Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

— Так. Чому вона тут? Чому зчиняє безлад і порушує спокій? — Лора не знала, серйозно говорить Фредді чи жартує.

Саншайн знизала плечима:

— Вона просто засмучена.

Хай Лора й не вірила в це, та її шлунок зсудомило, як на американських гірках.

Різдво видалось яскравим і сонячним, і поки Лора неспішно прогулювалася кругом саду з Морквою, її настрій покращився. Святвечір минув буденно, Лора навіть вистояла опівнічну месу в місцевій церкві. Вона перемовиться кількома словами з Богом, можливо, це якось їй допоможе. Лора і Бог нечасто збиралися разом, але принаймні Він був у її різдвяному списку.

Саншайн та її батьки прийшли рівно о дванадцятій.

— Саншайн зібралася вже о восьмій, — розповіла Лорі мати дівчини, передаючи їй пальто. — Вона б прибігла сюди на сніданок, якби ми її пустили.

Лора представила їх Фредді:

— Це Стелла і Стен.

— Ми називаємо себе «есес», — хихикнула Стелла. — Дуже мило, що ви нас запросили.

Стен вручив Лорі квітку пуансетію[52] і пляшку рожевого іспанського вина.

— Що може бути краще за ковток рожевого шипучого на Різдво, — сказала Стелла, розгладжуючи свою найкращу сукню і поправляючи волосся біля дзеркала в передпокої. Саншайн заходилася показувати батькам будинок, Стелла і Стен тільки ахали й охали. А на кухні Фредді збивав соус, перемішував смажену картоплю, проколював брюссельську капусту і цмулив мартіні. Час від часу він вдячно позирав на Лору. Кілька разів їхні погляди зустрічалися, і він довго-довго дивився їй у вічі. Лора почервоніла. Виявляючи свою вдячність за запрошення, Фредді наполіг на тому, щоб допомогти з приготуванням вечері. Він підняв келих до Лори.

— Якщо вони есес, то я 007.

Різдвяна вечеря минула дуже мило. Сидячи за білим і блискучим казковим столом, сервірованим сріблом, вони забагато їли, забагато пили, пускали в повітря вміст хлопавок і розповідали жахливі жарти.

Морква лежав під столом і приймав ласі шматочки їжі, хай чия рука йому їх протягувала. Лора дізналася, що Стелла — член книжкового клубу і танцює фламенко, Стен — у команді місцевого пабу з дартсу.[53] Зараз вони другі в лізі, а ще з трьома матчами, які в них майже в кишені, їхня команда сподівається на чемпіонство.

Але справжня пристрасть Стена — це музика. На цьому вони зійшлися з Фредді, бо мали однакові, широкі та різноманітні смаки — від Девіда Бові до Арта Пеппера, від «Проклеймерз» до Етти Джеймс. Тепер стало зрозуміло, чому Саншайн так знається на музиці й полюбляє танцювати.

Поки Лора, Саншайн і Стелла прибирали зі столу, а потім узялись усувати наслідки катастрофи, що колись називалася кухнею, Фредді і Стен розляглися в кріслах, немов два драглисті желе.

— Це найкращий різдвяний обід за довгі роки. — Стен ласкаво погладив свій живіт. — Тільки не кажи моїй, — додав він, підморгнувши Фредді.

Морква наважився вийти з-під столу і спав тепер біля крісла Фредді. Фредді налив Стену склянку віскі.

— Тож як воно — бути машиністом потяга? Це те, про що мріє кожен школяр.

Стен покрутив у склянці рідину бурштинового кольору і з насолодою вдихнув її аромат.

— Переважно так, — відповів він. — Інколи я відчуваю себе найщасливішим чоловіком у світі. Але я мало не покінчив з потягами, не встигнувши як слід почати.

Стен сьорбнув віскі, повертаючись до спогаду, який він волів би забути.

— Тоді я їздив без нікого лише кілька тижнів. Того дня мав останній рейс; надворі холодно й темно, сам голодний як вовк. Я навіть не бачив її, доки вона не вдарилась об кабіну. А після цього там уже не було на що дивитися.

Він знову зробив ковток віскі, цього разу більший.

— Про це писали місцеві газети. Казали, та жінка хворіла, щось із нервами. Стояла і чекала на холоді. Чекала на мій потяг. Мені було дуже соромно. У неї ще дитинка залишилася. Гарненька така дівчинка. Вони помістили фото в газету.

Фредді похитав головою та присвиснув крізь зуби:

— Святий Ісусе, Стене, співчуваю.

Стен допив склянку і поставив її на стіл.

— Це віскі, — сказав він. — Воно робить мене сентиментальним. Що було, те загуло. Дякувати богу, Стелла повернула мене до життя й переконала не кидати роботу.

Хвилину вони посиділи мовчки, а потім Стен додав:

— Не кажи Саншайн. Я їй ніколи не казав.

— Звичайно.

Морква підняв вуха, зачувши кроки в передпокої. Це, тримаючи тацю в руках, ішла Саншайн. Вона поставила смаколики на стіл. Разом з нею увійшли Лора й Стелла.

— А тепер час для