read-books.club » Любовні романи » Любові полум’я 📚 - Українською

Читати книгу - "Любові полум’я"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Любові полум’я" автора Ніка Нікалео. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54
Перейти на сторінку:
мусила так вчинити. Інакше нам неможливо буде вижити тут утрьох. Інше рішення для мене неприйнятне. Я не можу вбити нашу любов. Я повинна її зберегти для тебе, для себе, для неї самої ж. Але я не здатна зробити це самотужки у чужій країні. І повернутися додому ми теж не можемо. У мене контракт і я мушу його дотримуватися, хоча у нових обставинах це буде дуже складно. Коханий, життя моє, я приймаю цю пропозицію аби вберегти полум’я нашої любові. Ти зрозумієш, коли побачиш. Вже скоро, дуже скоро. Ти отримаєш те, що більше за нашу любов. Ти отримаєш її істинний зміст — нашу доню… Побачиш як вона буде на тебе схожа! Як же інакше? Тільки на тебе, життя моє, мій коханий!"

"Не знаю, що діється, але відчуваю, наче мені зі спини спадає, сповзає скеля… це вона мене тягла додолу раніше, а зараз, мене наче хтось вхопив і тягне-тягне угору з непомірною вселенською силою. О-о, як мені стало легко! Який же тягар був у мене на плечах! Морок світлішає, холод відступає з космічною швидкістю. А я лечу на той голос чи голоси, що кличуть з подвоєною силою.

Я потрібен… я залишаю це відлюдне, містичне місце… я лечу додому! Неси мене голос, несіть мене крила! Тепер я маю крила і вже не повернуся сюди! Світло… Кохання… Життя… І Ти!"

Епілог

Пацієнт "Ле Рой"

Красива молода жінка у криваво-полум’яному пальто стояла під огорожею приватного пансіонату у Трускавці. Її волосся прикривали широкі краї чорного капелюха і вигадливо пов’язана на шию напівпрозора темно-малинова шаль. У її лівій руці вилискував чорний клатч. Правою вона вхопилася за металеву перекладину паркану і уважно вглядалася в обличчя кожного, хто проходив повз неї по тамтой бік огорожі. Крізь рідкі дерев’яні штахети можна було роздивитися, що коїлося у парку, де прогулювалися поважні пацієнти закладу. Деякі поодиноко зі своїми думками, а дехто в товаристві молоденьких медсестер або відвідувачів. Одного на інвалідному візку котив молодий мужчина.

Іще тепла пора після полудня — час прогулянок на свіжому повітрі у закритому медичному закладі "Ле Рой". Сосново-дубовий ліс, де він розташовувався, якнайкраще відповідав усім лікарським приписам. Тут проживали під постійним медичним наглядом пацієнти, з якими складно було дати раду вдома. Хтось тут перебував тимчасово, лише у післяреабілітаційному періоді. Але більшість із них лежали у своїх кімнатах, змушені так існувати до кінця свого життя. Їх обслуговував великий персонал людей і були створені усі умови для їх комфортного проживання. Сучасна триповерхова будівля, виконана у стилі французької класики і начинена найсучаснішими технологіями спостереження, викликала щонайменше зацікавлення у поодиноких перехожих. Перед пансіонатом, на пагорбах вигідно розкинувся парк у стриманому англійському стилі із вічно зеленими кущами друшпану і ялівцю. Із зовнішнього вигляду будинку і ландшафту території можна було зрозуміти, що заклад був із дуже недешевих.

Жінка у червоному з надією вглядалася в кожного, намагаючись розгледіти обличчя хворих. Скидалося на те, що вона шукає когось, давно небаченого. До болю в очах придивлялася до мужчин, які проходили доріжкою парку, що, вигадливо закручуючись, усе ж завертала у напрямку, де вона причаїлася. Та схоже, що вона не могла нікого впізнати.

Віола мучилася питаннями "Де ж він? Хто з них? А може його узагалі сьогодні немає на прогулянці?!"

Катя навела для неї усі довідки: він тепер постійно живе тут, після операції, проведеної багато років тому, потребує постійного медичного догляду. Що з ним сталося, їй не вдалося дізнатися. Подруга лише наголосила, що він може і не впізнати її. Тому було б краще, якби він узагалі не бачив і не знав, що вона сюди приходила. Усе зрозуміла і, поставивши свій Порше біля охорони при в’їзді в пансіонат, принишкла коло огорожі.

Стовбичила тут уже десь із півгодини, але… Враз їй здалося, що вона побачила того, кого шукала. Сторопіла від здивування. Це був він, той самий, що і дванадцять літ тому; яким його знала, а навіть молодший. Він ніби повернув стрілки годинника назад і перетворився на молодика років двадцяти п’яти-тридцяти з красивою статурою і розв’язною манерою спілкуватися. Це був він і не він водночас. Їй здалося, що сходить з розуму, що має дежавю, що її очі бачать лише те, що хочуть бачити… Вона припідняла край свого розкішного капелюха і уважніше пригледілася до юнака, який котив перед собою інвалідне крісло. Очі ковзнули на того, хто був у візку… Її душа заклякла і охолола від жаху побаченого. У ньому сидів він! Зовсім сивий, кволий, із збайдужілим невидющим поглядом.

Жінка у червоному здригнулася і завмерла, неначе зрослася з дошками паркану. Її, ніби притисло важким пресом до землі так, наче хотіло розчавити. По її спині пробігли мурашки, наче фальшиве гліссандо на альті, а на долонях під рукавичками проступив холодний піт. Він був у жахливому стані!

Його волосся було чисто біле, як фата нареченої. Кучерями обрамлювало спотворене якимсь внутрішнім переживанням обличчя. Був неголеним і від того виглядав ще більш недбало і старо. Скуйовджені косматі брови зосереджено зведені до купи, погляд заглиблений у якийсь інший невідомий нікому, окрім нього, світ. Але раптом він захвилювався, несподівано чимось стурбований. Розчесав пальцями неслухняну чуприну і, наче на оклик, поглянув у її бік. Тієї ж миті його очі широко відкрилися, зіниці розширилися, а брови розправилися від здивування. Він приголомшено вдивлявся в неї і ані слова не міг вимовити.

Вона чи примара, чи це йому тільки здається, як і мільйон разів до цього? Її фантом марився йому постійно звідусіль: у лікарняних коридорах, на вулиці… Чув її голос і тоді, коли був у комі після аварії. "І звідки тільки взявся тоді на дорозі цей триклятий заєць?!" Тоді, коли думав, що вже на тамтому світі, де його оповивав холод і морок. Йому було несамовито самотньо і тяжко. Щось важке, холодне і велике тиснуло на нього так, ніби мало розчавити. Не знав скільки це тривало. Здавалося — вічність. Але раптом відчув, як хтось могутній підштовхнув його вгору і невидимий тягар почав спадати, полегшуючи страждання. Саме тоді чув як вона молилася, кликала його і тягла до себе вгору. Усе це було незрозумілим, таємним, потойбічним…

А зараз?! Його затуманений ліками розум усе ж не був настільки зрадливим, щоб не повірити побаченому. Він очевидно, не тямлячи себе, оперся тремтячими руками на візок і з неймовірним зусиллям, що спотворило гримасою обличчя, зіп’явся на ноги.

— Тату! — несподівано скрикнув

1 ... 53 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любові полум’я», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Любові полум’я"