Читати книгу - "АМтм"

— Аж Гуру не хоче в хату заходити, — сказала Наталка.

— Одне чучело залишилося, — сказала Христинка.

«Вже зовсім доросла дівчинка», — подумав я.

«Навіть мене по-дорослому назвала: Люґал-Ана-Мунду», — подумало опудало.

— Я тут чистилище шукаю, — пожартував я. — Себто душові.

— Так, я чув до большевиків тут були душові, - пожартував Ростик.

— Як помиєшся, заходь на каву, — пожартувала Наталка.

Люґал-Ана-Мунду і Христинці було не до жартів.

Олія всотувалася в дубове дерево паркету, немов у пісок.

#3: …посеред невеликої кімнати в надувному басейні сиділо двійко хлопчаків років п'яти, пляцкали по воді ручками і дивилися по телевізору «Діскавері» чотирнадцятим буддійським способом. Спосіб цей, без огляду на невисокий ініціаційний ступінь, потребував значних технічних засобів: кожна наступна програма демонструвалася під саундтрек із попередньої. Коли я зайшов, саме закінчувалася передача про життя комах: лицарські поєдинки жуків-рогачів, самка богомола, що відгризає нареченому голову в нападі копуляційного ентузіазму, мурашиний лев, який чигає у піщаній пастці на заблудлі душі. Натомість диктор завершував читання якогось окультного тексту:

— Наш досвід показує, що більшість речей закінчується смертю… Однак  в а ш  досвід… Досвід персонажів… Я кажу про смерть — такого досвіду ви не маєте. І це неможливо відтворити. Ви вмираєте тисячами випадкових смертей, але в них немає сили, що витісняє життя — ані подих не забиває, ані кров не холоне в жилах. Бо навіть умираючи, ви знаєте, що повернетеся, хіба що перемінивши ім'я. Після справжньої ж смерті ніхто не повертається — там немає жодних оплесків, жодних рецензій і слави — лише тиша і якісь прілі речі… це смерть…

Відразу по цьому почався науково-популярний порнофільм, знятий за допомогою томографа і внутрішніх міні-камер. На екрані розповзалися й миготіли кольорові плями, що являли собою або мапу збудженого мозку, або органи людського тіла, обсервовані зсередини. Увімкнувся, річ ясна, і звуковий супровід із попередньої, ентомологічної програми:

— …Чи пов'язано одне з одним? …І хто він насправді? Мабуть, уже найвищий час відповісти на це запитання. З-посеред безлічі комах, які живуть на просторах нашої неозорої вітчизни, є і така — мурашиний лев. Під час першої фази свого життя це обридливе створіння, схоже на безхвостого скорпіона, сидить на дні піщаної пастки-лійки і поїдає мурах, які туди потрапляють — через необережність, депресію, закоханість, по п'яні, з цікавості, з дурного дива чи жаги до пригод. — Потім щось відбувається, і потвора зі страхітливими клешнями покривається оболонкою, з якої за тиждень-два вилуплюється дивовижної краси бабка — чотири широкі крила й вузьке зеленувате черевце. І коли вона відлітає в напрямку багряного вечірнього сонця, що на нього в минулому житті могла лише зизувати з дна своєї вирви, вона, мабуть, уже не пам'ятає пожертих колись мурах. Так, може… сняться іноді. Тай чи з нею це було?

Малюки майже не реагували на телевізійні одкровення, здіймали хвилі й бризки і заворожено дивилися на іграшковий потяг, який кружляв довкола їхнього басейну. Вилізти з води і перейти через колію жоден із них не наважувався.

#4: …шпитальна палата. Клаптиковий фланелевий заєць з вибалабушеними від постійного здивування ґудзиками очей лежав за балдахіном під крапельницею. Його привезли сюди після тривалого запою і за давньою наркологічною традицією відразу почали крапати глюкозу й гемодез. Я вже сто разів бачив, чим закінчуються подібні експерименти: за моїми підрахунками, хвилин за п'ять-десять у нього почнеться біла гарячка, тобто деліріум. Як правило, йому ввижається, ніби він летить у гігантському стрибку над розпростертим долі містом. Тому ґрати на вікнах тут дуже доречні.

Жодного бажання бути присутнім при цій виставі в мене не було. Чого, чого, а цього добра…

#5: …в каміні догорав вогонь. За довжелезним конференційним столом пріснопам'ятна винниківська бабця Аліція Бобик грала в карти з ідіотами — визнаними майстрами блефу й флеш-роялу. Вона одна знала, як їх обіграти. Для цього в неї були власноруч виготовлені карти, особливість яких полягала не в тому, що всі вони були краплені, а в тому, що колода з тридцяти двох карт мала лише дві масті, чорну і червону, дві королеви, два короля та шістнадцять шестьорок. Решта дванадцять бійців не піддавалися ідентифікації. Ідіоти дарма застосовували перевірені часом прийоми — переморгування, підглядання, гра на руку, використання приладів нічного бачення та цейсівських біноклів, медитації та викликання духів не давали жодного результату: пані Бобик крила всі карти добірним галицьким матом і щоразу влаштовувала переконливий ендшпіль. Однак специфіка партії полягала ще й на тому, що свого часу, в години перезмінки у винниківському костелі, бабця Аліція (одна із небагатьох безсмертних) провела над саморобною колодою сеанс безколірної магії, і тепер вони, ці позірно бездушні шматки картону, могли вести ще й власну гру, невидиму для гравців живих. І поки на поверхні ідіоти відволікалися партією екзотичного бриджу, в містичних глибинах андеграунду плелися інтриги чотирьох уцілілих можновладців.

— Послухайте, ці зітхання, ці репліки і зойки мусять щось означати, — занепокоєно говорив чорний король, поправляючи перехняблену корону. — Хтось може перекласти їх на людську мову?

— Та, блядь, шо тут на хуй перекладати. Замочити підараса і з кінцями, — безапеляційно відрік червоний.

— Замочити? Ви маєте на увазі втопити? Але як? — Озвалася чорна королева.

— Та яка хуй різниця, втопити, задушити, зарізати, на крайняк скинути в пизду зі східної вежі, - сказав червоний.

— А як же тіло? Що робити з тілом? — Почала було чорна, але червона її обірвала:

— Ні хуя собі! А чого це зі східної? Бо в мене там спальня, бля?! Ні хуя собі розклади! Підставити мене захотіли?

— Ніхто вас не підставляє, шановна. — Примирливо сказав чорний, якому план зі східною вежою видався вповні симпатичним. — А надати свій покій для добра спільної справи, вчинок гідний вашого благородства і вашої подиву вартої практичності.

— Ти мені, блядь, лапшу кучеряву на вуха не вішай! — Червона не була така проста. — Як такий мудрий, бля, то чого не даш свій кабінет, де ти малолєток їбеш, падла. Там якраз вікна на канал виходять.

— Знаєте, високоповажна, ви зі своїм базарним вихованням, — чорний аж заслинився від злості, — фільтруйте, як то кажуть, базар. Що я роблю у себе в кабінеті — це моя приватна справа. А про те, які фільми знімають у вашій спальні, — за гроші платників податків, зауважте, — знає весь Ельсинор. І якщо з вашого вікна когось викинуть, ніхто ані запідозрить нічого, ані навіть не здивується. Моралістка, блін, знайшлася.

— Панове, не