті зародилася з дитячих літ. О п’ятій вона починала чекати на батьків, сидячи на лаві біля воріт. Інколи не витримувала чекання й стрімко вибігала назустріч — туди, де мала ось-ось з’явитися мамина або татова постать. Дівчинка бігла, часто-часто перебираючи ніжками, так, що аж п’ятки стукали у сіднички. Може, Настя любила цю пору за те, що саме тоді в дитсадку подавали простенький десерт на підвечірок.

Людей завжди ваблять місця, де вони були щасливі. Може, з цього й зародилася віра в силу ритуалів. Мовляв, варто лише виконати певний набір таємничих рухів — і ти поринаєш у стан, в якому вже колись була. Наприклад, пройдеш тією самою стежкою, але в зворотному напрямку, думаючи про те, що думала минулого разу. Тоді, можливо, доля дослухається до твоїх молитов і поверне втрачене. Настя знала, що насамперед побіжить на цвинтар, де поховані її тато і мама. Але знала вона й інше: погано, коли єдиним місцем, де ти почуваєшся «вдома», залишаються могили батьків. Потрібно мати власний притулок, зігрівати нову оселю сьогоднішнім теплом.

Настя вважалася серед товаришів завзятою, цілком самодостатньою людиною, з чітким балансом емоцій і розуму. Їй по силі було стати як лідером, так і бездоганним виконавцем, але вдовольнялася б і буденною працею. Можливо, такою, що виливалася б у подвиг. Її натура потребувала фанатичної віри в добро і причетності до великих справ. Якби в Насті не склалося особисте життя, вона спромоглася б присвятила би себе служінню Богу, але поки не поспішала замикатись у чернечій келії. Ця дівчина завжди чітко знала, чого хоче. Інколи це оберталося невиправданою суворістю в поводженні з людьми. Кого Настя вважала непотрібним — просто «стирала» з пам’яті. Колись через таку твердість мама назвала її своїм «маленьким солдатиком».

Але все це жодним чином не стосувалось Євгена Чубенка. Його Настя не забувала і вірила, що настане день, коли вони знову будуть разом. Зрештою, не жіноча справа — командирські повноваження. Хлопець колись не помітив її палкого заклику й мимохіть відштовхнув руку, та для Насті це не означало остаточного розриву. Просто ще не настав її час. Євген бажав самостійно вийти з крутого піке й мав на це право.

Ранок почався з новин Національного радіо, а вже під звуки ненависної з дитинства «Школяди» Настя вийшла зі свого готельного номера. Того дня мали відбутися вибори. Однак встигла надійти погана звістка — вночі на посту, в приміщенні виборчої дільниці, застрелили міліціонера, й саме в окрузі, яким опікувався Шевченко. Усе начебто мало вигляд пограбування, оскільки у вбитого