Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Давай біль зніму, — співчутливо запропонувала Тетянка.
— Краще скажи, що мені на Хортиці робити!
— Написано ж! Треба звернутися до якогось давньослов’янського бога, він розбереться!
— Звідки в наш час на Хортиці візьмуться давньослов’янські боги?
— Не знаю, — Тетянку все це вже дійняло. — Що ви від мене хочете?! Я й про острів випадково довідалася! Мені моя цифрова копія допомогла!
— Що? — Богдан кинувся до дівчинки, по дорозі ледве не перекинувши на себе драбину. — Тебе знову в комп’ютер втягло?!
— Так! Утягло! — закричала Тетянка, здригаючись від недавно пережитого страху. — «Відьма Тетянка» втягла, щоб я її до кінця інсталювала! Ми з нею познайомилися! Класна програма, вся в мене! І інтерфейс у неї дружелюбний, не те, що ваші нахабні пики! Я вам за одну ніч місце знайшла, а вам іще й мало! — Підхопивши відро зі зміїними останками, ображена відьмочка вискочила з будинку й побігла до сміттєвого бака.
— Якщо вся в неї, то не така вже вона й класна! — заспокоюючись, пробурчав услід Богдан.
— Замовкни! — урвала його Ірка. — Вона абсолютно права! Просто цей гад із рубіном налякав мене так, що в мене аж серце зайшлося! Весь час здається, наче просто зараз знову на монстра обернуся й так назавжди й залишусь! А що робити, не знаю!
— І запитати ні в кого, — буркнула у відповідь Тетянка, заходячи до хати. Вона поставила порожнє відро в куток й із похмурим виглядом плюхнулась у крісло. — А наш вовкулака інформацію таки замахорив!
— А давайте спробуємо в нього ще раз повипитувати! — запропонував Богдан. — Про мужика з рубіном розкажемо, потім про те, що місце їхньої «активації» з’ясували, пригрозимо, що й до чого іншого докопаємось… Раптом він не витримає й розколеться? А ні — усе одно гірше не буде!
Тетянка із сумнівом знизала плечем:
— Щоб наш майор і розколовся?.. До нас він більше не приїде, до нього на роботу теж не можна, скаже, що зайнятий, і вижене, — Тетянка рішуче ляснула долонею по ручці крісла. — Удома його накриємо, прямо сьогодні ввечері!
— А де адресу візьмемо?
Тетянка посміхнулася:
— Невже ти думаєш, що я не знаю, де живе вовчара поганий, котрий здер із нас триста п’ятдесят тисяч баксів?
Розділ 6
Соколине полювання на мента
— Богдане, закрий рота! — роздратовано зажадала Тетянка. — Не розумію, що ти там таке незвичайне побачив!
— Не скажи, вражає,— не погодилася з нею Ірка. — Але рота, Богдане, ти все-таки закрий, а то на ідіота схожий.
— Що? — явно не чуючи дівчаток, буркнув Богдан, не відриваючи погляду від протилежного боку вулиці.
Там, у яскравому світлі юпітерів, задкував телеоператор, тягнучи за собою камеру. А на нього, ніжка перед ніжкою, ходою від стегна, ішла надзвичайно «фігуриста» білявка. Її волосся виблискувало яскравим золотом, ручки з рожевим манікюром ніжно обнімали чорну трубку мікрофона.
Манірно розтягуючи слова, блондинка розповідала:
— Ми йдемо по освітленому вогнями нічно-о-о-му місту: передусім, звісно ж, я! Ведуча програми «Гламу-у-урненько»! А ще наша чудесна знімальна група, наші милі-милі спонсори… — недбалою скоромовкою додала вона.
З-за спини оператора вискочив лисуватий чолов’яга з якимись папірцями в руці й голосно прошипів:
— І ще!..
— Ще? А хто ще? — дівчина здивовано глянула здоровенними, просто величезними яскраво-зеленими очима й роззирнулася навсібіч.
Лисий чимдуж замахав папірцями.
— Ой, ну звісно ж! — раптом згадала блондинка й байдужим тоном мовила: — І ще ви, любі телеглядачі!
Обхопивши руками лису голову, чоловік розпачливо завив:
— Прямий ефір!!!
Зате білявка переможно посміхнулася посмішкою людини, котра виконала важку, але дуже потрібну роботу, кліпнула довжелезними темними віями й раптом глянула поверх голови оператора прямо туди, де саме стояв Богдан, умліваючи від захвату.
У хлопчака аж подих перехопило й запаморочилося в голові. Ще ніхто й ніколи та-ак на нього не дивився! Він навіть не припускав, що дівчата взагалі вміють отак дивитися!
— Іди вже, витріщився! — Тетянка сердито штурхнула його в спину, штовхаючи в темну арку двору.
Похитуючись і раз у раз озираючись, Богдан зробив крок. Позаду чимчикували дівчатка.
— Усі хлопці — психи, а наш — особливо! — бурчала Тетянка. — Було б від чого дуріти. Зуби штучні, волосся фарбоване, фізіономія в штукатурці в три шари… І груди, напевно, силіконові! Справжні такими не бувають!
— А раптом усе справжнє? — гмукнула Ірка.
— Яке мені діло: справжнє воно чи фальшиве? Мені не цікаво! — Тетянка так палко обурилася, що подруга їй не повірила, але зволіла облишити цю тему.
— Слухайте, а може, нам не варто тут стирчати? Давайте на проспекті поки що погуляємо. Там хоч ліхтарі горять, а тут темінь непролазна й узагалі незатишно, — Ірка зіщулилась. — Прийдемо, коли майор повернеться.
— І справді, давайте! — стрепенувся Богдан. — На зйомки подивимося!
— Стій на місці! — Тетянка зміряла хлопчака презирливим поглядом. — Зйомки він подивиться! А майор потім нас не впустить. Двері не відчинить — і все, — похитала вона головою.
Трійця тупцювала біля під’їзду майорського дому. У під’їзді було зовсім темно, пахло сирістю й борщем. Посеред двору стирчав обезглавлений ліхтар — цементний стовп із начисто знесеною верхівкою. Навіть світло вікон губилося в тіні піддашшя над входом.
Тетянка теж зіщулилась — і справді незатишно. Але сказала строго:
— Перехопимо майора, коли він додому йтиме. Це наш єдиний шанс.
— Єдиний — так єдиний, — змирившись, кивнула Ірка й раптом тихо поскаржилася: — Мені постійно здається, що от-от спалахнуть червоні очиська мого сьогоднішнього гостя! — Вона із острахом зиркнула на глуху пітьму двору.
Богдан нарешті отямився від мрійливої задуми. Йому стало незручно: Ірка від страху тремтить, а він розфантазувався про різні дурниці! Співчутливо посапуючи, хлопчак запропонував:
— А давайте майора прямо у квартирі зачекаємо! Ви ж відьми! Відімкнете за допомогою замовляння замок або у кватирку залетите.
— Ти що, зовсім здурів — у майоровій квартирі такі замовляння накладати?! — вигукнула Тетянка.
— Тому що він перевертень?
— Тому що він мент! — закричала Тетянка.
— А що, за чаклунство — як за хуліганство, п’ятнадцять діб дають? — здивувався Богдан.
— Ні. Просто мент, заскочивши у своїй квартирі сторонніх, зазвичай ду-уже нервово реагує. Ще застрелити може!
— Або покусає,— зітхнула Ірка. — Чекаємо.
Звук кроків повідомив, що довго
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка Хортиця приймає виклик», після закриття браузера.