Читати книгу - "Весняні ігри в осінніх садах"

— Ти скажеш нарешті, що було далі? — вона сіла біля мене, але роздратовано відпихала мої руки. Натомість налила собі шампанського і випила.

— Я обдурив її. Вона мені віддалася, а я відмовився вмирати з нею.

— Ти так вчинив?! — Віра, вочевидь, була обурена до глибини душі і, коли я наповнив її спорожнілий келих, випила без вагань. Потім запалила сірника і стала дивитися, як він

горить, коли полум’я добралося до її пальців, кинула сірника в траву і запалила другого.

— Я знаю, це підло, я й досі караюся цим...

— І це сталося тут? — голос її тремтів, вона й далі не дивилася на мене, а палила сірник за сірником і кидала в траву.

— Так.

— А потім ти встав, підтягнув штани і сказав «па-па»?

— Ну, щось у цьому стилі.

— Тоді ти негідник, — сказала вона крижаним голосом. Сірники вона нарешті залишила в спокої і, схиливши голову на зігнуті коліна, повторила: — Ти не-гід-ник.

— Я знаю, — сказав я похнюплено і знову спробував її обняти.

— Ти жахливий негідник. І забери свої довбані руки. Налий мені. Який жах!

Вона сп’яніла і погойдувалася тепер усім тілом у такт музики, яка бриніла в ній, і я бачив, що то була музика розпачу. Чому вона так близько до серця сприйняла вигадану мною історію? Може, приміряла її до себе? Тепер, мабуть, думала про те, що я виявився найбільшим розчаруванням у її житті. Ну що ж, вона недалека від правди. Те, що я їй розповів, не раз мені прокручувалося в голові, я все ще метався між спокусою красиво померти чи некрасиво злиняти, скориставшись перед тим правом першої ночі. Можливість чесно Мар’яні сказати: ні, я не той, на кого ти розраховувала — до уваги не бралася. Мені здавалося, що я вже достатньо глибоко загруз у цій історії, щоб не завершити її настільки примітивно. Все ще думалося, що Мар’яна в якийсь момент поміняє плани і до самогубства не дійде.

— Знаєш, — сказав я, — все це виглядає негарно з відстані часу, але тоді я не сприймав її наміри серйозно, я вважав їх за гру. Ти не повинна думати про мене погано. Відтоді я сильно змінився. І уяви собі — на краще.

Віра з недовірою подивилася на мене.

— Ти перестав брехати?

— Ні, але я перестав обманювати дівчат, вішаючи їм клюс-ки про свої почуття, тоді як насправді я жодних почуттів, крім бажання трахнути, не відчував.

— О, це цікаво. Ти перестав обманювати... але твоя вчорашня вилазка на острів свідчить протилежне. Ти безсовісний брехун. Мало того, що, зустрічаючись зі мною, ти граєш когось у себе вдома, про що свідчить подушка, запацькана помадою, то ще й займаєшся сексом на свіжому повітрі, начебто на прощання. Зі скількома ти ще мусиш розпрощатися, не скажеш? Кому ти розповідатимеш про сьогоднішній вечір, як про акт чергового прощання? Схоже, це вже в тебе традиція: влаштовувати прощальні вечори на цьому острові.

— Ти сама наполягла прийти сюди. Я все тобі чесно розповів, а в нагороду отримав звинувачення в підлості. Я брехун! Як ти можеш таке говорити? Я брехун! — Я відкоркував наступну пляшку і налив у келихи. — Так, я брехун. Але не для тебе. У мене нема перед тобою таємниць. І взагалі, я саме з тобою відчув своєрідне очищення... Так-так, не смійся, я біля тебе роблюся інакшим, мій негативний бік забивається у глухий кут і носа не показує... Ну, хіба інколи... Але те, що було вчора... це був виняток... Я твердо вирішив зі всіма розпрощатися, крім тебе. Щоб тільки ти і я, розумієш? І нікого між нами.

Я цокнувся з нею. Авжеж, сп’яніння — це найкращий спосіб притлумити психоаналітичні здібності інтелектуальної панни. Віра віддалася із якимсь приреченим смутком в обличчі, не проронивши ані слова.

4

Я б із великим задоволенням подався додому, але Віра поволокла мене до «Вавілону», щоб за кавою витверезитись: не могла ж вона в такому стані заявитися вдома.

— Навіщо ти напоїв мене? — дорікала мені, а я ввічливо відповідав, що це їй тільки здається, що вона зовсім не п’яна, а насправді твереза, про що свідчать правильно побудовані складні речення і вживання іншомовних слів, значення яких я не знаю і знати не хочу.

Щойно ми сіли за столик, як до нас приєднався Андрон з черговою кралею і радісно повідомив, що вони женяться. Краля серця була худа, як трясця, мала лисячий писочок і на диво вузькі вуста. Я хотів, було, поцікавитися, невже він втратив надію знайти ще щось страшніше, але стримався.

— Ти знову виграв, — сказав я.

Андрон розсміявся, підморгуючи мені по-змовницькому, а краля здивовано запитала, що саме він виграв.

— П’ять баксів, — пояснив я.

— За що?

— Ми заклалися, хто скоріше одружиться.

Андрон знову втішено засміявся, не перестаючи мені моргати і корчити кумедні гримаси. Віра з філософським виглядом водила пальчиком по столу, аж врешті перепросилася, повідомивши, що їй треба вийти. Краля згадала теж про свої потреби і набилася їй у товариство.

— Класна теличка, — сказав я якомога серйозніше.

— Перестань. Ти нічого не розумієш. Вона донька ректора.

— А-а...

— От тобі й «а-а». Там такі бабулі, що хо-хо. А з мармизи нам воду не пити.

— Тоді зрозуміло.

— Між іншим, у неї є старша сестра. Неодружена.

— Невже й цілка?

— Мурово.

— І така сама красуня?

— Я б сказав, навіть трішки симпатичніша. На фіґа тобі ці писані сикси? Щоб потім гарувати на неї все життя? Я тебе познайомлю з її сестрою. Татуньо вже кожній з них подарував по кам’яниці з усіма прибамбасами і з «опелем» на додачу.