Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."

Пріора питання здивувало:

— Уперше про це чую. Хочете сказати, що тон Таддео?..

— Ні. Це старшини, які прибули з ним. І вони цим займаються систематично.

— Звідки ви дізналися?

— Від Поета.

— Поета? Ха!

— На жаль, цього разу він сказав правду. Він украв ескіз із кишені одного з офіцерів.

— Він у вас?

— Ні, я змусив його повернути креслення. Але мені це не до вподоби. Відгонить чимось зловісним.

— Мабуть, Поет попросив за відомості винагороду?

— На подив, ні. Цей тон йому одразу не сподобався. Ходить, щось бурмоче собі під носа з самого їх приїзду.

— Поет завжди щось бурмотів.

— Але ж нічого серйозного.

— Навіщо, на вашу думку, їм робити креслення?

Пауло скривився.

— Поки не доведемо протилежного, вважатимемо, що їхня непевна мета є суто прикладною. В ролі мурованої фортеці наше абатство мало успіх. Його жодного разу не взяли ні приступом, ані облогою. І можливо, це викликає в них професійний захват.

Отець Ґолт замислено позирнув на схід за пустелю.

— Якщо прикинути, то будь-яке військо, що наміриться вдарити на захід через рівнини, муситиме облаштовувати гарнізон десь на півдорозі перед Денвером. — Він трохи поміркував, і на його обличчі з’явилася тривога. — А тут уже ціла фортеця «під ключ»!

— Боюся, вони саме про це й подумали.

— Вважаєте, їх заслали до нас шпигунами?

— Ні-ні! Сумніваюся, що Ганнеґан узагалі про нас щось знає. Але вони тут, вони офіцери, і не можуть не роздивлятися та не вивідувати. І тепер Ганнеґан уже точно про нас дізнається.

— Що ви збираєтеся робити?

— Ще не вирішив.

— Може, поговорити про це з тоном Таддео напряму?

— Офіцери йому не слуги. Вони просто його супроводжують для охорони. Чим він нам зарадить?

— Він впливовий Ганнеґанів родич.

Абат кивнув.

— Я подумаю, з якого боку можна буде підійти з цим запитанням. Але спочатку, мабуть, трохи за ними поспостерігаємо.

У наступні дні тон Таддео закінчив свої дослідження устриці і, вочевидь, задоволений тим, що до рук йому втрапив не облудний молюск, перемкнувся на перлину. Завдання виявилося не простим.

Ретельно вивчалися численні факсимільні копії. Брязкали й торохтіли ланцюги, коли цінніші книги спускалися зі своїх полиць. Якщо йшлося про частково пошкоджені або зотлілі оригінали, то немудро було покладатися на тлумачення та зір укладача факсиміле. Справжні рукописи часів Лейбовіца, котрі зберігалися запечатаними в герметичних скринях під замком в особливих частинах підвалу і мали залишатися там на невизначений період, видобувалися назовні.

Помічник тона назбирав уже кілька фунтів записів. На п’ятий день темпи роботи тона Таддео прискорилися, і в його манері відображалося завзяття голодного хорта, що вловив запах смачної дичини.

— Блискуче! — Його стан вагався між бурхливими радощами та веселим скептицизмом. — Фрагменти праць якогось фізика двадцятого століття![147] Навіть усі рівняння логічні.

— Я вже це бачив, — зазирав йому через плече Корнгур. — Однак не зміг розібратися. Це щось важливе?

— Поки що не можу сказати. Математика тут просто прекрасна[148], прекрасна! Подивись-но на цей вираз, тільки зверни увагу, наскільки він стислий та довершений. Ось це от, під знаком кореня, скидається на простий добуток двох похідних, але насправді за ним ховається цілий набір таких похідних.

— Як так?

— За цими індексами можна записати розгорнутий вираз, інакше криволінійного інтегралу, про який стверджує автор, тут бути не може. Яка краса… А ось сюди гляньте, на цей вираз. Простенький, так? Але його простота оманлива! Звичайно ж, це не одне рівняння, а ціла система, проте в дуже скороченій формі. Я кілька днів сидів і думав, поки дійшло, що в автора на думці були зв’язки не просто між величинами, а між цілими системами… Мені ще не зрозуміло, про які саме фізичні параметри йдеться, але від вишуканості математичного розрахунку просто дух перехоплює! Якщо перед нами фальшивка, то вона натхненна! Якщо автентичний запис, то нам неймовірно пощастило. Хай там як, але це неперевершено. Я просто мушу поглянути на найбільш ранній документ із ним.

Брат-бібліотекар застогнав, коли чергову скриню, залиту оловом, викотили зі сховку для того, щоб її розпечатати. Армбрустер був зовсім байдужий до того, що світський учений за два дні розв’язав головоломку, котра лишалася цілковитою загадкою останні тисячу двісті років. Щоразу, коли хтось розпечатував іще одне вмістилище, Хранитель Меморіалу розмірковував про ще сильніше скорочення ймовірної тривалості існування того, що зберігалося всередині, а тому він навіть не намагався вдавати, немовбито схвалює все, що відбувається внизу. Для брата-бібліотекаря головна причина існування всіх тих книжок полягала в тому, що їх можна зберігати вічно. Їх використання — річ другорядна, якої варто було б уникати в разі, коли вона наражає на небезпеку саму довговічність.

Щодня ентузіазм тона Таддео тільки дужчав, тому абатові стало легше дихати, коли він бачив, як давнішній тонів скептицизм танув із кожним новим переглядом якогось фрагментарного наукового тексту з часів до Потопу. Спершу дослідник нічого не казав про замислений обсяг своєї роботи, можливо, він і сам усе бачив ніби в тумані, але тепер він заповзявся до вивчення матеріалів із рішучістю та акуратністю людини, перед котрою стоїть чіткий план. Відчуваючи непевний досвіток, дом Пауло вирішив самотужки запропонувати півнику жердинку, з якої той міг би проспівати схід сонця.

— Громада цікавиться вашими трудами, — звернувся він до вченого. — Ми би хотіли послухати про них, якщо вам це не завдасть клопотів. Звісно, ми всі ознайомлені з вашою теоретичною роботою у своєму колегіумі, але для більшості з нас тематика вкрай вузька. То чи не згодились би ви нас трохи просвітити… ну, бодай у загальних словах, зрозумілих для нефахівців. Браття мають на мене храп за те, що не запросив вас до лектури, але мені здалося, що вам спочатку хотілось би уважніше роздивитися, що в нас та як. Безумовно, якщо ви цього не бажаєте…

Прискіпливий погляд тона, неначе лапки кронциркуля, обхопив череп абата й оцінив його в шести вимірах. Він непевно усміхнувся.

— Ви би хотіли, щоб я пояснив нашу роботу у найдоступніший спосіб?

— Якось так, якби це було можливо.

— Отож-бо й воно! — розсміявся він. — Невишколений чоловік читає трактат із натурфілософії і думку гадає: «Ну, чому б не написати про це простішими словами?» Він не розуміє, що тільки-но прочитане, бодай фрагментарно, — це найпростіша з-поміж усіх можливих в цій царині досліджень мова. Взагалі, натурфілософія переважно і є процесом лінгвістичного спрощення, спробою вигадати мови, котрими половина сторінки рівнянь спроможна передати ідеї, на які пішло би з тисячу сторінок так званої «простої» мови. Ви мене розумієте?