В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українське письменство" автора Микола Зеров. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
не виключає деякого згущення фарб, так само як знаходжувано його і в основоположника французького натуралізму. Беру для початку бурсацьких учителів у Помяловського. В начерку «Бурсацкие типы» їх троє: перший — «великий педагог», як його «називає сам автор, саркастичною увагою випереджуючи читачівське враження, — Іван Михайлович Лобов. До класу він з'являється у фризовій шинелі, з атрибутом педагогічної гідності, з лозиною в руках. Викладання його полягає в перегляданні нотати та у визначуванні різних порцій кари, а під час екзекуції — у попиванні квасу та заїданні того квасу пирогами. Потім до кінця лекції педагог спить. Другий — Долбьожин, сухотний, повсякчас роздратований, «мучений бісом бурсацьких заздрощів». «У него, — розповідає Помяловський, — было положено за священнейшую обязанность пересечь всех в продолжение курса». Друга його особливість — це віртуозність у лайці та невичерпаність цинічної розмови. Третій — Батька, викладач уставу, що з найпростішого предмета, що потребує практичного засвоєння, зробив несосвітенну дурницю і неймовірне завантаження для пам'яті — і за недостатню увагу до варварської своєї науки карає, щоправда, без хамства Лобова, без одчайдушності («отпетости») циніка Долбьожина, але з завзяттям і розмахом розбійника («с разбойничьей удалью»): він видирає волосся учням, примушує поклонятися пічці, цілувати різки, б'є і примушує сікундаторів солити битого по битому і т. д. «Батька разбойничал», — читаємо в «Очерках бурсы», дістаючи враження, ніби інших педагогів у бурсі немає і ніби ті гекатомби премудрості приносяться протягом трьох найближчих лекцій. До цієї портретної ґалереї тільки третій начерк додає учителя нової, ніби гуманнішої формації — Павла Федоровича Краснова. Цей учитель уже не примушує визубрювати слово в слово, дає не більше десяти різок за раз, але, як придивитися добре, то цей, «у приватних стосунках добрий і чесний чоловік», не менший монстр, як і раніше схарактеризовані три кити: «Краснов донимал не столько сечением, сколько систематическим преследованием, и вот это преследование, основанное на психологической тактике, сильно отзывалось иезуитизмом». І далі кілька сторінок присвячено описові моральних тортур, які, за допомогою Сократової методи, учиняв «добрий» учитель Краснов. Троє китів дохльостують учня до своєї науки, Краснов доїдає словами.
Чи ж не є це звичайне згущення фарб? Пригляньмося до мемуаристів, до Н. Біловольського, до Клебановського[472]. Перший із них дає образ українського провінціального Лобова і Долбьожина разом, ієромонаха Полікарпа, інспектора лубенської бурси в середині 40-х років. Пише Біловольський з приводу якоїсь незнаної нам статті в «Церковно-общественном вестнике», говорить про «повальну» à la Долбьожин хлосту («Убирайтеся, бо охота єсть, всіх бити буду»), згадує про «келейну» кару з поливанням тіла горілкою, але з якою метою — лікарською чи катівською — лишається невідомим; нарешті, згадує і непристойну лайку Полікарпову. Але при всім тім мемуарист дає зрозуміти, що перед нами характер виїмковий. Учитель, переведений з делікатнішої поводженням переяславської бурси, не може втриматися від сліз під час екзекуцій Полікарпових; подають свій голос осуду та відрази і лубенські міщани, випадкові свідки педагогічного знущання. Одно єпархіальне начальство не приглядається до лубенського інспектора, «и только полное сумасшествие Поликарпа, дошедшее до вешания ученика, положило конец его безумным варварствам»[473]. Другий із мемуаристів згадує такого собі інспектора Заушкевича, переведеного з Умані до Богуслава. Перед інспектором біжить поголоска, ніби в Умані він «засекал до смерти»; разом з цим прилітає до учнів «на краю пера» і своєрідна профілактика — досить деталізована інструкція, як від інспекторових різок уберегтися. У богуславській бурсі інспектор Заушкевич стоїть якось відокремлено: з іншими, гуманнішими, ласкавішими учителями у нього порозуміння немає. Правда і те, що дія діється уже в середині 50-х рр., а це «переходовий час бурси», коли й начальство уже «присматривало за сечениями». Як характер, інспектор Заушкевич і тут — не правило[474]. Нарешті, як перейдемо до Ростиславова, що, з погляду оборонців консервативної інерції в духовному побуті, нічим не різнився від Помяловського, то й він, поряд з «жестоковыйными» представниками бурсацької методики та дидактики (додаймо, що пише він про бурсу провінціальну, касимовську на Рязанщині), відзначає і таких, що мають добрі знання, а інколи й педагогічний хист. Особливо виділяє він одного із своїх викладачів — Якима Федоровича Горохова, «человека очень умного, старательного, не слабого, не жестокого», що «мастерски приспособлялся к нашим понятиям, объясняя нам уроки». «Сделавшись взрослым, с удовольствием вспоминаю о нем»[475].
Отже, ні в кого із мемуаристів немає суцільної монструозності педагогів Помяловського.
Мені здається, не тяжко уявити, як саме й чому згустилися фарби в перших із «Очерков бурсы». Педагог з покликання, що в свій час привернув до себе увагу Ушинського, Помяловський виступив немовби з актом обвинувачення проти старої бурси в ім’я свого педагогічного credo. Знаючи її неґативні сторони в деталях і пишучи твір ударного значення, він зацікавлений був випнути їх якнайрельєфніше, представивши їх як справжню громадську небезпеку; не кажу вже про те досить природне роздразнення, в якому писав він свої перші нариси і про яке свідчить біограф. Таким чином і сталося, що найвиразніші представники бичованих тенденцій старої школи — Лобов і Батька, Долбьожин і Краснов — виступили наперед і закрили своїми лозами та фризовими шинелями ввесь виднокруг бурси. Принаймні, наприкінці другого з своїх начерків сам Помяловський робить застереження, немовби має перейти від дев’яти пекельних кругів до чистильна. «Уже в следующем очерке вы увидите добрые задатки для будущего из жизни бурсаков, хотя и там будет много гадкого. Бурса будет в моих очерках постепенно, как и на деле было, улучшаться, только позвольте описать, как было, — не прибавляя, не убавляя. Еще очерков восемь, и бурса, даст Бог, выяснится окончательно. Если придется ограничиться этими двумя очерками («Зимний вечер в бурсе», «Бурсацкие типы»), то будет очень жаль, потому что читатель тогда не получит полного понятия о том, что такое бурса, и потому относительно составит о ней ложное представление». Від біографа дізнаємося,
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українське письменство», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Українське письменство» жанру - Інше: