Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

Пустельна Парадна зала одразу ожила, наповнилася робочою метушнею і здавалося, що всі захоплено готуються до якогось грандіозного святкування. Галілей із помічниками радісно несли з темного кутка зали стовп, який вочевидь використовували для аутодафе. Вони зняли все ще прив'язаний до стовпа обвуглений труп, без церемоній відкинули його вбік і поставили стовп вертикально. Інші з не меншим ентузіазмом уже розпалювали багаття під стовпом. Лише Леонардо да Вінчі й далі байдуже сидів, поринувши у свої роздуми, й іноді виводив пером на поверхні столу якісь формули.

— Джордано Бруно, — сказав Аристотель, вказуючи пальцем на обвуглене тіло. — Так само, як і ти, верз якісь дурниці.

— Присмажте його на повільному вогні, — тихо вимовив Папа.

Два вартові взялися прив'язувати Ван Мяо негорючим азбестовим шнуром до стовпа. Ван Мяо ще поки що вільною рукою вказав на Папу:

— Ти всього лише рядок програмного коду! А ви всі теж: або набір цифр у грі, або безголові кретини! Я повернуся у гру під новим ID!

— Тобі не вдасться повернутися, ти назавжди покинеш світ «Трьох тіл», — регочучи парирував Галілей.

— Тоді ти точно частина гри. Реальна людина повинна знати принципи роботи інтернету. Багато з ігор можуть запам'ятовувати MAC-адресу користувача, але я можу зайти з іншого комп'ютера під новим ID. І коли я знову повернуся, ви всі будете знати, що це я!

— Гра сканує сітківку ока за допомогою шолома V-костюма при вході, — промовив Леонардо да Вінчі, піднявши погляд на Ван Мяо. Потім він повернувся до своїх обчислень.

Ван Мяо охопив нелюдський жах. Не тямлячи себе від страху, він закричав:

— Не робіть цього! Відпустіть мене! Усе сказане мною — щира правда!

— Якщо це так, то ти не постраждаєш. Гра винагороджує тих, хто йде правильним шляхом, — відповів з усмішкою Аристотель. Потім він вийняв срібну запальничку Zippo, спритно, немов фокусник, покрутив її між пальців і висік іскру коліщатком з кременю.

У мить, коли він нахилився, щоб підпалити покладені дрова навколо Ван Мяо, яскраво-червона заграва заполонила вхідний тунель, обдавши хвилею тепла і диму. Прямо з виниклої заграви до зали чвалом влетів кінь. Його тіло вже було охоплене вогнем і під час руху вітер роздмухував полум'я, перетворюючи тварину на вогняну кулю. Вершник, закутий у важкі лати середньовічного лицаря, розпечені жаром до червоного, залишав за собою білясту цівку диму.

— Світ знищений! Настав кінець світу! Дегідратація! Запускайте процес дегідратації! — кричав лицар. У цю мить кінь під ним спіткнувся і, упавши на підлогу, перетворився на один суцільний клубок вогню. Вершник, перелетівши через голову коня, покотився стрімголов, поки не зупинився біля підніжжя стовпа з Ван Мяо. Білястий дим і далі струменів із усіх щілин його захисного панцира. Жир із шипінням почав цівками витікати з лежачої фігури, закутої у лати, і через мить загорівся, неначе мрець відростив собі пару вогненних крил.

Всі, хто були в Парадній залі, кинулися до вхідного тунелю, втиснулися в нього і зникли у червоній заграві. Ван Мяо напружив всі свої сили, звільняючись від пут, і нарешті, коли йому це вдалося, метнувся повз палаючі рештки коня і вершника, крізь залитий загравою тунель до виходу.

Земля палала червоним, немов розпечене залізо в печі коваля. Сяючі нестерпно яскраво струмочки лави зміїлися сіткою тріщин на тьмяно-червоній землі, виткавши криваво-червоний килим, що стелився до горизонту. Незліченними тонкими стовпами полум'я тягнулися до неба палаючі дегідраторії. Зневоднені тіла, які там зберігаються, надавали полум'ю дивного зелено-блакитного світіння.

Недалеко від себе Ван Мяо побачив з десяток маленьких стовпів полум'я того самого кольору. Це були люди, які тільки що вибігли з піраміди: Папа Григорій, Галілей, Аристотель, Леонардо да Вінчі. Полум'я навколо них було напівпрозоре, і він міг бачити, як їхні обличчя і тіла повільно деформуються від жару. Вони всі разом повернули свої голови в бік Ван Мяо, який щойно вийшов. Не змінюючи пози, синхронно звели руки до неба і промовили:

— День трьох Сонць.

Ван Мяо підняв очі і побачив, як три величезні Сонця повільно обертаються в небі навколо невидимого центру, подібно до гігантського трилопатевого вентилятора, що насилає смертоносний вітер на світ унизу. Три Сонця займали майже весь небосхил і швидко переміщалися на захід; за секунду вже половина трійці зникла за обрієм. Гігантський вентилятор і далі обертався, яскраві Сонця-лопаті виринали з-за обрію, даруючи вмираючому світу короткі миті сходу і заходу. Після швидкого заходу земля розпалювалася вогненно-червоним з новою силою, а за мить новий схід Сонця знову заливав світ яскравими променями.

Після останнього заходу трьох світил густі хмари водяної пари все ще відображали їхнє світіння. Небо палало божевільними фарбами пекла.

У ту мить, коли згас останній промінь спопеляючого світла і хмари відбивали лише слабке світіння пекельного полум'я на землі, виникли кілька гігантських рядків:

Цивілізація №183 була знищена в День трьох Сонць. Цивілізація досягла у своєму розвитку епохи Середньовіччя.

Через тривалий час життя і цивілізація відродяться й далі розвиватимуться в непередбачуваному світі «Трьох тіл».

Але за часів існування цієї цивілізації Копернику вдалося пізнати будову Всесвіту. Цивілізація світу «Трьох тіл» зробила перший вагомий крок у своєму розвитку. Гра перейшла на наступний рівень.

Запрошуємо вас повернутися у гру вже на новому рівні.

十六 Задача трьох тіл

Ледве Ван Мяо вийшов із гри, як задзвонив телефон. Це був Да Ши, який просив приїхати до його офісу кримінального відділу в управлінні поліції. Справа була термінова. Розуміючи, що Да Ши через дрібниці не турбуватиме, Ван Мяо одразу почав збиратися. Глянув на годинник: була третя ночі.

Коли Ван Мяо зайшов до офісу Да Ши, то побачив, що в ньому вже плавають густі хмари сигаретного диму. Колега Да Ши — молода жінка — офіцер поліції, яка, на її нещастя, ділила кабінет із Да Ши, безуспішно намагалася розігнати цей смог, відчайдушно махаючи записником перед носом. Да Ши відрекомендував її як Сюй Бінбін, фахівця із комп'ютерних технологій з відділу інформаційної безпеки. Третій присутній в офісі надзвичайно здивував Ван Мяо — це був Вей Чен, чоловік Шень Юйфей із «Рубежів науки». Його волосся було скуйовджене і являло собою квінтесенцію хаосу. Він поглянув на Ван Мяо, але, здається, не згадав, що вони знайомі і бачилися раніше.

— Вибач, що вирвав тебе з дому, але, схоже, ти ще й не лягав, — сказав Да Ши. — Я знову зіткнувся з