Читати книгу - "Повернути себе. Том 2, Олександр Шаравар"

            —  Відпочивай, а можеш потренуватися в телекінезі води, це дуже корисна вправа, розвиває контроль, - сказав Декс.

             —  Іди ти, я хочу просто відпочити, - послав Декса Фіск і залюбки розтягнувся на своєму комбінезоні. Думати ні про що не хотілося, останні дні видалися напруженими і хотілося просто полежати та нічого не робити.

         Фіск і не помітив, як заснув на причалі, а прокинувся вже у себе в кімнаті від того, що промені вранішнього сонця впали йому на обличчя. Перевіривши нейромережу, він звернув увагу, що до кімнати його доставив один з дроїдів. Фіск не знав, чи був він Залізякою чи просто дроїдом, та це його особливо не цікавило.

         Потягнувшись у своєму ліжку, хлопець задумався про те, як його життя кидає останнім часом, настав час його брати вже в свої руки і рухати до себе на Шаррн. Карстон був батьківщиною для Фіска, але не для Ле Хі, і нічого доброго він тут не бачив, крім Маарі, а тому й не варто було ризикувати собою заради цієї планети, настав час подумати і про себе.

         Прийнявши гарячий душ і повисів пару хвилин у невагомості, поки йому зробили масаж всього тіла в душовій кабінці, хлопець попрямував униз. Коли він закінчував у душі, Декс якраз надіслав запрошення на сніданок разом із господаркою будинку.

         Слідуючи вказівки навігатора в нейромережі, на який скинули маршрут до їдальні, Фіск за три хвилини дістався до неї. Там на нього вже чекали господиня будинку і Декс за невеликим круглим столом, за яким залишалося лише одне вільне місце, на яке сів хлопець.

          — Доброго ранку, давно не спав так солодко. - промовив Фіск,- А чого це ви так напружено один на одного дивитеся?

          —  Тобі здалося, - сказала Мізіда, - Давай снідай, через дві години ми виходимо, - Фіск повернувся до Декс, той згідно кивнув.

           —  Вирушаємо назад у Дагсбург. Мізіда хоче поспілкуватися до душі з Парелією та компанією. - сказав Декс.

           —  Але ж ми мертві? - Уточнив Фіск.

           — Все вірно, ми мертві і залишаємося ними. Але ми також найманці, найняті її батьком для пошуків дочки та її звільнення. - промовив Декс.

          —  Що ми отримаємо натомість? - Запитав Фіск.

            — Інформацію та нове спорядження, і нажаль корабля, у неї немає. - промовив Декс.

            — Ти ж народився на цій планеті і хочеш усе тут кинути?

             — Хочу, я з дитячого будинку  і хорошого мало бачив від цієї планети. І я вже допоміг, саме завдяки мені був запущений формер. - сказав Фіск. - Цього мало? Так я ледь не здох при цьому, а на подяку мене підривають врятовані мною жителі міста.

             — Може, ти маєш рацію, але я не покину Карстон. Це моя батьківщина і я її захищатиму, - твердо сказала Мізіда.

              — Не забувай спочатку інформація з голови дури Парелії, потім спорядження нам, тільки після цього роби все, що хочеш. - Промовив Декс, - У мене, знаєш, теж зникло бажання рятувати планету, жителі якої на подяку за рятування намагаються вбити тебе. Тим більше, це не моя батьківщина і навіть не планета, де знаходиться мій будинок.

                — Усі ви, мужики, такі, тільки й думаєте про своє благо. - сказала Мізіда, але і Фіск, і Декс розуміли, що вона грає, а не так думає насправді. Надто вже істерична поведінка для того, хто, по суті, очолював величезне відділення корпорації.

                  —  Мізідо, давай ти не гратимеш з себе патріотичну ідіотку, - не витримав Декс.

                   —  Добре, не буду, - погодилася вона, посміхнувшись, - Якщо поїли, то можна йти за спорядженням. Залізяка, приготуй озброєння з моєї особистої колекції.

                    — Пані, ви певні? Цим пройдисвітам вистачить і звичайного....- домовити іскін не зміг, бо був перерваний жестом Мізіди.

              Швидко з'ївши млинці з джемом і пару бутербродів з чашкою легкого стимулятора, вони попрямували до сходів, які вели до підвалу. Ось тільки спустилися вони лише на півпрольоту, після чого Мізіда просто увійшла до стіни.

              Слідом за нею, переглянувшись, попрямували і Декс із Фіском. За стіною, що тимчасово стала проникною голограмою, був дуже довгий коридор, кінець якого губився вдалині, поряд з проходом стояла антигравітаційна платформа, на яку й запросила сідати Мізіда. Щось не давало спокою Фіску, у нього виникли відчуття, які не виходило зрозуміти, але вони були знайомі, дуже знайомі.

              Варто було платформі піднятися в повітря і полетіти вперед, як Фіск відчув знайомі, ледь помітні спотворення простору. А коли платформа подолала умовний максимум спотворень, Фіск відчув, як в нього почала вливатися енергія.

               Поглянувши на Декса, він зрозумів, що той відчув, і тепер намагався зрозуміти, що відбувається. Фіск, на відміну від Декса, вже все зрозумів, а точніше згадав, коли з ним подібне відбувалося.

            —  Мізідо, а коли ти нам хотіла сказати, що ми опинилися в іншому світі? - Запитав невинним голосом Фіск. А ось Мізіда від його слів сіпнулася, наче налетіла на стіну.

           —  Що за дурниці, - заговорила вона, надмірно швидко підтверджуючи здогад Фіска, - Який інший світ? Хлопчику, треба казки менше читати.

            —   Фіск, про що ти говориш? - А ось Декс поставився до слів дуже серйозно.

             —  Там, - натякаючи на минуле життя, сказав Фіск, - Я вже зустрічався з таким, зовнішній псіонічний фон значно більше, ніж у нашому світі, через що раніше згорнуті і сплячі канали енергетики починають вбирати зовнішню енергію. Рекомендую контролювати потік, інакше можеш спалити канали.

            —  Ось воно що, - сказав Декс, - потім розкажеш.

            — Ти що, віриш у дитячі марення? — спробувала переконати Декса Мізіда.

            — Не варто, я стримуватися не стану, і я тут справді сильніше разів у десять, думаю, якщо захочу, я можу все, — від почуття ейфорії, що нахлинуло, навіть Декс злегка поїхав дахом.