read-books.club » Пригодницькі книги » Карафуто, Олександр Васильович Донченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Карафуто, Олександр Васильович Донченко"

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Карафуто" автора Олександр Васильович Донченко. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51 52 ... 61
Перейти на сторінку:
на палубу котрогось з робітників, який, на думку Торадзо, працював повільніше від інших.

Володя спочатку дуже дивувався, що його не спитали, хто він такий і звідки. Але потім він зрозумів, що на шхуну «Нікка-мару» йшли тільки ті, кого злидні довели до відчаю. Перший рік робітникові на «Нікка-мару» не платили жодної ієни і вимагали підписати контракт на два роки безперервної праці, на шхуні.

Рибалки на «Нікка-мару» були людьми, які все життя терпіли голод і безпросвітні злидні і за свою каторжну роботу мали жменю третьосортного рису. Ці люди, здавалось, уже нічого доброго не сподівалися від долі, але в їх очах Володя часто помічав зелені вогники лютої ненависті, коли заходила розмова про капітана й Торадзо або про даннасана — господаря риболовецької фірми, яка мала десятки й сотні рибальських шхун та кавасаки.

Капітана мало цікавило, хто працює на його шхуні, йому треба було мати дешеві, майже дармові руки. Він охоче приймав навіть сухотних і взагалі хворих, яких ніде не брали на роботу і які з відчаю виконували першу-ліпшу роботу за миску гарячого рису.

На шхуні працювали японці, корейці та двоє росіян. Росіяни — колишні колчаківські офіцери — дійшли до останніх ступенів людського падіння. Це були алкоголіки, ладні продати батька-матір за чарку спирту. Бувало, що вони напивались і не працювали. Їх жорстоко бив Торадзо, але з шхуни їх не проганяли — це були дармові робітники.

Отож, ніхто «не цікавився й тим, хто такий Володя. Хіба мало є їх — нащадків російської білогвардійщини, які знайшли собі притулок на численних островах японської імперії!

Володя ночував на «Нікка-мару» в комірчині вдвох з молодим японцем, якого звали Катакура. Японець носив прізвище короля шовку-сирцю в Японії, він був рибалкою, і все його майно складалося з кошика, в якому лежали гетта і просочені риб'ячою кров'ю труси. Катакура вчив Володю, як треба швидко і вправно вичищати рибині нутро, і незабаром вони потоваришували.

Ночами Катакура дуже кашляв. Володя бачив, як здригалось у темряві від кашлю все його худе, виснажене тіло. І ставало зрозумілим, чому пішов Катакура на «Нікка-мару». Хворий на туберкульоз, він ніде не міг дістати собі роботу. Кому були потрібні його тонкі, схожі на вірьовки руки, все його хирляве тіло? Адже не знаходили собі праці навіть ті, в кого були дужі м'язи й міцна спина.

Якось уночі Володя прокинувся від густого солодкуватого диму, який ліз у горло. Поряд себе юнак почув незрозумілі звуки. Було схоже на те, що ось тут, у темряві комірчини, мурчить великий кіт.

Володя швидко засвітив свічку, і миготливий її вогник вихопив з нічної пітьми витягнену постать Катакури. Хлопець лежав на дірявому матраці і курив люльку, його очі були широко відкриті, великі круглі зіниці застигли, наче скляні. Бліки від свічки відбилися в них, і очі раптом заблищали холодним антрацитовим блиском. Катакура, захльобуючись, щось хутко замурмотів, потім глибоко, із стогоном затягся димом з люльки.

— Катакуро! Катакуро! — покликав Володя, торсаючи його за плече.

Хлопець кліпнув повіками, з розтулених губ випала раптом додолу люлька. Володя підняв її і погасив. Він уже догадався, яке зілля курив Катакура.

Хлопець був сп'янілий. Він тихо марив у напівзабутті. Володя сприснув його обличчя водою. Поволі розвіювався запаморочливий дим. Катакура приходив до свідомості. Зненацька задушливий кашель перехопив йому дух. Він кашляв довго, смикаючись усім тілом і посинівши, як мрець. Володя стривожився.

— Що з тобою, друже? Випий води, випий. Я зараз гукну лікаря…

Напад кашлю минув. Катакура посміхнувся:

— Тепер мені… легше. Ти казав «лікаря»? Ти… жартував? Який тут… лікар? Може, ти мав на увазі Торадзо? Але ж він лікує самими кулаками…

Володя з запалом почав доводити, як шкідливо для здоров'я курити опіум.

— Дай мені слово честі, що ти більше ніколи-ніколи не вживатимеш цієї отрути! — вимагав він від Катакури.

Хлопець знову посміхнувся легенько, самими куточками уст і знизав плечима — він дивувався з наївності свого товариша.

— Опіум? — перепитав він. — Звичайно, даю слово. Ніколи не вживатиму, бо ніколи більше не дістану. Він дорогий, опіум. Невже ти думаєш, що я маю його повні кишені?

— Твоє здоров'я…

— Здоров'я? У мене в грудях сидить смерть. Я курив опіум, і мені було солодко. Я марив і забув про все. Я бачив батька, і матір, і сестру Сузукі…

У вільний від роботи час Володя годинами простоював на носі шхуни, напружено вдивляючися в обрій. Але море було чисте — ні димка, ні пароплава, тільки маячили шхуни рибалок та іноді пропливав великий човен, захищений від сонця рудими циновками на високих жердинах.

Володя сподівався, що шхуна обов'язково зустріне радянський пароплав, і тоді — воля!

Іноді виникав страх, що жандарми не покинули розшуків і настане день, коли вони з'являться на «Нікка-мару». В такі хвилини Володя палко бажав, щоб радянський пароплав зустрівся раніше, ніж нога жандарма ступить на палубу шхуни.

Часто «Нікка-мару» запливала далеко у відкрите море.

Година стояла ясна, погожа, і шхуна поверталася в бухту з повним трюмом риби. На пристані вже чекали приймальники, гуркотіли мотори грузовиків, гули сирени.

… Добу стояла шхуна в бухті, але матросам і рибалкам відпочинку не було. Вони лагодили снасть, скребли й мили палубу, трапи, перечищали мотор. У трюм спустили кілька бочок прісної води та бочонок саке. Вранці, перед виходом шхуни в море, роботу мотора приходив перевіряти досвідчений механік, викликаний капітаном. По всьому було видно, що «Нікка-мару» готується до тривалої подорожі.


КАТАКУРА

Дві доби «Нікка-мару» йшла повним ходом, іноді тільки кидаючи якір, щоб спустити сітку. Але риба майже не ловилась. Ніколи до цього часу шхуна не заходила так далеко від берегів. Цілий день вона маневрувала у відкритому морі, не виходячи за межі дільниці, площина якої була не більше одного рі

1 ... 50 51 52 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карафуто, Олександр Васильович Донченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карафуто, Олександр Васильович Донченко"