Читати книгу - "Веселий ярмарок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ай-яй-яй,— кажу,— хіба так можна? Посівна на носі, а кузня на замку. Куди це годиться?
— Молодий — виправлюся,— буркнув Заброда.
— Вірю, Панасе, вірю.
— Блажен, хто вірує,— кисло посміхнувся Панас і пішов не до горна, а до відра з водою.
Виправдував моє довір'я днів п'ять. А потім знову прогуляв. Цілий день. Тут я не обмежився коротким «ай-яй-яй», а довгенько й популярно тлумачив йому, що таке прогул і яка від нього шкода.
— А якби в тебе була не кузня, а мартенівська піч? — не шкодував я красномовства.— Або пульт керування термоядерним реактором?..
Панас зрозумів. Але весілля в кума визнав за причину поважну і не відчиняв кузню два дні. Третього дня я прочитав йому цілу лекцію про ціну робочої хвилини, про весну, котра одним днем красна, про купу борін під кузнею, до яких треба кувати зуби. Вислухавши, Заброда винувато посміхнувся:
— Розумію... Вірю. Тільки руки сьогодні... Мені б маленьку, і все наладилося б. Їй-богу.
Послав я конюха за чверткою. Поки Панас похмелявся, я розвів вогонь і заходився власним прикладом показувати, що має робити коваль. Скоро Панас ожив, повеселів і навіть став подавати мені кваліфіковану допомогу:
— Шеф, поклади ще в жар... Во-о! А тепер щипцями бери за отой край. Во-о! І повертай, повертай щипцями...
Коли я відклепав п'ять зубів до борін, Панас поспівчував:
— Вірю, важко з незвички. Давай, я тепер сам. Ось ковтну рештки... Ну, будь!
— Гляди ж не підведи,— прошу,— і працюй сьогодні допізна, щоб з боронами затримки не було. А коли треба буде залишитись дома, хоч попереджай, щоб я знав.
— Це можна, шеф. Післязавтра брат улаштовує стрижки донечки. Піс-ля-зав-тра-а!
— Ну, гаразд. Та не «настрижися» ж, прошу.
Після стрижок Заброда з'явився прямо до мене в кабінет:
— Шеф! Лихий попутав, не вклався вчора в рамки. Переборщив. Не робітник я сьогодні, лікуватись треба. Хочеш, щоб культиватор ремонтувався, гони п'ятьорку. І на закусь, само собою.
Вперше я відчув себе в тупику. Як тут учинити, щоб у наших стосунках не появилася тріщина, і всі мої старання не зійшли нанівець? Прикинув і так, і сяк і нашкріб чотири карбованці з копійками. Все одно знайде, чим похмелитись, та ще й завіється світ за очі. Він пішов, а мене обсіли сумніви: чи з того боку я підходжу до Панаса? Може, якийсь інший метод спробувати? А який саме?
Невдовзі я несподівано для самого себе розрубав цей гордіїв вузол. Приходжу ледь світ на роботу, а прибиральниця тітка Настя, зустрівши мене в коридорі, кепкує:
— Не спіши, Іване Михайловичу, твоє місце вже зайняте.
Заходжу до кабінету — точно. За моїм столом возсідає Панас Заброда, мов зроду там сидів. На моє вітання кивнув і:
— Слухай, шеф, сюди. Учора я забув попередити, що сьогодні мені в місто до сестри гайнути треба. Допомогти їй те-се.
— Не те-се, а скоби робити треба для будбригади.
— Чого ж я й прийшов! — Заброда припалив сигарету.— Словом, ось ключі від кузні. Прошу! Арматура лежить у кутку під верстатом.
Моє самовладання, що гартувалося два місяці, почало здавати. Ледь стримуючи дрож у голосі, я спитав:
— Куди гнеш?.. Щоб я... скоби роби-ив?!
— Може, ти хочеш сказати, що замість мене поїдеш до моєї сестри? Вибирай сам...
Перш ніж устиг я подумати про свій метод виховання, щось підкинуло мене з лавки, і я втратив самовладання...
Розборонила нас тітка Настя шваброю...
Тепер я мислю так: може, оцей радикальний метод, до якого я вдався мимоволі, якраз і підходить Панасові? Уже два тижні він не ходить по кумах, не вимагає грошей у мене і кує з ранку до вечора.
Василь Юхимович
ПОДУШНЕ
Для безробітних чи для грошовитих,
Де не ступни — контори страхові.
Собі ціну, щоб не продешевити,
Складають про всяк випадок живі.
Коли виходять рано-вранці з дому,
А повернутись мають аж вночі,
Беруть (і страхагентам те відомо)
Страховку — і середні, й багачі:
Тверезі перестрінуть, чи п'яниці,
Чи здирці — героїнники нічні,—
Для них нема великої різниці,
Всі жителі — в однаковій ціні.
А в типів саме вовчі апетити,
В них — криза... Жити хочеш — заплати-и!..
Тож доларами мусите платити —
Від десяти і до п'ятнадцяти.
Щоб вам очей у пітьмі не виймали,
Давайте без дебатів одкупне:
Для вас це не багато і не мало —
Трусіть свій ридикюль чи портмоне!
Американці, кажуть, грошовиті,
Де не ступи — контори страхові...
А страх — то страх: щоб не продешевити,
«Подушне» носять при собі живі.
Василь Юхимович
КЛЮЧОНОСЦІ
В дівок і в довгокосих паничів,
Що вбрані, мов ковбої, по-техаськи,
Видзвонюють дзвіночки із ключів,
Почеплені на вишмуляні паски.
Ну, полісмени клацати майстри,
В тюремників бряжчать ключі од камер
Чи в ключарів — набір в монастирі,—
Ті завше щось тримають під замками.
А що дівчатам замикать од мам,
Чого у хлопців той довісок дзенька?
Це — власності дрібної талісман,
Чи брязкало — ото й скарбниця всенька?
Вдень дзеленчать, подзенькують вночі
На поясах рясні залізні в'язки...
Мо', відмикають носіям ключі
Всі штати — від Айови до Аляски?
А може, у дівчат і юнаків
Ті кетяги металу — знак бойкоту,
Бо остогид «істеблішмент» батьків —
На сполох кличуть Джорджію й Дакоту?
Про що вони на ретязі бряжчать?
Свій банк чи сейф?.. Свій скутер на воді є?..
Чи так багато в цій країні щасть,
Чи, може, так багато лиходіїв?
Дзеленькання-подзвіння не змовка.
Протест залізний — молоді заслуга?
А може, всяк ще й душу замика,
Щоб хтось не вдерсь, не вкрав чи не підслухав.
Микола Яровий
ГЕРОЙСЬКА ШАХТА
До шахткому до кімнати,
Тобто кабінету,
Завітав якийсь патлатий
Працівник з газети.
Молодий та нетерплячий,
В нього слово — зброя.
— Хочу,— каже,— я побачить
Справжнього героя! —
Голова всміхнувсь гостинно:
— Тож пішли зі мною.—
І привів того хлопчину
Просто до забою.
Там комбайни наче танки,
Люди як вояки,
На круте вугілля зранку
Йдуть усі в атаку!
Аж гримкоче підземелля,
Гуркотить громами,
І лягає чорна скеля
Груддям під ногами.
— Де ж герой? —
новак питає,—
Зліва а чи справа? —
Голова лише зітхає,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселий ярмарок», після закриття браузера.