read-books.club » Фантастика » Намір! 📚 - Українською

Читати книгу - "Намір!"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Намір!" автора Любомир Андрійович Дереш. Жанр книги: Фантастика / Сучасна проза / Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51 52 ... 61
Перейти на сторінку:
якщо не змінити нічого зараз. При «нормальному» способі життя до сороківки людина стає руїною, все ще переконуючи себе, що почувається більш-менш добре, бо щодня болить в іншому місці, а от завтра – о, завтра вона стане в шостій, піде на стадіон бігати, підтягуватися, обливатися водицею.

Все, що можна зробити за життя, робиться зараз. Або не робиться взагалі.

2

Я тримався за цю думку, і від неї поволі тверезішав. Перше, що я зробив – почав прокидатися, як усі в Хоботному, на світанку. Я змусив себе обливатися водою з криниці. Не знаю, чи це щось дає насправді, але знаю точно: якщо це робити наполегливо, життя зміниться.

3

Потрібно багато роботи. Багато фізичної роботи, щоби я відволікся на час від нав’язливих думок про тошнотворну нарізкупам’яті.

У кінці березня стояла суха погода, і я скопав город біля стайні. Його було небагато, може, пів-сотки. Для порівняння, куди більше місця займав сад. Викорчував старі кущі смородини і порічок. Вони вже років зо п’ять, як не цвіли. Викорчував старий аґрус. Склав корчі за хатою, а за два тижні, коли вони трохи підсохли, спалив їх разом з іншим лахміттям з гаражу.

Пішов у село до Ганкевичів, купив у них п’ять тачок гною. Розкинув, знову перекопав город.

4

Я спостерігав за собою зі сторони. У мені зросталися два «я». Одне – котре жило у бабці, інше, котре працювало у Львові. Я знову потрапив у точку розходження, у місяць березень, коли я приїхав у Хоботне. Я знову повторював роботу, вже раз зроблену. Знову думав думки, вже раз подумані. І я пригадував, що в тих думках, яких я думав тоді, вже ховалося знання своєї іншої частинки.

Я ніби йшов паралельною стежиною і спостерігав за собою зі сторони. У мене з’являлися спогади навіть про це спостереження.

5

Трохи було мороки із садом, я ніколи раніше не обрізав плодових дерев. Але наш сусід, старий мєнт Юрович, показав, як це робиться правильно. Продав мені вапна, ще й позичив щітку.

Побілив дерева. У саді було сім старих яблуньок, дві груші, вишні – стара і молода, і одна жовта черешня. А біля самого ґанку росла розлога алича. А в кутку – товстий горіх.

Обрізав малину, трохи її прорідив. За ті роки, що з бабою сиділи її доньки, нікому до города не було діла. І зрозуміло – свої ще не орані, роботи невпроворот.

На городі я розбив грядки. Порахував, що садити бульбу не виплатиться, дешевше купити. Посіяв моркву, петрушку. Трохи згодом, коли потепліло, садив кабачки – дуже хотів втушити їх зі сметаною.

Ще сіяв кріп, любисток, базилік, євшан-зілля (він же естрагон). Потім не зійшов тільки базилік, мабуть, заглибоко запорпав. Садив часник, цибульку. Ще сіяв ранню редиску – «Білу бурульку» і «Рубін», а при стежці, як мене вчили вдома, сіяв салат – кучерявий і звичайний.

Довго думав, що я забув посіяти важливого для харчування. Може, огірки? Але з оігрками завжди багато мороки. Спершу їх накривай плівкою, потім став їм тепличку, потім піди розбери, де бур’ян, а де проростки, ну їх в баню, я того не вмію. Тут, як у буддизмі, потрібна пряма передача практики. Треба було більше мамі допомагати.

7

Спиляв сухі гілки в саду, як навчив мене Юрович. Це була яблунька, гарне дерево для вогню, але що мені – шинок вудити не буду, шашлика теж не їм. Взяв і спалив усе. Воно гарно горіло. Був холодний квітневий вечір. Коли мене з ніг до голови огорнув теплий яблуневий дим, я збагнув, що нарешті зцілився , знову став собою, одним . Але тепер зовсім іншим собою. Многія знанія множать скорботу, а многія скорбі множать пізнанія. І так по спіралі, з нізвідки в нікуди.

Згадав, що добре мати ще кілька рослин. Кукурудзу, квасолю і біб. Індіанці Великих Рівнин завжди садили кукурудзу і квасолю разом, тоді рослини підтримують одне одного.

Біб теж класно мати при боці – він смакує вареним, і з сіллю. А ще добрий до овочевого рагу.

Сходив у місто на ринок, купив розсади трускавок. Казав мені чоловік, що то голандська, трансгенна, але щось не віриться. Нічого, прийнялась – цвіла, мала зав’язь, потім їв свої трускавки. Як у дитинстві – з цукром і зі сметаною.

8

Біля городу завжди є чим зайнятися. Немає в Хоботному кращої розваги, ніж прополоти вдосвіта пару метрів грядок. Знаю, не я один такий оригінал. Це було якщо не всеукраїнське, то, принаймні, загальнорегіональне гоббі, як у англійців ґольф, а у росіян літрбол.

Всі молодечі сили, що я мав, викладував у фізичну роботу, а що залишалось – у заняття кунґ-фу. Як наслідок, зовсім перестав турбуватися, що там у моїй наболілій голові, у розтерзаній пам’яті.

І добре, що не ятрив рану – само все загоїлося. А коли прийшов час, засохло і відпало.

Із трав посадив м’яту і рум’ян. Із квітів – матіолу. Думав, може посадити тютюн, а потім коротати зимові вечори, як у кафе, з Гагаріном. Індіанці Еквадору, наприклад, курили тютюн, щоби викликати сни, які віщують процвітання садів і благополуччя домашньої худоби. Але я уже тижні три, як не палив, – вирішив не розв’язувати.

9

Рослини говорили зі мною, я говорив із ними. Здається, ми одне одного добре розуміли. Скільки би разів мені не довелося ще проходити через такі випробування, як із Гоцою, скільки б я не мудрішав, та скільки б не партачив, завжди можна почати від нуля.

Інакше – навіщо жити?

10

Часом баба почувалася краще, і ми виходили з нею під руку в сад. Баба вмощувалася на стару камеру від пральки, що слугувала їй за сідачку, і розказувала одну і ту саму бувальщину про молодість і старість. У старих людей, що не кажіть, є чому повчитися. Я, наприклад, вчився у неї не поспішати.

Травень. Сад пашить запахами.

11

Все, що потрібно для рівноваги – відсутність бажань.

Тихо, без помпи, зустрів у липні День народження – якраз на самого Петра. Було дивно нагадати собі, що хтось іще в світі займається літочисленням. Мені здавалося, у бабці я був завжди. Здавалося, часу не існує, а є тільки чотири пори року, які змінюються в кільце.

Одного вечора – це була субота, середина липня – старий Юрович запросив мене до себе на вечір. Я не знаю, як це сталося, раніше ми

1 ... 50 51 52 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Намір!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Намір!"