Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

щоб перелить його в пісні. Кохав і зраджував кохану, та пісні ти не обманив. їй завжди вірний, в північ тьмяну ходив шукати в лісі слів. Отак сплелись життя і пісня, переливаючись в одне. Одчай натхнення й радість пізня. Куди ж ведуть слова мене? Кохання й розпач так пізнало жадібне серце юнака. Устам лакомим завжди мало палючих поцілунків. Так перетремтіло, продрижало, зажевріло, і відлунало, і спалахнуло, і зів'яло, в болючу пісню перейшло. Мов строф гончар, що ліпить дзбани з розспіваної глини слів, промінюючи плач і сміх в ліричне ремесло й купецтво, невтишним серцем зрозумів, що речі дві найкращі з всіх: ясне кохання й похмуре мистецтво. Співали ранком білі теслі, на веретенах сміх ткачів. Палючі строфи хлопець креслив, весни дванадцять обручів. Листар носив листи зелені, листи шуміли. Ех, весна! Плету пісні на веретені про молодість, що промина. Співають весняні ключі, дзвенять черлені обручі, і знов палає, як палала, п'янлива юності кабала. Елегія про перстень пісні
Я маю дім, при домі сад, ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко — роса, розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, і дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце — похмільна квітка тютюну. Виходжу в сад і юне серце, незаспокоєне й невтишне, окрилюю зеленим скерцом розсшваної тужно вишні. Виходжу в сад, як сонце гасне і вечір, мов струна, тремтить. Життя звабливе і прекрасне в одній хвилині пережить! Виходжу в сад, слова зриваю, дерев натхненних щедру дань. Ой, хлопче, хлопче, ти в одчаю красі нестямній в очі глянь! Спалився вечір елегійний, зів'яв, мов пісня, спопелів. Збирай у дзбан слова спокійні, свій молитовно юний спів! Як ватра, сонце догоріло, пожаром очі обпекло. В горючому вінку несміло схиляю радісне чоло. Обвечоріло. Обкурилось, мов сто кадильниць, ніч димить. Кружалном сонце покотилось назустріч місяцеві й тьмі. Цвітучий дим, синява муть, ніч зорями на небі шиє. Ти, хлопче, обережний будь, весна росою очі виїсть. Знов пахне подув конвалійний, насичується медом кров. Хоч крок відміряно спокійний, невтишне серце б'ється знов. Господар саду — юний лірик