Читати книгу - "Коротка історія часу"

надто вже зайняті розроблянням нових теорій, які описують, що є Всесвіт, щоб поставити питання «чому?». З іншого боку, люди, справа яких — питати «чому?», філософи, не змогли йти в ногу з розвитком наукових теорій. У вісімнадцятому столітті філософи вважали все людське знання, разом з наукою, своєю галуззю й обговорювали питання на штиб: чи має Всесвіт початок? Однак у дев’ятнадцятому і двадцятому століттях наука стала занадто технічною і математичною для філософів та будь-кого, крім небагатьох фахівців. Філософи так звузили обсяг своїх запитів, що Вітґенштайн, найвідоміший філософ минулого століття, сказав: «Єдине, що залишилося філософії — аналіз мови». Яке падіння відносно великої філософської традиції від Аристотеля до Канта!

Однак, якщо ми таки знайдемо повну теорію, то з часом вона в загальних рисах стане зрозумілою для всіх, а не лише небагатьох фахівців. Тоді ми всі, філософи, науковці і просто звичайні люди, зможемо взяти участь в обговоренні питання, чому так сталося, що ми із Всесвітом існуємо. Якщо ми знайдемо на нього відповідь, це стане кінцевим тріумфом людського розуму, бо тоді ми збагнемо думку Бога.

Персоналії 

АЛЬБЕРТ АЙНШТАЙН

Зв’язок Айнштайна з політикою щодо ядерної бомби добре відомий: він підписав знаменитого листа до президента Франкліна Рузвелта, що переконав США сприйняти цю ідею серйозно, і долучився до післявоєнної боротьби за те, щоб запобігти ядерній війні. Але це були не просто окремі дії науковця, втягнутого в світ політики. Насправді життя Айнштайна було, за його ж словами, «розділене між політикою і рівняннями».

Рання політична діяльність Айнштайна почалася під час Першої світової війни, коли він був професором у Берліні. Відчуваючи огиду до того, що вважав марнуванням людських життів, він почав брати участь в антивоєнних демонстраціях. Його заклики до громадянської непокори і публічна підтримка людей, що відмовлялися від призову, не додали йому прихильності колег. Тоді, після війни, він спрямував свої сили на примирення та поліпшення міжнародних відносин. Це також не сприяло його популярності, й невдовзі така діяльність ускладнила йому візити в США навіть для читання лекцій.

Друга велика справа для Айнштайна був сіонізм. Бувши єврей за походженням, Айнштайн заперечував біблійну ідею Бога. Однак усе більше усвідомлення антисемітизму, як до, так і під час Першої світової війни, поступово привело його до ототожнення себе з єврейською спільнотою, а пізніше зробило щирим прибічником сіонізму. І знову непопулярність не завадила йому висловлювати свою думку. Його теорії зазнавали нападів; була навіть створена антиайнштайнівська організація. Одну людину визнали винною у підбурюванні до вбивства Айнштайна (і оштрафували лише на шість доларів). Але Айнштайн був незворушний. Коли було опублікована книжка під назвою «100 авторів проти Айнштайна», він як відрізав: «Якщо б я був неправий, то й одного було б досить!».

В 1933 році до влади прийшов Гітлер. Айнштайн якраз був в Америці і заявив, що не повернеться в Німеччину. Тоді, коли нацистська міліція увірвалася в його будинок і конфіскувала його банківський рахунок, берлінська газета вийшла з заголовком: «Хороша новина від Айнштайна — він не повернеться». Перед лицем нацистської загрози Айнштайн відмовився від пацифізму і врешті, побоюючись, що німецькі науковці створять ядерну бомбу, запропонував США розробити свою власну. Але ще до того, як перша атомна бомба була підірвана, він публічно попереджає про небезпеку ядерної війни і пропонує міжнародний контроль за ядерною зброєю.

Упродовж усього його життя Айнштайнові миротворчі зусилля дали, певно, небагато тривких результатів, і напевно не додали йому багато друзів. Його активна підтримка справи сіонізму, однак, була належним чином визнана в 1952 році, коли йому запропонували стати президентом Ізраїлю. Він відмовився, сказавши, що він занадто наївний у політиці. Але, можливо, справжня причина була інша, за його, знову ж таки, словами: «Рівняння для мене важливіші, бо політика — для сьогодення, а рівняння — для вічності».

ҐАЛІЛЕО ҐАЛІЛЕЙ

Ґалілео, можливо, більш ніж будь-хто інший відповідальний за народження сучасної науки. Його знаменитий конфлікт з католицькою церквою був центральний для його філософії, бо Ґалілео був один з перших, хто стверджував, що людина може сподіватися зрозуміти, як світ влаштований, і, крім того, цього можна досягти, спостерігаючи реальний світ.

Ґалілео вірив у Коперникову теорію (що планети обертаються навколо Сонця) з самого початку, але публічно він почав її підтримувати, лише коли знайшов докази, що підтвердили цю ідею. Він писав про Коперникову теорію італійською мовою (а не звичною академічною латиною), і невдовзі його погляди дістали широку підтримку поза межами університетів. Це роздратувало професорів-аристотеліянців, що об’єдналися проти нього, намагаючись переконати католицьку церкву заборонити коперниканізм.

Занепокоєний цим, Ґалілео відправився до Риму, щоб поговорити з церковною владою. Він стверджував, що Біблія не призначена для того, щоб розповідати нам щось про наукові теорії, а там, де вона суперечить здоровому глузду, зазвичай припускають її алегоричність. Але церква боялася скандалу, що міг би зашкодити її боротьбі проти протестантизму, і вдалася до репресивних заходів. Вона оголосила коперниканізм «фальшивим і помилковим» в 1616 році, й заборонила Ґалілео «захищати або підтримувати» це вчення. Ґалілео поступився.

В 1623 році давній друг Ґалілео став Папою. Ґалілео одразу спробував домогтися скасування декреталії 1616 року. Це йому не вдалося, та він зміг дістати дозвіл на написання книжки з обговоренням теорій Аристотеля і Коперника, але за двох умов: він не може ставати ні на чиєму боці, й повинен дійти висновку, що людина у будь-якому разі не може з’ясувати, як влаштований світ, бо Бог може спричиняти ті ж самі явища способами, неуявленними для людини, яка не може обмежувати всемогутність Бога.

Книжка «Діялог про дві головні системи світу» була завершена й опублікована в 1632 році, за повної підтримки цензорів — і зразу ж була привітана по всій Європі як літературний і філософський шедевр. Невдовзі Папа, зрозумівши, що люди сприймали цю книгу як переконливий аргумент на користь коперниканізму, пошкодував, що дозволив її публікацію. Папа вважав, що хоча книжка дістала офіційне благословення від цензорів, Ґалілео, проте, порушив декреталію 1616 року. Він віддав Ґалілео інквізиції, яка засудила його до довічного домашнього арешту і звеліла йому публічно зректися коперниканізму. Ґалілео неохоче поступився вдруге.

Ґалілео залишався вірним католиком, але його віра в незалежність науки не похитнулася. За чотири роки до своєї смерті, в 1642 році, коли він усе ще був під домашнім арештом, рукопис його другої головної книжки таємно доставили видавцеві в Голандії. Саме ця робота, під назвою «Дві нові науки», навіть більше, ніж його підтримка Коперника, стала генезою