Читати книгу - "Дванадцять оповідань"

Тепер, з’ясувавши подробиці тієї події, що примусила звернути на себе увагу газет цілого світу, ми можемо повернутися до нашої основної теми.

З часу поразки експедиції віце-адмірала Кавамурі, — східноімперська ескадра не наближалась більше до берегів Радянського Союзу, несучи головно блокувальну службу і відрізаючи його морські шляхи. Як усім було відомо, СРСР не мав військового флоту такого розміру, який міг би наважитися вийти на відвертий морський бій з східноімперськими велетнями під орудою адмірала Токіазі. Щодо цього — служба інформації східноімперського морського міністерства була поставлена досить добре.

Отже, блокувальні операції ескадри адмірала Токіазі мали характер майже учбовий. Кораблі займали свої позиції, ліниво погойдуючись на хвилях. Єдина категорія моряків мала деяке навантаження — це денні спостерігачі, що, вартуючи, уважно оглядали обрій, даремно намагаючись помітити щось підозріле. Проте, все це робилося найбільше просто для того, щоб виконати накази. Кожному — від самого адмірала і до останнього матроса, — було ясно, що жоден радянський корабель не з’явиться тут, не піде сюди шукати своєї загибелі.

Після подій на дредноуті «Макура», команда якого повстала і під червоним прапором повела свій корабель до портів Радянського Союзу, командування якнайуважніше стежило за настроями моряків. Проте, дредноут «Макура» був у складі східної частини ескадри, де, як відомо, дисципліна була не така міцна, як у західній частині, уславленій залізним порядком. І все-таки — адмірал Токіазі покладав великі надії на свою політичну службу, що систематично подавала йому відомості про кожну команду.

Так чи інакше, ескадра чітко проробляла всі маневри, скеровані на те, щоб не пропустити без огляду жодного корабля, який ішов з заходу на схід і з сходу на захід. Того ранку один з крейсерів затримав підозріле чілійське судно; але капітан того судна довів своїми документами, що він пливе в Дамбург, з торговельною метою. На тому мали за всіма ознаками і закінчитися події цілого дня.

Ескадра витяглася довгою лінією з півдня на північ. Адмірал Токіазі тільки що мав розмову з портом Охасі, де забирала вугілля частина його ескадри, яка мала замінити чотири кораблі з непевною, за відомостями політичної служби, командою. Адмірал Токіазі з’ясував усе, що його цікавило, і задоволено повернувся до своєї каюти на флагманському дредноуті «Принц».

В той самий час вартовий на крейсері «Самурай», втомлений довгою вартою, що вже підходила до кінця, вилаявся крізь зуби і покинув дивитися на обрій.

— Чорти його знають, на кого ми тут чекаємо! — пробурмотів він і, порушуючи суворі накази, злісно плюнув униз.

Свіжий вітрець переніс плювок із щогли, з якої дивився на східний обрій вартовий, на західний бік корабля. Вартовий ліниво простежив за його падінням, подивився, як біла плямка зникла за бортом, — і здригнувся. Йому привиділося, ніби далеко в морі він побачив перископ підводного човна. Перископ ніби блиснув і зник під водою.

Вартовий протер очі: звідки тут міг узятися підводний човен?.. За статутом — він мав повідомити про це вартового офіцера; проте, він був певен, що з цього глузуватимуть. І вартовий промовчав, почавши знову придивлятися на схід і лише зрідка зацікавлено поглядаючи на захід: а може, ще що-небудь примариться?..

Цілком можливо, що саме з цієї причини дальші події розгорнулися так несподівано хутко.

В цілковитій тиші раптом пролунав громовий вибух. Велетенський смерч вихватився з води, укривши собою місце, де перед тим стояв крейсер «Самурай». Це було так несподівано, що все живе на крейсерах і дредноутах завмерло, остовпіло, приголомшене вибухом. Смерч кілька секунд простояв у повітрі і, повільно розширюючись, упав. Крейсер «Самурай» ніби розламався на дві половини; його корма і ніс піднялися високо над водою, щогли, нахилені одна до одної, зійшлися над високою хвилею, що зростала посередині.

І зразу по тому обидві половини крейсера стали поринати так, ніби їх тягла вниз чиясь велетенська рука. Команда не встигла спустити жодного човна; обертаючись навколо своєї загальної осі, — крейсер зник під зеленою поверхнею води, залишивши по собі великий вир, укритий сивим шумовинням.

Майнула чиясь голова, виплеснулися чиїсь руки, але могутній вир поглинув усе.

І ще не встиг ніхто розкрити рота, щоб сказати щось, як новий вибух струснув повітря: ще один смерч укрив крейсер «Арита», що стояв на відстані півтора кілометра від загинулого «Самурая». Повторювалося таке ж жахливе видовище, з тією лише відмінністю, що «Арита» не розламався на дві частини: вибухом йому відірвало корму. Крейсер похитнувся, глибоко копнув хвилю носом і повільно перекинувся спочатку на бік, а потім і зовсім кілем угору. Немов ковзаючи по невидимій горці, він по косій лінії пішов під воду.

Все. Неймовірна, непереносна тиша лягла на кораблі ескадри адмірала Токіазі. Тільки важко шуміли великі хвилі, що їх породив вир.

Адмірал Токіазі, здається, вперше за своє життя розгубився. Він двічі набирав грудьми повітря, щоб віддати якийсь рішучий наказ, і спинився: що наказати, що зробити? Зрештою він почав:

— Радіом по ескадрі…

І не скінчив: до нього прожогом біг черговий радіотелеграфіст, тримаючи в руці вузенький клаптик паперу. Порушуючи всі статті положення про службу на флагманському кораблі, радист кинувся просто до адмірала і подав йому безпосередньо папірець.

— Телеграма з підводного човна «Тритон», — ледве переводячи дух, доповів він.

Адмірал підніс папірця до очей, прочитав кілька слів. Рука його здригнула: ні, це неможливо, це якийсь кошмар! Але самозаписувальний прилад чітко вибив на папері слова, що складали дивну депешу:

«Флагманський дредноут «Принц», адміралові Токіазі. Пропонується вам негайно здатися, викинувши за цілу ескадру на вашій головній щоглі білий прапор. В іншому разі кораблі вашої ескадри будуть висаджені у повітря, як зроблено це з «Самураєм» і «Арита». Мінні апарати наведені на кораблі вашої ескадри. Даємо на відповідь двадцяту хвилин. Протягом цього часу ви не маєте права рушити, — кожне судно, що сунеться з місця, буде негайно знищене.

Рада матроських депутатів флотилії підводних човнів колишньої східноімперської ескадри».

Це скидалося б на дикий жарт божевільного, якби зовсім недалеко не