read-books.club » Сучасна проза » Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики 📚 - Українською

Читати книгу - "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 51 52 53 ... 140
Перейти на сторінку:
пішов до лісу, поблукав між соснами, подихав, назбирав пательню грибів на вечерю, все тут, поруч, ми всередині, ми в середовищі».

Мине зовсім небагато часу, одна секунда вічності — і ця життєрадісна вертка особа, а також її скоромовка вже видаватимуться знущанням. Але поки що — пропаганда успіху, звичний переможний контекст, у якому слова «людина» і «природа» пишуться вже тільки з великих літер, Л і П, Людина і Природа, ЛюдиноПрирода, торжество гармонійності, купання в річці, збирання грибів, мирний атом[49], запах сосни, діалектичний матеріалізм.

Мешканці Ікса були перемогою наукового комунізму, його втіленням — чистим, наївним і нахабним.

Ви справді впевнені, що замість «нахабним» я мав написати «зухвалим»?

4

Найнезабутніше того дня — це, звісно, соми в каналі коло АЕС. Вони завбільшки з дельфінів або акул, і в цьому безапеляційно-жорстка відповідь природи людині (уже в іншому контексті — тому, де обидва ці слова пишуться лише з малих літер).

Спостерігати за рибами у воді є одним з моїх улюблених і сталих занять. У своєму житті я мав зовсім лічені можливості для нього. Одна з них, приміром, трапилася у Нюрнберзі, інша — в Реґенсбурзі. Про обидві ви ще будете читати в цій книжці. Здається, саме в Нюрнберзі я дійшов було висновку, ніби Європа — це країна, в якій рибам живеться добре. Цього висновку не склалося б, якби я не потрапив до Нюрнберга саме тоді, влітку 1995-го. Якби там я не ставав раз у раз на мостах і не вдивлявся вниз, щоби бачити все до дна, як там, понад ним, ходять повільні рибини. А потрапив я тоді до Нюрнберга лише тому, що нас із мертвими півнями покликав Вальтер Моссман.

Тепер він мені згадується не просто так і не тільки з удячності, а й тому, що свого часу він так само спостерігав за тими ж сомами в каналі коло АЕС. У своєму звіті він пише про «метрових потвор з велетенськими пласкими черепами й широкими пащами, зліва і справа довгі рухливі відростки, що нагадують закручені вуса козаків-запорожців».

Це досить їдкий жарт, якщо хто не зрозумів: соми з козацькими вусами в радіоактивному каналі, запорпані в намул і неповороткі, холодна кров України, її ожирілі риб'ячі серця.

5

Європа? Країна, де рибам живеться добре?

У випадку з нашими сомами це викликає сумнів.

По-перше, не знаю, чи справді аж так добре. Але в будь-якому разі довго: ніхто ж не ловить і не вбиває, кожного стримує безумовний зашкал радіації. Скільки років може прожити Silurus glanis, сом звичайний (нерадіоактивний)? Згідно з багатьма джерелами — до ста. Це найдовговічніша риба наших річок і водойм. Довше за сомів можуть жити лише оброслі мохами коропи — та й ті лише в романах Олдоса Гакслі.

Натомість соми незвичайні (радіоактивус опроміненос), тобто соми прип'ятські, житимуть вічно. І як свідчать їхні розміри на двадцять п'ятому році того вічного життя по катастрофі, вони ще й вічно ростимуть. І виростуть із них колись вічні чудовиська-левіафани. Але чи так їм уже від цього й добре?

По-друге, не знаю, чи справді така вже Європа. Вона в нашій країні то з'являється, то знову зникає. Вона примарна, ніби комунізм у ранніх поезіях Маркса-Енґельса. Її не помацаєш, вона вся з туману, непорозумінь і пліток.

У квітні 1986 року Європа взагалі не була темою. Був еСеСеСеР і був Захід, а ще був Китай. Яка ще Європа? Центральна? Східна? Якщо Східна, то яка ж це Європа? Європа східною не буває. З уроків географії ми знали, що об'єктивно існує тільки Європейська територія Росії та кілька прилеглих республік. Місто Ікс розташовувалося десь там, на тій Європейській території. Однак точно не в Європі.

І все ж — якби не Швеція, якби вона не вчинила ґвалт на тему аварії, то яким було би продовження? Скоріше за все ніякого продовження не було б, а було б чергове замовчування чергового мегазлочину. Статистику онкозахворювань усе одно засекретили, не зважаючи на всі ті Швеції. Хіба еСеСеСеРові було до цього звикати?

І все ж добре, що існувало протистояння систем. Добре, що Швеція зчинила рейвах і вказала на загрозу для Польщі. Добре, що Польща вже переставала бути другом і все більше відверталась у західному напрямку. Цього разу вона відвернулась від радіоактивної хмари — затамувавши дихання і гидливо заткавши носа. Добре, що Польща злякалась і підхопила волання Швеції.

Зате Франція не переставала бути другом і все заперечувала. Ніякої загрози, казала Франція, всьо путьом. Добре, що тоді не було Європейського Союзу. Інакше він укотре прийняв би якесь цілком засоромлено-нерішуче рішення (даруйте оксюморон) — на зразок того про війну в Грузії — головне ж не сердити росіян.

Добре, що Німеччина мала досвід сімдесятих, коли на зборища проти АЕС виходилося сотнями тисяч і навіть мільйонами, а попереду всіх ішло кілька поетів з гітарами й дудками. Добре, що німецькі зелені вже 16 травня провели надзвичайний з'їзд у Ганновері. 17 травня — це день, протягом якого я записав рядки

Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине.

Ми поспішаємо жити, немов після мору.

Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору,

ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне.

Ніхто не зрозумів, про що вони. Натомість Вальтер Моссман, який неминуче зрозумів би, ще не знав про їхнє існування. «І тоді я спробував, — пише він про той день, — уявити собі заражений краєвид, ліси, плеса, поля, села — все опромінено. Це мені не вдалося. Це неможливо побачити у зримих образах».

Я відповів йому (не відаючи, що це я йому відповідаю) дюжину років по тому: «Якими були наші перші реакції? Зрозуміти їх — це зрозуміти, що означає боятися вітру, дощу, найзеленішої трави, боятися світла». І далі — про «присутність іншої смерті — нечутної й невидимої, «смерті на виріст»[50], смерті, настільки позбавленої форми (і відповідно до Геґеля — змісту), що мимоволі втрачав сенс і будь-який опір».

Проте влада вимагала, щоб його чинили. Вона безжально, з перших же днів кидала на Зону цілі ешелони рятівників-невдах — подібно до того, як у війну вона кидала в атаку вперьод маси необмундированих, ненавчених і неозброєних чоловіків зі «щойно визволених територій». Влада командувала опором і наближала свій кінець. Хоч про нього на ту мить ніхто ще й не здогадувався. Здавалося, кінець світу настане швидше, ніж кінець настільки прекрасної епохи-імперії.

Опір полягав у дезактивації. Зону X наказано було відмити від бруду. Що не відмиється — закопати

1 ... 51 52 53 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"