Читати книгу - "Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою"

дикої і невгамовної незалежности, спускав з очей раптові пертурбації, що збурювали її до глибини й не піддавалися рахунку. Я так далеко зайшов у своїй мегаломанії, що наважився втрутитися в династичні справи найвищих потуг, мобілізував вас, панове, проти Деміюрга, надужив вашою невідпорністю на ідеї, вашою шляхетною некритичністю, щоб прищепити вам фальшиву і світоборчу доктрину, пірвати ваш полум'яний ідеалізм до шалених чинів. Не хочу з'ясовувати, чи був я покликаний до речей найвищих, по які сягнула моя амбіція. Відай, я був покликаний лише щось заініціювати, мене надкраяно, а потому кинуто. Я пересягнув мої межі, але й се було передбачено. По суті, я з самого початку знав свою долю. Як і доля сього нещасного Максиміліяна, моя доля була долею Авеля. Була хвилина, коли жертва моя була духмяна Богові і мила, а твій дим ішов долом, Рудольфе. Але Каїн завжди перемагає. Ся гра наперед була програна.

В цю хвилину повітря струсонула далека детонація, стовп вогню піднявся над лісами. Всі обернули голови. — Не хвилюйтесь, — сказав я, — се горить Паноптикум, я залишив там, покидаючи музей, барильце пороху з запаленим ґнотом. Не маєте вже дому, шляхетні панове, віднині ви бездомні. Сподіваюся, се вас не дуже зворушує?

Але ті могутні індивідуальності, ті обранці людства мовчали і безпорадно полискували очима, непритомно стоячи у бойовій готовності в далекій заграві пожежі. Поглядали один на одного — зовсім без гадки, тріпочучи повіками. — Ти, Cip, — тут я звернувся до ерцгерцога, — не мав рації. То була, може, і по твоєму боці мегаломанія. Ти неслушно від твого імені хотів зреформувати світ. А зрештою, може, се зовсім навіть не було твоєю інтенцією. Червоний колір — такий самий колір, як інші, лишень усі разом творять вони повноту світла. Даруй мені, що я надужив твоє ім'я для чужих тобі цілей. Хай живе Франц Йосиф І!

На це ім'я архикнязь здригнувся, сягнув по шаблю, але за мить мов би опам'ятався, жвавіша червінь забарвила його нарум'янені щічки, кутики вуст піднялися мов би в усмішці, очі почали бігати в орбітах, він мірно і достойно відбував прийняття, посувався від одного до другого з променистим усміхом. Від нього згіршено відсувалися. Цей рецидив цісарськости в таких невідповідних обставинах зробив якнайгірше враження.

— Облиш це, Cip, — сказав я, — я не сумніваюся, що ти навиліт знаєш церемоніял твого двору, але зараз не пора на це.

Я хотів вам відчитати, достойні панове і ти, Інфанто, акт моєї абдикації. Абдикую по всій лінії. Розв'язую тріюмвірат. Складаю реґенцію в руки Рудольфа. І ви, шляхетні панове, — тут я звернувся до мого штабу, — тепер вільні. Ви мали якнайкращі бажання, і я гаряче дякую вам від імені ідеї, нашої детронізованої ідеї, — сльози закрутилися мені в очах, — яка, попри все…

В цю мить десь близько ляснув звук пострілу. Всі ми звернули голови в той бік. Пан де V. стояв з димлячим пістолетом у долоні, дивно закляклий і скісно видовжений. Він бридко скривився. Раптом захитався і впав на обличчя. — Батьку, батьку! — заволала Б'янка і кинулася на лежачого. Настало замішання. Ґарібальді, який, як старий практик, знався на ранах, оглянув нещасного. Куля пробила серце. Король П'ємонту і Мадзіні обережно взяли його під руки і поклали на ноші. Б'янка схлипувала, підтримувана Рудольфом. Негри, які щойно тепер згромадилися під деревами, обступили свого пана. — Масса, масса, наш добрий масса, — заводили вони хором.

— Ся ніч воістину фатальна! — закричав я. — В її пропам'ятній історії се буде не остання трагедія. Та все ж, я визнаю, що не передбачив сього. Я заподіяв йому кривду. Правду кажучи, в його грудях билося благородне серце. Відкликаю моє судження про нього, короткозоре і засліплене. Він був, відай, добрим батьком, добрим паном для своїх невільників. Моя концепція і тут зазнає банкрутства. Але я відрікаюсь від неї без жалю. Тобі, Рудольфе, слід утішити горе Б'янки, любити її подвійною любов'ю, замінити їй батька. Ви, запевне, захочете взяти його з собою на палубу, уформуймося в похід і рушаймо до пристані. Пароплав давно кличе вас гуканням сирени.

Б'янка знову сіла у повіз, ми вискочили на коней. Негри взяли ноші на плечі, і ми рушили до пристані. Кавалькада вершників замикала той сумний похід. Під час моєї промови буря втихомирилася, світло смолоскипів відкривало у глиб лісу глибокі щілини, видовжені, чорні тіні сотнями проносилися збоку і вгорі, заходячи великим півколом за наші плечі. Нарешті ми виїхали з лісу. Вдалині вже виднівся пароплав зі своїми колесами. Додати залишилося небагато, історія наша кінчається. Серед плачу Б'янки і негрів тіло померлого внесено на палубу. Ми востаннє вишикувалися на березі. — Ще одна справа, Рудольфе, — сказав я, беручи його за ґудзик сурдута. — Ти від'їжджаєш як спадкоємець велетенської фортуни — не хочу нічого тобі накидати — то радше мені годилося б підтримати старість оцих бездомних героїв людства, проте, я, на жаль — злидар. — Рудольф притьмом сягнув по чекову книжку. Ми зробили коротку нараду в стороні і швидко дійшли до порозуміння.

— Панове! — гукнув я, звертаючись до моєї гвардії. — Отсей прекраснодухий мій приятель вирішив відшкодувати мої дії, які позбавили вас хліба й даху над головою. Після того, що сталося, жоден паноптикум вас не прийме, тим більше що конкуренція велика. Вам треба буде трохи зректися з ваших амбіцій. Зате ви станете вільними людьми, а я знаю, що ви вмієте се цінувати. Позаяк вас, на жаль, не навчено жодних практичних професій, вас, наперед призначених до чистої репрезентації, мій приятель зафундував квоту, достатню для закупівлі дванадцятьох катеринок із Шварцвальду. Ви розійдетеся по світі, граючи людям для покріплення сердець. Добір арій — справа ваша. Пощо тратити багато слів — ви не є цілком справжніми Дрейфусами, Едісонами і Наполеонами. Ви є ними, так би мовити — лише за браком ліпших. Тепер ви примножите коло багатьох ваших попередників, цих анонімних Ґарібальді, Бісмарків і Мак-Магонів, які тисячами тиняються, забуті, по світі. У глибині ваших сердець ви залишитесь ними назавжди. А зараз, дорогі друзі і достойні панове, враз зі мною гукнімо: Хай живуть щасливо молодята Рудольф і Б'янка! — Хай живуть! — загукали вони хором. Негри заінтонували негритянський song. Коли стихло, я знову згрупував їх рухом руки, після чого, ставши насередині, добув пістолета й закричав: — А тепер, прощайте, панове, і з того, що ви за хвилину побачите, зробіть висновок — пересторогу, щоб ніхто не поривався відгадувати божественні заміри. Ніхто ніколи не зглибив задумів весни. Ignoratimus, мої панове, ignoratimus!

Я приклав пістолет до скроні і