Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

сил на боці поляків, а головне – відсутність мушкетних і гарматних набоїв, а також надії в близькому часі денебудь дістати їх), уся ГА й Галицький Уряд, починаючи з 15.VІІ, переходять на східній берег Збруча, цебто на Наддніпрянщину, щоб усі сили використати для спільної боротьби з большевиками й звільнити від них Наддніпрянську Україну. Питання ж про долю Галичини має бути передане на вирішення мирової конференції.

Сталося. Перехід ГА створив зовсім нові умови для боротьби, і тепер боятися за Кам'янець і того, що нас відріжуть від Збруча, не доводилося. Так скінчився дуже скомплікований, тяжкий і кривавий захист підступів до Кам'янця та передпілля.

Розділ X
огляд боїв з 13 по 15.VІІ. включно

Акції большевиків. Сх. ч. 2.

Червоне командування, розрахувавшися з 5-ю Галицькою бригадою, знову повертається до попереднього пляну добити нашу групу. Під Ярмолинцями скупчується частини Таращанців. Для підтримки своєї Проскурівської групи, большевики спід Жмеринки ведуть допомогові акції в двох напрямках: через Деражню на Михалпіль, підсилюючи Ярмолинську групу, а також розвивають наступ окремим відділом на Єлтушків-Нова Ушиця. Обсадивши Нову Ушицю, червоні фактично відрізали наші східні дивізії від ШДА і Кам'янецької групи. Проти Божка на Копайгород вони виставили тільки заслону.

Бої за Ярмолинці большевиками провадяться активно, на наші атаки вони відповідають контр-атаками, і переходять у наступ на широкому фронті.

На мою думку, червоні не досить звернули уваги на Ново-Ушицький напрямок – сюди вони надіслали невеликий відділ – до 600 багнетів і 200 шабель, і самий рух провадили не досить форсовано (партизани Ардлова й Сорокина).

Вже 8-9 червоні були біля м. Бар; до Нової Ушиці 40 верст, до Дунаївців – 80. На цьому шляху червоним ніхто не ставив значного опору.

Отже, до 13-14.VІІ. можливо було вже захопити Дунаївці й вийти на запілля Запорожцям. Комбінований наступ червоних від Ярмолинець і Дунаївців, можливо припустити, спричинився б до програної Запорізької групи (правда, Ново-Ушицька група червоних підпадала під удари з боку Божка). Все ж цей маневр міг би дати значні наслідки.

Проти Удовиченка почалися рішучі бої, обидві сторони вже до них підготувалися.

Акції наших груп.

Фактично тільки Запорожці ведуть уперті бої на Кам'янецькому напрямку. В цих боях Запорожці розгорнули всі свої сили, б'ються вони енергійно, в активності міряються з ворогом.

Характерні бої 13.VІІ. Контр-удар полк. Сальського 6-ю дивізією від Зінькова, а також скупчення його активної кінноти за лівим крилом утворюють вигідне тактичне становище для наступу й захисту. Відворот «гро» його сил на Солобківці не спинив активности Кам'янецької групи; він сам б'є по ворожому крилу й вириває ініціятиву у ворога. Ситуація до вечора 13-го досить повчальна. Здається – на фронті повний неуспіх. Головні сили Запорожців надщерблені, відступили назад на 15 верст; вони, як доповідає Ком. групи, мало здатні до бою; від ударної групи немає жодних відомостей, ворожа кіннота відрізала сполучення з нею. К-р групи гадає, що ударна група 6-ї дивізії напоролася на переважаючого ворога і не має успіху. В дійності, як з'ясувалося вночі, ситуація склалася зовсім інакше.

Отже, треба оцінювати розпорядження командирів відповідно до тих відомостей, які вони мали в момент схвалення ними рішення, а не тих, які тепер нам відомі. Наше військове суспільство, на жаль, не бере на увагу цього методу оцінки, і тому в багатьох випадках судить дуже суворо і несправедливо.

Так само трьохдобові бої ще раз підкреслюють значення морального елементу. Перемога ударної 6-ї дивізії знову вливає бойову енергію й запал, і Запорожці сунуть уперед і завзято б'ються.

Бойових акцій СС і Волинців не розбираю, бо їх, власне кажучи, майже не було (крім успішної контратаки Волинцями Смотричівки проти незначного ворожого відділу).

Божко, очевидно, рішив ухилитися від сутичок із сильнішим за нього ворогом і засів у Копайгороді. Правда, і його частини виснажилися в боях за Жмеринку та в час відвороту, і потребували відпочинку, але пильнувати шлях на Єлтушків він усе ж мусів.

Загальна оцінка. Сх. ч. 2.

Тижневі бої за підступи до Кам'янця скінчилися на нашу користь. Ми зберегли район для розміщення ГА, група СС устигла добре відпочити й переформуватися. Одначе, ці бої дуже далися в знаки 5-й Галицькій бригаді, Запорізькій групі й ШДА. Були моменти близькі до катастрофи. 13-го врятувала ситуацію 5-та Галицька Бригада і своєчасна допомога з боку НК ГА, а 13-го весь тягар бою впав виключно на Запорожців – вони стояли на варті підступів до Кам'янця й свої обов'язки чесно й саможертвенно виконували.

Не зовсім зрозуміла запальна тактика НК ГА.

Свого пляну допомоги Наддніпрянській армії вона повнотою не виконала. НК ГА не хотіла зрозуміти, що коли рішення схвалене, то треба його переводити в життя. Вагання Галицького Командування з 5-го по 15-те склало важку атмосферу в Наддніпрянській армії, і частково спричинилося до неуспіху 5-ї Галицької бригади.

Спершу, на 12-те НК ГА обіцяє бригаду УСС пересунути через Збруч, потім тримає її в резерві в районі Чорткова (для обох фронтів). Здавалося, було б доцільно вже 6-го, по одержанні від Головного Отамана згоди на перехід ГА за Збруч, пляново почати евакуацію ціннішого і більшости частин за Збруч. Тоді й сам відворот пройшов би пляново й безболізно. Нам відомо, що багато майна ГА кинула, бо його не встигли вивезти; наприклад, цілі цистерни з нафтою, бензиною, вагони з сіллю. Всього цього дуже потребували на Великій Україні і в обмін можна було б придбати, крім грубих грошей, також і збіжжя й фуражу та інш. Становище ШДА було надто важке: з одного боку, необхідність, за всяку ціну, втримати відповідний район для розміщення ГА і не віддати червоним Кам'янця, з другого – відсутність засобів для боротьби, виснаженість двох груп на Кам'янецькому напрямку й неможливість використати і їх для боїв, з третього – вагання ГА