Читати книгу - "Повернення Короля"

на перепону - і знову сильний поштовх у груди й голову відкинув його. Тоді Сем вихопив із-за пазухи фіал Галадріелі. В яскравому світлі жахливі вартові виявилися ще страшнішими. З їхніх блискучих чорних зіниць випромінювався заряд такої ворожої сили, що Сем ледве не знепритомнів, але згодом відчув, як сила ця слабне і гасне. Єдиним стрибком проскочив Сем повз Вартових, але як тільки сховав фіал, страховиська прокинулись, і браму знов закрила перепона, надійніша за сталеві ґрати. Вартові порозкривали вуста, пролунав високий, деренькучий крик. Десь нагорі вежі відгукнувся самотній, охриплий удар дзвонів.

«У парадні двері я вже подзвонив, - подумав Сем. - Тепер час відрекомендуватися хазяям...»

- Гей, хто там! - гукнув він. - Брамнику! Скажи-но своєму Шаграту: великий воїн з'явився з візитом, при ельфійськім мечі!

Відповіді не було. Сем побіг по двору. Жало в його руці мерехтіло блакитним сяйвом, висвітлюючи завали трупів на кам'яних плитах. Сем перечепився через тіла двох лучників. Між лопатками в обох стирчали ножі. Дедалі їх ставало все більше: деякі лежали поодинці, як впали, настигнуті стрілами, інші заціпеніли парами, треті - купами, в найдикіших позах, задушені, загризені, затоптані. Плити були слизькими від крові.

Сем розрізнив на одязі вбитих знаки Кривавого Ока та Мертвого Місяця, але роздивлятися не став. Він добіг до вежі-донжона - з розчинених дверей текло червоне світло, на порозі мішком валявся величезний орк. Сем перестрибнув через нього і зупинився. Нагору вів лункий коридор. Його слабко освітлювали смолоскипи, встромлені в завіси на стінах, але глибина губилася в темряві. Ряди дверей, і ніде нікого, самі трупи. Сем пригадав підслухане: Фродо, живий чи мертвий, скоріше за все, замкнений нагорі, під самим дахом донжона - та тут можна блукати добу, доки зрозумієш, куди йти... [162]

- Мабуть, вхід десь у глибині, - вголос сказав Сем. - З того боку на вежі, здається, є виступ. Піду краще туди, де є світло...

Йшов він дуже поволі: його знов охопив страх. У глухій тиші його кроки гриміли, неначе якийсь велетень ляскав долонями по камінню. Трупи, пустка, вологі, ніби залиті кров'ю стіни, жах раптової небезпеки, що, може, чаїлася за дверима або в темному закутку, невсипні і невблаганні вартові за спиною - забагато на одного гобіта! Сем віддав би перевагу нерівній бійці перед цією тяжкою невідомістю - аби тільки не з усією зграєю відразу. Намагаючись думати тільки про Фродо - як він лежить, змучений, а може, і мертвий там, десь у цих непривітних стінах, - Сем стійко йшов уперед. Освітлений відрізок коридора залишився позаду, вже з'явилися великі двері, втиснуті в товщу стіни, - мабуть, саме ті, біля яких Сем лежав у підземеллі. І тут зверху долинув неясний, придушений зойк. Сем завмер; хтось із тупотінням нісся униз по сходах.

Боротьба зі страхом вичерпала мужність Сема, і рука його сама потяглася до Персня. Він уже тримав його в кулаці, але не надів: з темного ходу праворуч прямо на нього вистрибнув орк. Сем почув часте дихання, побачив сполох налитих кров'ю очей. Орк здригнувся і вкляк, наче вмерз: перед ним стояв не малюк-гобіт, який ледве тримав меч у тремтячій руці, а висока, мовчазна сіра тінь, зі зброєю, сяйво якої різало йому очі, і з чимось дуже грізним на грудях.

Орк зігнувся, завив і, круто розвернувшись, утік туди, звідки прийшов. Жоден мисливський пес відчувши здобич, не приходив у такий азарт, як Сем від такої несподіваної перемоги.

- Ага! - кричав він на бігу. - Стережись! Покажи дорогу непереможному ельфові, якщо не бажаєш розлучитися зі шкурою, мерзотнику!

Однак орк біг знайомою дорогою, він був ситий і спритний, а Сем голодний і втомлений. Сходи підіймалися круто, східці були високі; гобіт незабаром захекався і відстав. Орк утік, від його тупоту залишилися лише відгуки, а згодом і вони розтанули. [163]

Сем бігти не міг, але відчував, що натрапив на вірний шлях, і підбадьорився. Відпустив Перстень, підтягнув пояс. «Живемо! - подумав він. - Я дуже не сподобався оркам, а Жало тим більш. Може, ще мине? Схоже, Шаграт з Гор-багом зробили за мене левову пайку роботи. Цей, кого я злякав, мабуть, останній...»

Він охнув і зупинився: останній? Чий же тоді смертний крик чувся там, нагорі?

- Фродо, Фродо! - простогнав Сем. - Зараз я дійду, дійду до самого верху, я повинен дізнатися всю правду...

На сходах було темно, тільки подекуди на закрутах траплялися чадні смолоскипи. Сем спробував полічити східці, налічив двісті і збився. Тепер він намагався йти безшумно: зверху лунала розмова, значить, сполоханий орк не був останнім... Коли ноги в нього зомліли і стали підламуватись, а дихання перехопило, сходи несподівано скінчилися круглою надбудовою з банею і двома дверима, на схід і захід, посеред відкритого майданчика шириною кроків з двадцять. Сем досяг даху донжона. На сході, над темними долинами Мордору, дихав вогнем Ородруїн. Язики свіжої лави палали так жарко, що навіть сюди, в далеке прикордоння, сягали червоні відблиски. Краєвид на заході заступав цоколь височезного шпиля, з вузьким вікном і відчиненими дверима; з вікна падало світло, а за дверима в темряві були чутні роздратовані голоси.

Нишком визирнувши зі східних дверей, Сем озирнувся на майданчику. Його вистилали тіла, цілі й порубані, руки, ноги, голови. Побоїще вже відгонило тлінням. Раптом пролунав хрипкий гуркіт, гнівні вигуки. Сем відсахнувся: він упізнав грубий і холодний голос Шаграта.

- Гей, Снагу, чи ти так і не спустишся? Підлий боягузе! Вважаєш, у мене забракне снаги розправитися з тобою? Ану, підійди-но! Я тобі баньки повибиваю, як щойно Рабугу, а коли прийде зміна, накажу кинути тебе на харч Шелобі!

- Не прийде зміна, та й не доживеш ти, - зухвало відповів Снаг. - Я ж казав, ця падлюка Горбаг перший добіг до брами, й ніхто з наших не втік! Лагдуф і Лузгаш вискочили, так їх зараз же й підстрелили. Я бачив з вікна. Вони були останні з наших. [164]

- Тоді саме тобі йти. А я залишуся, бо я ж поранений. Щоб Чорна Безодня поглинула Горбага! Мерзенний бунтівник! - тут Шаграт вибухнув залпом брутальної лайки. - Я дав йому більше, ніж узяв собі, а цей мерзотник порснув мене ножем! І я не встиг його придушити... Йди, якщо не бажаєш, щоб я тобі глотку перегриз. Треба мерщій доповісти в Лугбурц, не то ми обидва в Чорну Безодню потрапимо. Так-так, і ти теж! Не