Читати книгу - "Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити"

Зненацька мені здалося, що я чую музику. Я прислухалася. Я забула вимкнути радіо у кухні. Зараз це не мало значення. Але музика не змовкала, і я почула, як хтось співає гімн:

Ісус наш Друг, який допоможе перенести усі гріхи і біди! Яка радість ділитись усім з Богом у молитві. О, ми можемо витримати усі біди, бо покладаємося на Господа у своїх молитвах!

Вслухаючись у слова цього гімну, я зрозуміла, що вчинила трагічну помилку. Я намагалася вести свою жахливу боротьбу сама. А мала б звертатися до Бога у молитвах. ...Я схопилася, вимкнула газ і повідчиняла вікна.

Я плакала і молилась увесь день. Щоправда, я не просила допомоги — я дякувала Господу за благословення, яке Він дав мені: п'ятьох гарних дітей, здорових і розумних, міцних духом і тілом. Я пообіцяла Господу, що більше ніколи не буду такою невдячною, і я дотримала слова.

Попри те, що потім ми втратили свій дім і мусили переїхати до шкільної квартири, яку орендували за п'ять доларів на місяць, я дякувала Господу за це житло; я дякувала Йому за те, що ми маємо дах над головою. Я щиро дякувала Богові за те, що справи не були іще гіршими, — й вірила, що Він мене чує. З часом все налагодилось — звичайно, це сталося не за одну ніч, та коли криза минула, ми заробили трохи грошей. Я отримала місце гардеробниці у великому сільському клубі, а також продавала дрібний крам при дорозі. Щоб заплатити за своє навчання у коледжі, один з моїх синів влаштувався на ферму, — вранці й увечері він доїв тринадцять корів. Зараз мої діти виросли, в них свої родини, в мене троє онуків. І, повертаючись до того дня, коли я увімкнула газ, я знову і знову дякую Богові за те, що вчасно „прокинулася“. Стільки гарного я пропустила б, якби виконала той жахливий намір! Стільки років утратила б назавжди! Тепер, коли я чую, що хтось збирається покінчити з життям, мені хочеться крикнути: „Не робіть цього! Не треба!“ Біди, які ми переживаємо, тривають лише мить, — а потім починається майбутнє...»

Пересічно в Сполучених Штатах Америки самогубство відбувається кожні тридцять п’ять хвилин, а божевілля — кожні сто двадцять секунд. Більшість цих суїцидів — і, напевно, більшість трагедій божевілля — можна було б попередити, якби люди зазнавали того супокою, який приносять релігія та молитва.

Один з найвидатніших психіатрів доктор Карл Юнг у своїй книзі «Сучасна людина у пошуках душі» писав: «Протягом останніх тридцяти років до мене за консультаціями звертались люди з усіх цивілізованих країн світу. Я вилікував сотні пацієнтів. Серед усіх моїх пацієнтів середнього віку — скажімо, після тридцяти п'яти — був лише один, чия проблема у кінцевому підсумку не зводилася до пошуку релігійного погляду на життя. Можна сказати, що всі вони захворіли, бо втратили те, що живі релігії дали своїм послідовникам, і жоден з них не вилікувався, поки не відновив свій релігійний світогляд».

Це твердження настільки важливе, що я хочу зобразити його жирним шрифтом.

Доктор Юнг сказав:

«Протягом останніх тридцяти років до мене за консультаціями звертались люди з усіх цивілізованих країн світу. Я вилікував сотні пацієнтів. Серед усіх моїх пацієнтів середнього віку — скажімо, після тридцяти п'яти — був лише один, чия проблема у кінцевому підсумку не зводилася до пошуку релігійного погляду на життя. Можна сказати, що всі вони захворіли, бо втратили те, що живі релігії дали своїм послідовникам, і жоден з них не вилікувався, поки не відновив свій релігійний світогляд».

Вільям Джеймс висловив приблизно те саме: «Віра — це одна з сил, завдяки яким живе людина, і повна її відсутність означає колапс».

Покійний Махатма Ганді, найбільший індійський лідер після Будди, зазнав би духовної катастрофи, якби його не підтримувала сила молитви. Звідки я знаю? Бо сам Ганді написав про це: «Без молитви я давно вже збожеволів би».

Тисячі людей могли б сказати те саме. Як я вже розповідав, мій батько втопився б, якби його не зупинили віра і молитви моєї матері. Можливо, тисячі пропащих душ, які зараз стогнуть у пеклі, були б порятовані, якби звернулися за допомогою до вищої сили, а не намагались вести цю битву самі.

Коли ми налякані і наші сили вичерпуються, багато з нас у відчаї звертаються до Бога — «на краю прірви немає атеїстів». Але навіщо чекати до останнього? Чому не поновлювати сили щодня? Навіщо чекати й до неділі? Роками я заходжу до порожніх церков після обіду серед тижня. Коли я відчуваю, що занадто зайнятий та заклопотаний, щоб виділити кілька хвилин для цього, то кажу собі: «Зачекай-но, Дейле Карнегі, зачекай... Нащо тобі вся біганина та метушня? Тобі потрібно зробити паузу й озирнутися». Тоді я часто йду до першої ж відчиненої церкви. Хоча я протестант, у обід я зазираю до Собору Святого Патрика на П'ятій авеню і нагадую собі, що помру років через тридцять, але великі духовні істини, яким навчають церкви, є вічними. Я заплющую очі й молюся. Я помітив, що це заспокоює нерви, розслаблює тіло, прояснює перспективу і допомагає мені переоцінити мої цінності. Чи можу я порекомендувати вам те саме?

За останніх шість років, коли я писав цю книгу, я зібрав сотні свідчень та конкретних прикладів того, як чоловіки та жінки долали неспокій молитвою. Теки у моєму кабінеті переповнені такими історіями. Візьмемо типовий приклад — досвід продавця книг Джона Р. Ентоні з Хьюстона, штат Техас. Ось що він мені розповів.

«Двадцять два роки тому я закрив свою приватну юридичну фірму і став торговим представником одного американського видавництва юридичної літератури. Я спеціалізувався на продажу комплектів юридичних книг юристам — комплектів, без яких майже неможливо було обійтись.

Я мав добру підготовку для цієї роботи. Я вивчив усі прийоми прямих продажів, мав переконливі відповіді на всі можливі заперечення. Перш ніж подзвонити потенційному клієнту, я ознайомлювався з його минулими справами, природою його практики, його політикою та хобі. Під час розмови я вміло користувався цією інформацією. Але щось ішло не так. У мене просто не було замовлень!

Я почав втрачати надію. Дні і тижні минали, я знову