Читати книгу - "Scrum"

та секретарів, вищий готує дітей до роботи медсестрами, менеджерами та інженерами, а університетський – лікарями, юристами чи дослідниками. Учні програми нижчого рівня можуть піти працювати вже в шістнадцять років, тоді як на вищих рівнях можна провчитися до двадцяти й далі, вступивши потім до університету. Усі рівні мають ряд обов’язкових спільних предметів, хоча вивчає їх кожна група окремо. В Ашрамі є програми всіх трьох рівнів. І одним із цих базових предметів є те, чого навчає учнів кожного рівня школи викладач Віллі Вейнандс, – хімія.

Переконаний, ви пам’ятаєте шкільні уроки хімії: лабораторні столи рівними рядами навпроти вчителя перед дошкою, тиждень теорії, а потім практичні заняття разом із партнером, вибір якого часто був завданням стратегічним і доволі стресовим. Можливо, ви любили хімію, можливо, вона вимотувала вас до сліз. А може, серіал «Пуститися берега» дав вам нове розуміння фінансового потенціалу опанування лабораторної техніки та важливості добору правильного партнера. Яким би не був ваш досвід, як тільки вчитель починав говорити про ковалентні зв’язки чи якісь інші незрозумілі речі, вас із однокласниками майже із чутним клацанням перемикало. Ви починали дружно дивитись у вікно, щось малювати в зошиті або думати про симпатичного хлопця чи дівчину в другому ряді. Визнаймо, що в класах, де проходять уроки хімії, думки учнів часто ширяють дуже далеко від предмета.

Але на уроках Вейнандса все зовсім не так. «Бачите, – каже він, коли учні вриваються в клас та поспішають до своїх столів, чомусь не сідаючи, – я нічого не роблю». На годиннику 8: 30 ранку звичайної середи вересня, але клас Вейнандса не схожий на навчальний кабінет. Жодних тобі столів рядами перед учителем. Вони розставлені так, щоб групи із чотирьох учнів могли бачити одне одного.

Замість того щоб розсістися на місця, учні дістали великий аркуш ватману, вкритий стікерами, прикріпили його на стіну та зібралися навколо. Ватман поділений на кілька великих колонок. Крайня ліворуч називається «Alle items». Далі йдуть «Te doen», «In uitvoering» і, нарешті, «Klaar». Як ви можете здогадатись, вони означають «Всі завдання», «Виконати», «Виконується» та «Виконано».

Нижче від колонок є ще чотири заголовки: «Визначення готовності», «Графік» – їхній варіант діаграми згоряння завдань, що показує прогрес у напрямку до мети, а також «Ретроспектива» та «Швидкість» для вимірювання балів, досягнутих за кожний урок. Їхні спринти зазвичай тривають чотири-п’ять тижнів і закінчуються тестом.

Стоячи перед своїми Scrum-дошками («флопс», як вони називають їх нідерландською), учні планують, що вони збираються вивчити на конкретному уроці. Вони переносять стікери з обраними завданнями з беклогу «Всі завдання» до колонки «Виконати» й беруться до роботи. І знову, як любить говорити Вейнандс, він не робить нічого. Учні самі відкривають свої підручники та починають учитися. Мабуть, найважливіше, що вони навчають один одного. Вейнандс лише походжає по класу, дивлячись на Scrum-дошку та діаграму згоряння. Час від часу він указує учням на помилку, швидко пояснює складний момент чи навмання бере якесь завдання з колонки «Виконано» та швидко опитує всіх учнів про нього, стежачи, щоб усі розуміли цю тему. Якщо тема зрозуміла не до кінця, він повертає її назад до колонки «Виконати». Умовою готовності є те, що матеріал має бути зрозумілим усьому класу.

Правда, у цих учнів є один унікальний розділ Scrum-дошки: «Визначення веселощів». Вони мають не лише виконувати роботу, але й отримувати від цього задоволення. Трьома критеріями цього є довіра, гумор та унікальне нідерландське слово Gezelligheіd. Точного перекладу воно не має. Якщо приблизно, то воно означає затишок, товариськість, розвагу, задоволення, зустріч із друзями після довгої відсутності, проведення часу з коханими чи просто належність до чогось. Якщо чесно, це вразило мене як ідеальний спосіб описати відчуття підтримки, радості, надії, веселощів, комфорту та захвату від членства в дійсно чудовій команді.

«Вам не потрібно виступати в ролі поліцейського, – каже Вейнандс. – Сьогодні ми маємо інший підхід до роботи з учнями. Вони роблять усе самі. Вони навіть задають самим собі домашнє завдання!» Кожна команда знає, що вони вже вивчили, до якої дати треба досягти проміжних етапів і чи потрібно попрацювати вдома, щоб вивчити все вчасно. «Вони самоорганізовані. Вони розробляють розумніші та швидші способи навчання. Одна команда почала зразу з тесту і працювала у зворотному напрямку. Гурт одинадцятирічних учнів. „Не добре“, – сказав я їм, і вони одразу похнюпились. – Вейнандс сяє своєю заразливою усмішкою. – „Відмінно!“ – продовжив я».

Учні знайомляться зі Scrum, чи eduScrum, як називає свій підхід Вейнандс, у перший же день занять. Перш за все вони розбиваються на команди – причому багатофункціональні. Учні оцінюють самих себе в різноманітних категоріях – від хоробрості до любові до математики, від урахування почуттів інших до націленості на мету. Потім їм кажуть сформувати багатофункціональні команди, що матимуть усі вміння та навички, потрібні для засвоєння матеріалу. За словами Вейнандса, це вчить їх чогось не менш важливого, ніж хімія, – співпрацювати з людьми, які мають інші таланти, ніж вони, та високо їх цінувати.

Тіму Янсену сімнадцять. Це його останній рік у школі. Він використовує Scrum уже три роки й збирається вступати до університету, де планує вивчати хімію. Тім схожий на типового заучку. «Я можу вчитися швидше за інших, – каже він. – Але працюючи разом із кимось, ви стаєте кращим. Пояснюючи матеріал іншим, я краще засвоюю його сам». Він повертається до Ґудіт Шварц, яка сидить через стіл від нього. «Вона знає, що може спитати в мене щось із предмета. А я можу спитати її щодо організації. Їй вдається зводити все докупи краще за мене».

Ґудіт зовсім не схожа на нього: струнка, приваблива білявка. «Так ти більше дізнаєшся про своїх однокласників, розумієш, кому що краще вдається».

«Scrum допомагає відлюдькам налагоджувати зв’язок із рештою класу, – долучається до розмови її також гарненька та стильна подружка Манека Бовенс. – Іноді ти обираєш команду, а іноді обирають тебе. Ти дізнаєшся, що вони кращі за тебе в деяких якостях».

Таке навчання, за словами Вейнандса, є частиною ідеї зробити несвідомі вміння та навички свідомими. У житті важливі далеко не лише ті вміння, що можна перевірити на іспиті. Якщо допомогти учням визначати й цінувати різні чесноти самих себе та інших, у них розвиваються навички ХХІ століття. Засвоїти їх потрібно кожному.

Після розбиття на команди учнів вчать оцінювати виконану роботу не в годинах чи днях, а в балах. Тоді вони зможуть оцінювати кожну частину матеріалу, який потрібно засвоїти, за допомогою порівняльного вимірювання, властивого послідовності Фібоначчі, граючи в планувальний покер. Віллі пояснює ідею балів доволі просто. «Забудьте всі способи вимірювання, про які вам розповідали. Абсолютних оцінок не існує. Якщо я важу п’ятдесят балів, – каже він, вказуючи на