Читати книгу - "Феномен доктора Хауса"

В Україні останнім часом випадки ураження ендокринної системи, в тому числі хворобу Адисона, відзначають у східних областях. Зокрема, проблемним регіоном лікарі визначають Маріуполь.

Біполярний розлад — психіатричний діагноз психічного розладу, що виявляється афектними станами (маніакальними та депресивними), а також змішаними станами, за яких у хворого спостерігаються симптоми депресії та манії водночас. Тому друга назва хвороби — маніакально-депресивний психоз. Ці стани періодично, у вигляді фаз, безпосередньо або через «світлі» проміжки психічного здоров’я, змінюють один одного, з незначним зниженням психічних функцій або зовсім без нього. Вперше біполярний афектний розлад як самостійний психічний розлад був описаний у 1854 році майже одночасно двома французькими дослідниками Ж. П. Фальре (під назвою «циркулярний психоз») і Ж. Г. Ф. Баярже (під назвою «божевілля у двох формах»).

Хвороба, виявлена Грегорі Хаусом у журналіста, який знав про її наявність у себе і займався самолікуванням, внаслідок чого втратив здатність членоподільно висловлювати свої думки. Це був один із діагнозів, поставлених лікарем по телефону.

В Україні такі розлади в людей почали діагностувати частіше після Чорнобильської катастрофи (26 квітня 1986 року). Біполярні розлади спостерігаються передусім у тих, хто був або досі перебуває на уражених територіях. Відтоді написано та опубліковано чимало наукових робіт, де перераховано причини виникнення цих розладів, способи діагностики та лікування.

Пацієнт доктора Хауса з біполярним розладом, який зробив журналістську кар’єру частково завдяки своїй хворобі

Хвороба Верльгофа (хронічна імунопатологічна тромбоцитопенічна пурпура, лат. purpura) — хронічне захворювання, що є первинним геморагічним діатезом і протікає хвилеподібно. Характеризується наявністю гігантських тромбоцитів у кровотоці, мегакаріоцитозом у кістковому мозку і обов’язковою присутністю антитромбоцитарних автоантитіл. Колишня назва хвороби — ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура (ІТП) — на даний час вживається у випадках, коли автоалергійна природа захворювання не доведена. Хвороба названа по імені німецького лікаря П. Верльгофа, який описав її в 1735 році. Захворювання найчастіше (у 40 % випадків) є причиною геморагічного синдрому — кровотечі слизової оболонки — в гематологічній практиці. Хвороба рідкісна: поширеність коливається від 1 до 13 випадків на 100 000 людей. Більшість хворих — жінки молодого та середнього віку.

Грегорі Хаус діагностує цю хворобу у дванадцятирічної дівчинки-спортсменки, що завагітніла; час від часу підозрює її у пацієнток, які щось наполегливо приховують від своїх близьких.

У нас поки що не згадувалося про випадки таких захворювань.

Вовчак — системний червоний вовчак (хвороба Лібмана-Сакса, лат. system lupus erythematosis) — дифузне захворювання сполучної тканини, що характеризується системним імунокомплексним ураженням сполучної тканини та її похідних, з ураженням судин мікроциркуляторного русла. Антитіла, що виробляються імунною системою людини, при вовчаку уражають ДНК здорових клітин. Найчастіше уражається сполучна тканина з обов’язковою наявністю судинного компонента. Назву хвороба отримала через свою характерну ознаку — висипи на переніссі та щоках, які, як вважали в Середньовіччі, нагадують вовчі укуси. Вельми поширена в США і Канаді.

Це автоімунне захворювання стало своєрідним рефреном «Доктора Хауса». Майже в кожному епізоді вовчак згадується як один із підозрюваних діагнозів, імовірно, через велику кількість суперечливих симптомів, характерних для цієї хвороби. Хворі зазвичай скаржаться на необґрунтоване підвищення температури, слабкість, головний біль, болі в м’язах, швидку стомлюваність. Виникають психози, енцефалопатії, судоми. У серіалі діагноз «вовчак» підтверджується дуже рідко, хоча підозрюється в більшості випадків. Зазвичай цю хворобу підозрює доктор Камерон. В одному з епізодів можна дізнатися, що Хаус ховає запас вікодину в книжці, присвяченій вовчаку, виправдовуючи це тим, що книжкою ніхто не користується. Коли нарешті з’являється пацієнт, хворий на вовчак, Хаус вигукує: «Невже це вовчак?! Мої мрії збулися!»

