Читати книгу - "Подвійне життя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я сиджу тут, у країні, де я жодного разу не був. Пані Стефані пішла бозна-куди. І чомусь я почуваюся дуже щасливим.
Вибачте, я зателефоную дружині.
***
Вона йшла дуже довго коридором, їй здавалося, що геть нічого немає у світі довшого за цей коридор.
Можливо, це моя зелена миля — мимохіть промайнула думка, наче остання.
Сандра зупинилась навпроти номера 527. Мою зелену милю пройдено. Добривечір, пані Стефані.
Вона сиділа посеред великої кімнати. На столі лежав журнал, відкритий на тому самому листі, і стояла філіжанка з кавою.
Це моє, а не твоє життя вирішується зараз.
Це моє, а не твоє, життя вирішується зараз. Як тебе звати?
Мене звати Сандра. Мені двадцять три роки. Я знаю, Ви мегазірка.
— В нас нічого путнього не вийде, якщо ми обмінюватимемось регаліями. До того ж, я зрозуміла так, що ти мені розкажеш щось цікавіше за мої досягнення.
Стефані жестом запросила сідати.
Сандра сіла у крісло навпроти.
— Вибачте, можна я зроблю собі каву?
— Звичайно. Можливо, мартіні? Чи щось у цьому дусі?
— Ні, дякую. Я не питиму. Погано почуваюся після.
Треба було трохи роздивитися. Сандра звела очі на високу стелю, телевізор у лівому кутку кімнати. Невеликий бар, різноманітні напої. І відчуття цілковитого спокою всередині. На мить їй здалося, що кожна пляшка — це витончена гра майстра, який знав: кожна крапля випитого надсилає людину туди, де вона схильна іноді бувати. Зазвичай це не найкращі місця.
Сандра усміхнулася.
— Мені здається, що я прожила велике життя до сьогодні. Хоча це не так.
— Ваш лист... Розкажіть мені трохи про себе. Що ви хотіли мені сказати у ньому?
— Власне, — Сандра відкинулася у кріслі, — я сказала саме те, що хотіла.
— Так кажуть усі поети.
— Так, саме так кажуть усі поети.
Санда почала її роздивлятися. Але робила це обережно.
— Ви живете у цьому місті?
— Ні, я живу у, так би мовити, другій столиці нашої держави. Я приїхала на презентацію вашого нового фільму, чи що це було.
Стефані розсміялася.
— Було дуже незрозуміло?
— Ні, лише трохи. Що тут робить пан Ларс?
— Пан Ларс, — Стефані подивилася на свою ліву руку. — То є наш талісман.
— Я написала Вам цього листа, коли була у цілковитій безнадії. Отже, це виявилося сильним почуттям. Оскільки Ви тут зараз.
— Я презентую новий фільм.
— А я розказую Вам про себе.
Стефані підвелася і підійшла до вікна.
— Мої діти залишилися лише із своєю вихователькою. І я погано пам'ятаю, навіщо я приїхала сюди.
Здається, для того, щоб сказати собі, що цей лист — просто твоя фантазія. Чим ти займаєшся?
— Я працюю літературним редактором у журналі.
— Це все?
— Я пишу вірші, дуже гарні, і останнім часом я пишу прозу.
— Отже, твій лист — це невеликий письменницький малюнок?
— Ні, я вже говорила, що це для мене.
— У тебе є кохана людина?
— Скоріше ні, аніж так.
Що б це мало значити, Сандро?
Вона, ця людина, не любить мене. Уже десь з півроку.
А ти її?
Мені здається, що так. Але сил вже не вистачає.
Хвилина мовчання.
Мені здається, ми маємо просто щось говорити.
Гаразд.
Я почну. Мені не так багато років, але майже з дитинства я відчувала, що моє життя буде чимось незвичайним. Проте увесь час я почувалася дуже нещасливою людиною. Важко сказати, у чому саме. Мені завжди було дуже самотньо. Ні з ким поговорити по душах. Я закохувалася, але мені завжди видавалося це нещасливим закоханням. Потім я почала писати. Згодом — читати філософію. Мені завжди хотілося з кимось поговорити, з тим, хто набагато розумніший за мене. З якимось гуру.
Сьогодні я працюю в економічному журналі. Інколи я навіть трохи радію з цього приводу. Коли розум зайнятий, душа вільна бути там, де їй потрібно. Мабуть, тому у мене завжди було відчуття вільного польоту десь там, угорі. Але не тут. Тут я літературний редактор в економічному виданні.
Можливо, мене вже звільнили. Бо роботи завжди дуже багато. І зараз вони працюють, але я знаю, я відчуваю, що я не змогла б ніколи більше побачити Вас, якщо не сьогодні. І я знаю, що після цього я не зможу повернутися туди.
Стефані
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подвійне життя», після закриття браузера.