Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

— А мені здалося, що ти хотів лише, щоб я поглянув на зрізи, — сказав Барнес.

— Абсолютно правильно. Я не прошу вас дивитися мозок, зробіть зрізи, — день був невдалий, і Мартін не мав наміру сперечатися з ледачим патологоанатомом.

У Барн0са вистачило глузду промовчати. Він узяв скляну банку й перевальцем пішов до анатомічного театру. Філіпс рушив за ним. Черпаком Барнес дістав мозок з формаліну і поклав на стійку з нержавійки поруч із раковиною. Розмахуючи великим анатомічним ножем, він попросив Філіпса вказати, яка саме частина його цікавить. Після цього Барнес зробив кілька зрізів завтовшки в пів-дюйма й занурив їх у парафін.

— Анілізи завтра. На що дивитися?

— Шукайте все, що можете згадати, — порадив Філіпс. — І ще одне цього разу останнє. Ви знаєте наглядача трупарні, який працює вночі?

— Маєщ на увазі Вернера?

Філіпс кивнув.

— Не дуже. Він трохи дивакуватий, але надійний і добрий працівник. Він тут уже багато років.

— Не думаєте, що він займається брудними справами?

— Гадки не маю. А що він міг би робити?

— Що завгодно. Продавати гіпофізи для гормонів росту, золоті зуби, якісь особливі послуги…

— Не знаю… Та, гадаю, мене б це не здивувало.

Після тривожних хвилин у відділенні нейрохірургії Філіпс почувався особливо незатишно в підвалі, коли вздовж червоної смуги йшов до трупарні. Величезне, темне, схоже на печеру приміщення, з якого двері вели до трупарні, виглядало як ідеальна декорація для середньовічної п’єси жахів. Кварцове вікно в дверцятах до сміттєспалювача світилося в темряві, наче око циклопа.

— На Бога, Мартіне, які ж дідьки тебе опосіли? — промовив Філіпс, намагаючись утримати хоча б рештки сміливості.

Від учора в трупарні нічого не змінилося. Підвішені на дротах козирки абажурів без лампочок робили вигляд приміщення таємничим і неземним. У повітрі стояв слабкий запах тління. Двері до холодильника було розчинено, і звідти назовні виривалися світло й зимний туман. Тишу порушувала тільки вода, що крапала з крана. Філіпс підійшов до холодильника і зазирнув досередини. Вернер намагався упоратися з якимось трупом. Той, напевно, впав з каталки, тому що Вернер незграбно намагався підняти й покласти оголене закостеніле тіло на ноші з коліщатками. Філіпс міг би допомогти, але лишився на місці й дивився. Коли Вернерові вдалося помістити тіло на каталку, Мартін ступив усередину холодильника.

— Вернере! — Мартінів голос звучав глухо.

Наглядач зігнув ноги в колінах і підняв руки, наче дикун, готовий кинутися в атаку. Філіпс налякав його.

— Хочу поговорити з вами, — сказав Філіпс. Він вирішив поводитися як людина, що не терпить заперечень, та його голос звучав слабко. В оточенні мерців його рішучість де й ділася. — Я свідомий вашого становища і не хочу чинити вам ніяких неприємностей. Але мені потрібна інформація.

Впізнавши Філіпса, Вернер розслабився, але не поворухнувся. З його рота виривалися маленькі хмаринки охолодженої пари.

— Мені треба розшукати мозок Лізи Маріно. Мені байдуже, хто взяв його й для чого. Мені необхідно подивитися на нього для наукової роботи.

Вернер стояв наче статуя. Якби не видно було, як він дихає, його можна було б прийняти за одного з покійників.

— Послухайте, — сказав Мартін, — я заплачу. Ніколи в житті нікому він не давав хабарів.

— Скільки? — спитав Вернер.

— Сто доларів, — сказав Філіпс.

— Я нічого не знаю про мозок Маріно.

Філіпс подивився на його похололе обличчя. За цих обставин він почувався безсилим.

— Гаразд. Потелефонуйте мені в радіологію, якщо раптом щось згадаєте.

Він повернувся й вийшов, та в коридорі раптом помітив, що вже не йде, а біжить у бік ліфтів.

Філіпс увійшов до зовнішнього холу будинку, де мешкала Деніс, і став читати таблички з прізвищами. Він приблизно знав, де її квартира, але їх було так багато, що кожного разу доводилося шукати знову. Натиснувши чорну кнопку, він чекав, поклавши руку на круглу ручку дверей, поки пролунає сигнал і автоматичний замок пустить його.

Судячи з запаху всередині будинку, всі мешканці тушкували на обід цибулю. Філіпс пішов угору сходами. В будинку був ліфт, але якщо кабана стояла не на першому поверсі, чекати її доводилося надто довго. Деніс проживала на третьому, і Філіпс нічого не мав проти такої прогулянки. Але на останньому марші відчув, як він стомився. День був виснажливий.

Деніс знову перемінилася. На її обличчі не лишилося слідів утоми, і вона зізналася, що задрімала після ванни. Блискуче волосся, звільнене від шпильки, спадало м’якими хвилями. На ній була рожева атласова кофтинка і штани відповідного кольору, які щільно облягали ноги і оголювали їх якраз настільки, щоб змусити розігратися уяву. Частина втоми відразу ж полишила Мартіна. Його завше дивувала здатність Деніс скидати з себе лікарняну діловитість, хоча він і розумів: вона надто була певна своїх розумовий здібностей і могла дозволити собі поблажливо ставилися до своїх жіночих фантазій. Ці дві рідкісні й чудові якості були цілковито врівноважені.

Коли двері зачинилися, вони обнялися і без жодного слова рушили до спальні. Мартін потягнув її на ліжко. Спершу вона віддавалася пасивно, отримуючи задоволення від його нетерпіння, але згодом бажання прокинулось і в ній, і її пристрасть зрівнялася з його.

Певний час вони лежали поруч, насолоджуючись близькістю і бажаючи зберегти в пам’яті радість, яку дали одне одному. Нарешті Мартін підвівся, спираючись на лікоть, і провів пальцем по витонченій лінії її носа та вустах.

— Здається, наші взаємини зовсім виходять з-під контролю, — сказав він, усміхаючись.

— Згодна.

— Протягом кількох тижнів я відчував певні симптоми, але тільки два дні тому з упевненістю поставив діагноз. Я люблю тебе, Деніс.

Для Деніс це слово ще ніколи не важило