Читати книгу - "Ректор , Таміла Калас"

Тиждень тому після повернення тата з лікарні у нас з Кариною та батьком відбулася неприємна розмова, він таки дізнався про розлучення сестри та її вагітність, тому був дуже сердитий, і мало не оскаженів коли на додаток дізнався ще й про мене з Павлаком, тепер мені здається за мною знову почали слідкувати батькові охоронці. 
Я вчасно стала приходити до дому, мало спілкуюся зі своїми друзями та знайомими, стараюсь нормально відвідувати пари хоч це не просто через плітки про нас з Павлаком, з ним ми практично не спілкувалися крім навчання, і бачились суто під час Лекцій, Ігор став поводити себе відсторонено та й взагалі якось дивно, іноді сам спізнювався на власні лекції або зовсім почав пропускати саме ті що викладав у мене. 
Його поведінка мені трохи зрозуміла Ігор просто не хоче через мене проблем так само як я, а тепер після того що зробив з ним Ковалюк напевно взагалі бачити мене не захоче це ж моя вина, я не думала що Ковалюк на таке здатен, все могло скінчитися набагато гірше навіть для нього самого.

 Тільки вчора з Павлаком нарешті вдалося поговорити, я ледве стрималась, щоб не заплакати коли побачила його в такому стані, більше не хочу вияснення відносин, я дуже люблю його і не хочу втратити, сподіваюся Ігор вибачив мені хоч після нашої розмови мені якось тривожно, увесь вечір я чекала на дзвінок від нього і декілька разів сама набирала, але його телефон виявився взагалі не в зоні доступу, я дуже хвилююся за Ігоря, може йому десь в дорозі стало погано, або він міг втратити свідомість, від навіяних думок аж сон пропав, з ранку я навіть думала поїхати до лікарні Інни - сестри Павлака, але страх що за мною можуть стежити батькові охоронці, стримував мене цього не робити, надіюся хоч щось дізнаюся про нього вже в Університеті того спішу туди якомога швидше.
 До речі Віолетта тепер винаймає квартиру в іншому районі ближче до її нової роботи та до навчання не далеко, на вихідних вона працює офіціантом у кафе, принаймні вирішила спробувати.

 Коли я приїхала, в Університеті відбувалося щось нове та дивне, знову багато студентів про щось між собою перешіптувались, навіть викладачі стали надто заклопотані, але мене вже дістали чутки та інтриги, тому байдуже заходжу до аудиторії та готуюсь до пари, ще багатьох зі моїх однокурсників немає, але за кілька хвилин збентежено забігає Віолетта та нахиляється наді мною. 

- Привіт як ти, як справи? - Цікавиться подруга.

 Я переводжу подих не охоче вітаюся, і так знаю що Віолетта має на увазі напевно знов хоче попитати що в мене з Павлаком і розказати про нові вигадки студентів про нас з ним. 

- Якщо ти про те що я подумала тоді мені все одно - Виймаю свій мобільний та перевіряю годину. 

- Ну якщо ти знаєш що Павлак звільнився, а тепер замість нього інший Ректор, якийсь  Равський, тоді мені дійсно сказати нічого? - Пошепки відказує Віолетта, майже біля вуха.

 - Що? - кривлюсь здивовано - Ні-і, він просто зараз на лікарняному, - Впевнено посміхаюся. 

- Таміла він би не присилав замість себе іншого Ректора з міністерства освіти, його міг би замінити наш проректор або декан, напевно Павлак таки пішов назовсім. 

Після слів Віолетти динамічно лунає дзвінок, я не встигаю обдумати про почуте, разом із дзвінком до нас раптом заходить чоловік, всі підхоплюються з місць, я також байдуже підіймаюся ніби у хмарах, проте у вічі мені потрапляє частина міцної статури та темної сорочки. Віолетта миттю повертається до мене спиною і застигає на місці, незнайомець робить пару кроків у біг суворо провівши по аудиторії очима відтінку чорного шоколаду, чоловік перевів погляд на Віолету, і вона ніби отямившись швидко стала біля мене за парту. 

- Прошу сідайте на місця - Не поспішаючи, проте впевнено відказав незнайомець - Мене звати Равський Дамір Євгенович я ваш новий Ректор, а також деякий час буду викладати Фармакологію. 

Мій погляд на мить зосередився на його шиї де місцями видніли сліди схожі на опіки тому шкіра деінде була покрита червоними зугарними рубцями аж до краю лівої вилиці. Новий Керівник ніби відчув на собі мій спостережливий погляд, він мовчазно рівною ходою спинився біля викладацького столу, взявши до рук журнал, він ще раз пройшов твердим різким поглядом по сидячих студентах.

 - А де решта, бачу що двох нема? - Від його сильного голосу по шкірі бігло тремтіння. 

З дівчат навіть ніхто не насмілювався подавати голос, тому всі й надалі сиділи мовчки, я повністю занурилась у думки не можу повірити що Павлак просто так без попередження звільнився.

- Що ж почнемо без них, але хочу попередити на мої пари спізнюватися не можна. Прогулів я також не терплю, хоч помітив що дехто із вас... До речі хто така Сташевська? - Новий Ректор високо задер підборіддя.

 Я не впевнено підіймаю руку, цей беземоційний чоловік лякає , особливо коли дуже близько, у мене аж перехоплює подих і прискорюється пульс навіть хочеться сховати обличчя від його пронизливого погляду. 
Дамір Євгенович зупиняється на проти мене.

 - Встань - Різко проказує мені.

 Я нерухомо підіймаюся, новий Ректор загадково звужує очі і оглядає мене, стараюсь не зазирати до темних очей, мій погляд вперся прямісінько у його груди.

 - За прогули вас би варто вже відрахувати.

 - То може...

 - А я не дозволяв говорити вам Таміла Михайлівна, і у вас останнє попередження - Спокійно повідомляє мене.

 Я мовчки сідаю на місце сподіваюся якомога мало контактувати з цією людиною, Дамір Євгенович вражено, гостро підводить брову, ніби я знову в його присутності дозволила собі щось геть не припустиме.

 - А сідати я теж не дозволяв - Зауважив при здивовано. 

Я знову не задоволено підіймаюся 

- Можна сісти на місце? - Аби як Проказую.

 - Ні, ви будете стояти до тих пір, поки я не дозволю сідати.

 Мої очі миттю ширшають, у себе за спиною чую задоволені коментарі та посмішки що тишком вириваються у декого з рота.