В Україні в останні роки вовчак найчастіше виявляють у військових частинах, де не все гаразд із санітарно-гігієнічними умовами, а також — загалом у так званих депресивних регіонах, де роками відсутні гаряча вода та погано функціонує каналізація. У народі побутує забобон, що вовчак можна наврочити, а пристріт зняти за допомогою ворожіння.

Цестодози — захворювання, викликані зараженням стрічковими черв’яками (лат. Еucestoda) — класом паразитичних пласких черв’яків «цестода». Описано близько 3 500 їхніх видів. Деякі види паразитів небезпечні для людини. Життєвий цикл цестод є онтогенезом однієї особини, що змінює декількох господарів. Зрілі форми цестодів (здатні до статевого розмноження) паразитують в кишечнику водних і наземних м’ясоїдних хребетних, зокрема людини. Форми, що паразитують у проміжних господарях (травоїдних хребетних і безхребетних), локалізуються в тканинах і порожнинах тіла і трансформуються в личинки.

Один із поширених представників цестод — солітер, стрічковий черв’як зі зредукованою травною системою, слабко розвиненою нервовою системою і органами чуття. У солітерів сильно розвинена статева система, що забезпечує їхню високу плодючість як паразитів. Це підвищує можливість виживання стрічкових черв’яків, що розвиваються зі зміною господарів. Даний клас характеризується довгим стрічкоподібним тілом (від часток міліметра до 10 метрів), зазвичай підрозділеним на ланки (числом від двох до декількох тисяч). На передньому кінці тіла є «голівка» — сколекс з органами прикріплення (присосками, інколи доповненими хітиновими гачками). Але є черв’яки і з нерозчленованим тілом.

Витягання Грегорі Хаусом стрічкового черв’яка — солітера зі шлунку пацієнта — один із найяскравіших епізодів першого сезону серіалу.

В Україні любителів м’яса, передусім свинини та яловичини, постійно попереджають про те, що через свою нерозбірливість у харчуванні вони можуть стати, якщо вже не стали, носіями свинячих та бичачих солітерів. Особливо це стосується м’яса, купленого на стихійних ринках.

Синдром Кушинга — синдром гіперкортицизму, який іще називають синдромом Іценка-Кушинга, включає групу захворювань, при яких відбувається тривала хронічна дія на організм надлишкової кількості стероїдних гормонів кори наднирковиків. Дія відбувається незалежно від причини, яка викликала підвищення кількості цих гормонів у крові. У 1912 році цей синдром описаний американським лікарем Гарві Кушингом, і незалежно від нього в 1924 році одеським неврологом Миколою Михайловичем Іценком. Причиною синдрому Кушинга можуть бути різні стани. Найчастіше синдром гіперкортицизму (надлишкове утворення гормонів кори наднирковиків) буває обумовлений підвищеним виробленням гормону гіпофізу — залози внутрішньої секреції. Цей синдром може виникнути при лікуванні різних захворювань за допомогою гормонів кори наднирковиків, якщо відбувається передозування препарату. Зрідка виникають незвичайні синдроми Кушинга, обумовлені їжею або алкогольним отруєнням.

У серіалі «Доктор Хаус» синдром Кушинга за частотою згадок змагається лише з вовчаком. Зокрема, перше, що часто виголошує Хаус, починаючи діагностику: «Це — не Кушинг!» — а команда починає йому дружно заперечувати. Виявляється, рацію має саме Хаус.

В Україні синдром Іценка-Кушинга останнім часом — лихо для регіонів, де несприятлива екологічна та санітарно-епідеміологічна ситуація призводить до щорічного сплеску різного роду алергійних хвороб. Зокрема, найчастіше згадується Запоріжжя й Запорізька область, де поширені рослинні алергії та ураження дихальної системи через несприятливу екологічну обстановку.

Синдром Мюнхгаузена