Читати книгу - "Зламані янголи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Генд ледь помітно відмахнувся однією рукою й заперечно хитнув головою.
— Я не став би цим перейматися. Стандартна лякалка Картелю. Віднаджує небажаних працівників від закритих зон.
— Тобто ви її так відгородили?
Генд знову всміхнувся. Суджіяді змовчав, лиш стиснув вуста. За межами салону завищали двигуни.
— Ми на пляжі, — повідомила Амелі Вонґсават. — Відстань до Заубервілльського кратера — двадцять одна ціла сім десятих кілометра. Хтось хоче пофоткати?
Розділ дев'ятнадцятий
Білі згустки.
Стоячи на порозі люка «Наґіні» та виглядаючи на безкрайні піски, я менш ніж на секунду вирішив, що там пройшов сніг.
— Мартини, — зі знанням справи пояснив Генд, зіскочив і копнув грудку пір’я під ногами. — Їх, певно, доконала радіація від вибуху.
Спокійні морські хвилі були всіяні поцяткованим білим плавником.
Баржі-колонії, приземлившись на Санкци-IV (і, якщо вже на те пішло, на Латімері та Світі Гарлана), стали для багатьох місцевих видів саме таким катаклізмом, який мали віщувати звуки посадки. Колонізація планет — це завжди руйнівний процес, а просунуті технології хіба що трохи причесали цей процес так, щоб завжди гарантувати людям положення на найвищому щаблі екосистеми, яку вони ґвалтують. Це вторгнення помітне всюди й неминуче з того моменту, коли баржі вперше торкаються поверхні.
Величезні кораблі повільно остигають, але в них уже починається активність. Клоновані ембріони щільними лавами виходять із кріорезервуарів, а машини обережно завантажують їх у капсули стрімкого зростання. У поживних речовинах капсул вирує буря штучних гормонів, яка провокує сплеск розвитку клітин, що доводить кожний клон до пізнього підліткового віку за кілька місяців. У авангардну хвилю, вирощену на пізніх етапах міжзоряного польоту, вже завантажують розуми еліти колонії, перелиті та пробуджені для того, щоб зайняти своє належне місце у принципово новому порядку. Це аж ніяк не золотий край можливостей і пригод, про який розповідають хроністи.
А реальної шкоди завдають в інших частинах корпусу машини екологічного моделювання.
Будь-які колонізатори, які себе поважають, везуть із собою парочку таких еко-ШІ. Після ранніх катастроф на Марсі та Адорасьйон швидко стало зрозуміло, що пересаджувати окремий шматочок земної екосистеми у чуже навколишнє середовище — це вам не ганяти слонів променевою зброєю. Всі перші колоністи, що вдихнули нещодавно тераформоване повітря на Марсі, загинули за кілька днів, а дуже багато з тих, хто не виходив назовні, загинули в боях із роями небачених досі ненажерливих жучків. Ці жучки виявилися далекими нащадками одного виду земних пилових кліщів, який надто добре влаштувався в умовах екологічного перевороту, спричиненого тераформуванням.
Ось і все. Назад, у лабораторію.
Марсіанські колоністи нарешті змогли дихати повітрям не з резервуарів аж два покоління по тому.
На Адорасьйон було гірше. Баржа-колонія «Лорка» вилетіла за кілька десятиліть до марсіянського фіаско, збудована та запущена на найближчу з придатних для життя планет, указаних на марсіанських астрогаційних мапах, з тією бравадою, з якою жбурляють у танк коктейль Молотова. Це була майже відчайдушна атака на броньовані глибини міжзоряного простору, акт технічної непокори деспотичній фізиці, що править космосом і акт настільки ж непокірної віри в нещодавно розшифровані марсіанські архіви. Вочевидь, практично всі вважали, що вона зазнає невдачі. Навіть ті, хто долучив копії своєї свідомості до стеку даних колонії, а свої гени — до банків ембріонів, не відчували оптимізму щодо того, що побачать наприкінці мандрівки їхні збережені «я».
Адорасьйон, як і вказує її назва, мала скидатися на мрію, що збулася. Зелено-жовтогаряча планета приблизно з таким самим співвідношенням азоту до кисню, як на Землі, та зручнішим у користуванні співвідношенням суходолу до океану. Флора, якою могли харчуватися стада клонованої худоби з черева «Лорки», та жодних очевидних хижаків, яких було б нелегко застрелити. Може, колоністи були побожними, а може, це їм навіяло прибуття до нового Едему, але найперше після висадки вони побудували собор і подякували Богові за щасливе спасіння.
Минув рік.
Гіперкидки тоді ще були в зародковому стані — ледве подужували перенесення найпростіших повідомлень у закодованій послідовності. Новини, що їх принесло променями на Землю, були подібні до криків із замкненої кімнати глибоко всередині порожнього особняка. Дві екосистеми зустрілись і зіткнулись, наче армії на полі бою, з якого не було відступу. З мільйона з лишком колоністів на борту «Лорки» понад сімдесят відсотків загинуло за перші вісімнадцять місяців з моменту приземлення.
Назад, у лабораторію.
Сьогодні ми перетворили це на красне мистецтво.
З корпусу не виходить нічого органічного, поки екомодельєр повністю не вивчить нову екосистему. Виходять автоматичні зонди та обшукують нову кульку, всмоктуючи зразки. ШІ обробляє одержані дані, реалізує модель у контексті теоретичної присутності землян разів у двісті швидше за реальний час і сигналізує про можливі конфлікти. Пише рішення для всього, що може стати проблемою, геннотехнологічною чи нанотехнологічною, а тоді генерує з узгодженого цілого протокол заселення. Після створення протоколу всі виходять надвір гратися.
У протоколах для трьох із лишком десятків Заселених Планет час від часу згадуються певні корисні земні види. Вони є історіями успіху планети Земля: кожний їхній представник — витривалий еволюційний спортсмен, здатний до пристосувань. Здебільшого це рослини, мікроби та комахи, але виділяється й кілька видів великих тварин. Цей список очолюють вівці-мериноси, ведмеді гризлі та мартини. Їх важко винищити.
Вода довкола траулера була вкрита білими пернатими трупиками. Серед неприродного спокою берегової лінії вони притлумлювали й без того ледь чутне биття хвильок об корпус.
Корабель був у жахливому стані. Він мляво дрейфував, не зриваючись із якорів. На боці, повернутому до Заубервілля, фарба, обпалена вітром від ударної хвилі, почорніла й подекуди злізла, оголивши блискучий метал. При цьому вибило ще й пару вікон, а деякі сіті з неохайної купи на палубі неначе теж запалали й розплавилися. Кути палубної лебідки так само обгоріли. Всі, хто стояв зовні, напевно, загинули 6 від опіків третього ступеня.
Жодних тіл на палубі не було. Це ми знали завдяки віртуальності.
— І внизу теж нікого, — сказав Люк Депре, висунувши голову зі східного люка посеред палуби. — На борту нікого не було вже кілька місяців. Можливо, рік. Харчі всюди погризли комахи та пацюки.
Суджіяді насупився.
— Там є їжа?
— Так, дуже багато, — Депре виліз із люка й усівся на комінгс. Нижня половина його хамелеохромового комбінезона за мить втратила брудний темний колір, пристосувавшись до залитого сонцем середовища. — Тут, схоже, була велика вечірка, та прибирати після неї ніхто не зостався.
— Бувала я на таких вечірках, — сказала Вонґсават.
Знизу долинув характерний шиплячий шум «Сонцеструма».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламані янголи», після закриття браузера.