Читати книгу - "Українська література 17 століття"

шведов і венгров, волох і мунтян зводячи, ізважають, а на остаток і самого царя московського християнського, яко власного отця, по колько кроть одступають, орд і ляхов на Задніпрє затягають, листами і прелестями своїми старших позводили, миром всім заколотили, воєвод царських повиганяли і не только мідяними деньгами знехтіли, але і сребних по копійці не прийняли, только по чеху і по осьмаку, і, яко хто хочет, онії оборочаєт, а в том, не маючи певного старшого, герезій, блу-дов і блюзнерства между собою, праве яко проступці закону божого, намножили, почавши од старших, аж до найменших.

Уважмо ж самі межи собою, яко карання од бога за тоє не годні єсьми?

Ант о ній РАДИВИЛОВСЬКИЙ

СЛОВО 1-е

ЧАСУ ВОЙНИ1, ПОБУЖАЮЧЕЄ В0Ї110В ХРИСТИЯНСЬКИХ ДО ПОТКАИНЯ ся З ТУРКАМИ І ТАТАРАМИ

Ополчітеся за братію вашу, синов ваших, і жени ваші, і домов ваших

(Неемія, глава 4; альбо II кн. Ездри, глава 4).

Кгди на якоє панство без жадної вини неприятель який окрутний з войськом наступуєт, не тілько оноє спустошити і до панства свойого прилучити, але наветь самих рейметаров альбо справцов онаго і люд посполитий, жени їх, чада, братію і любимих другов в тяжкую неволю запровадити альбо под меч пустити усилуючи, таковому войною ся спротивляти і отиймовати Писаніє Святоє не забороняєт, слухачу православний.

Наступовали некгдись невинне мадіанітове 2 на люд ізраїльський, хотячи їх мечем іскоренити, жени, чада, братію і приятелей і весь їх набиток вигубити альбо в неволю забрати. Що ж рекл на он час бог до Мойсея, гетьмана їх? Казав, аби войсько якнайрихлій собрав і войною ся так окрутному і страшному неприятелеві одоймовав [Четверта Книга Мой-^сеєва. Числа, гл. 31].

Чи может же бити окрутнійший і страшнійший нам неприятель яко турчин, которий, хотячи отчизну нашу милую до конця спустошити, церкви божії сплюгавити, в мечеті альбо стайні обернути, жени ваші, чада ваші, братію і приятелей ваших, і всіх нас альбо мечем вигубити, альбо в неволю запровадити? Яко ж ся так окрутному і страшному неприятелеві спротивити маєте, єсли не войною? Взявши теди себі бога в помощ і пресвятую богородицю, ополчітеся за братію вашу, синов ваших, і жени ваші, і домов ваших.

Что би вас до розправи воєнної з тим окрутним і страшним неприятелем порушити могло, о том до любві вашої сіє слово міти желаю.

Презацноє християнськоє воїнство! Дві речі набарзій вас порушити і серця ваші запалити могуть в мужественной

розправі воєнной з тим скрутним бісурмянином, на нас невинне наступуючим. Першая — честь божая, другая — любов отчизни.

Что ся ткнет честі божей. За тую так мужественно ставати повинні-сте, же хоч би пришло і здоров’є своє тратити, з пляцу неприятелеві не уступовати, уважаючи тоє, же такового воїна бог в кебі несмертельною вінчаєт славою. Що виражаючи, Павел святий мовить так: «Аще и постраждегь кто, не вінчаєтся, аще незаконно подвизатися будегь» [Друге послання апостола Павла до Тимофтея, гл. 2, ст. 5]. Яко би рекл: нехай кто не відаю як великії і прикрії в войську по-несет невчаси, нехай утерпить зимно, глад, нехай не доспить; єсли за честь божую, за віру православную і за цілость церквей святих мужественно з неприятелем потикатися не будет, корони в небі не доступить. І для того той же Павел святий мовить до Тимофтея: «Подвизайся добримь подви-гомь в'Ьрьі, ємлися за вічную жизнь» [Перше послання до Тимофтея, гл. 6, ст. 12]. Яко би рекл: «Воїне християнський, єсли за честь божую, за віру православную і за цілость церквей мужественно подвизатися будеш, без вонтпливості живота вічнаго доступиш. Уважаючи теди тоє, же той неприя-тель, которий на нас невинне наступуєт, честі богу нашему уймуєт, кгди в божестві трьох персон не признаваєт, кгди сина його а бога нашего Христа блюзнить, честі божеї йому уймуючи, а проклятого Махомета3 свойого над нього прокладаючи, яко ж не маєте з одважним рицерським серцем іти противко нього, маючи на пам’яті тоє, же он вас сотворив, он за вас на кресті умер, он вас кровію своєю пренайдорож-шею одкупив, ои вас всіми благами опатрив, он вам вольность дарував, оп вас до царства свойого небесного призвав, яко мовить Павел святий: «Ходите достойно богу, призвавшему вьі вь своє царство и славу» [Перше послання до солунян (фєееалонокійців), гл. 2, ст. 12}? Препояшіте убо оружія ваша по бедрах ваших а не жалуйте здоров’я свойого на пляцу положити за честь того, которий вам оноє вічним нагородить збавеннєм. Єсли турці, татаре для честі проклятого Махомета свойого розбойника, зрайщо, чужоложника, клям-цю, которий, з геретицької а жидовеької науки зложивши віру, допущаєт їм великої нечистоти, забойства, мордерства і прочіїх гріхов, з великою охотою і одвагою здоров’є своє на кулі, на мечі, на зимно, на глад і на рознії невчаси воєннії одважаїоть, яко ж ви, презацнії християнськії воїнове, для честі правдивого свойого бога, Христа, которий так през про-роков, яко і сам през себе збавенную нам з неба од отця свойого принесл науку, которая научаєт нас уклонятися од всякого зла а творити благоє, з охотою і одвагою на їх кулі і всякії оружія не маєте свойого подавати здравія? Єсли за честь божую ваші оружія, яко то стріли, самопали, копії, омочите в крові того божого неприятеля, будьте певні, же за чесних другов Христових в царствії небесном почитані будете.

Ей, презацнії воїнове! Єсли коли, яко тепер, мужайтеся, і да кріпиться серце ваше противко того неприятеля! Подвизайтеся з ним до смерті по істині (то єст за честь божую, за віру святую, за церкви божії), і господь бог поборет по вас. Припомніте собі Константинов великих, Феодосіїв4, Іракліїв5 і'їх гетьманов, яко ся оні за честь божую і віру православную з неприятелями потикали, яко свой живот, своє здоров’є в небезпеченство неприятельськоє подавали. Припомніте себі своїх стародавніх продков, гетьманов, полковников, сотни-ков, асаулов і інших молодцов добрих, запорожцов, яко з тим поганином одважно морем і полем вальчили, яко їх за по-мочію божею і пресвятої богородиці звитяжали, яко їх много на пляцу клали, яко много і в неволю брали. Мійте надію в богу, же і ви їх звитяжите, поневаж справедливе, бо за честь божую, за віру святую, за отчизну милую, за себе самих, за жени своя, за чада і за братію свою противко того виправує-теся неприятеля. Єсли в силі божей дуфаючй, споткаєтеся з Тим неприятелем, віруйте, же господь немощна сотворить того супостата нашого [Перша книга Царств, гл. 2, ст. 10].