Читати книгу - "Характерник, Дмитро Чорнота"

- Аякже. Маю листи від Гомона.

- Давай сюди, - сказав один з тих, що до цього мовчали і простягнув руку.

Якби Северин підійшов аби віддати листа, цим би він визнав зверхність того, хто його вимагав. Спочатку козак хотів і собі простягнути руку з папірцем і подивитись що з того вийде, але вирішив не спокушати долю зайвий раз.

- Листи адресовані отаманові. Маю особисто йому передати, - спокійно промовив Северин, намагаючись таким чином трохи збити напругу, що виникла.

На щастя, п’ятірка незнайомців теж не була налаштована надто вороже. Тому ніхто не продовжив вимагати паперів.

- А що це з тобою за малий? І чому він мовчить весь час? Німий чи що?

- Я не малий. І не німий, - Лесь чув тон розмови наставника, тому говорив теж досить рішуче. – Я у складі посольства. Просто вихований, тому поки старші розмовляють і в мене нічого не запитують, я не перебиваю.

- Ти ба, - сказав один з п’яти незнайомців. – Добре, давайте за нами. Відведемо до Колокольникова, а там хай вирішує що з вами робити.