Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 1"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Саме в роки розбрату в Золотій Орді набув сили темник (воєначальник) Мамай, який був одружений із дочкою хана Бердибека. Дуже часто хани шукали підтримки Мамая, і саме він приводив їх на ханський престол та знімав з цього престолу. На початку тих важких часів і помер московський князь Іоанн II Іоаннович.
«Князі… з'явилися в Орді з дарами, і новий Цар (Хан) дав Велике Князювання Димитрію Суздальському… чого не мали ні батько, ні дід його…» [1, том IV, с. 319].
Князі-московити вчергове втратили великокнязівський престол. Вони не погодилися з цим і чекали слушного моменту. Нарешті, дочекалися.
«Юний Димитрій Іоаннович Московський також перебував в Орді… цей отрок оголосив себе суперником Димитрія Суздальського в гідності Великокнязівській і позвав його на
Ханський суд, щоб вирішити справу без кровопролиття… і Бояри Московські разом із Суздальськими відправилися до (хана. — В. Б.) Мурута… Представляючи обличчя древніх ханів (тобто, будучи прямим нащадком роду Чингісидів. — В. Б.), Мурут… визнав малолітнього Димитрія Іоанновича (Московського. — В. Б.)Главою Князів…» [1, том IV, с. 321].
Відбулася дуже тонка гра. Саме черговому ханові роду Чингісидів нагадали про родинні зв'язки предків хана та князя Московського — Димитрія. Через що московит і повинен отримати перевагу.
Димитрій Московський не став просити великокнязівського престолу ні в Мамая, ні в інших ханів Орди, які не були династичною ріднею. Князі-московити були рабськи відданими нащадкам хана Батия. Князі нащадків Олександра Невського розуміли, як тільки вони відступлять від цієї логіки, одразу ж позбудуться своєї переваги над іншими князями землі Моксель.
Отже, на арену Московського улусу в Золотій Орді вийшов новий майбутній святий Російської православної церкви, так званий Димитрій Донський.
3
Пора поговорити про ще один великий міф російської історії — міф про так звану битву на Куликовому полі.
Але перш ніж підійти до цієї події, необхідно згадати, як же княжив головний герой Куликовської битви — московський князь Димитрій Іванович.
Ось як «оспівав» М. М. Карамзін отримання московитом Димитрієм ярлика на великокнязівський престол:
«У такий спосіб слабка рука дванадцятирічного отрока взяла кормило Держави (бачите, якщо «святий», так одразу став правити не улусом, а — державою. — В. Б.) роздробленої, яку тіснили зовні, а всередині розривали міжусобиці» [1, том IV, с. 322].
«За щучим велінням», за хотінням Карамзіна, отримав Димитрій не князівську посаду в татарському улусі, а підніс хан Мурут московита-князя у «великі Государі».
Звичайна «брехня мимохідь» російського історика. Питання в іншому: ми пам'ятаємо — навіть у себе, в Золотій Орді, неповнолітні спадкоємці роду Чингісидів не могли посісти ханського престолу. А ось тобі — раптом довірили хлопчині управляти улусом. Мовляв, хто нас перевірить — як захочемо, так і повернемо. Однак незабаром з'ясувалося, що «правити» до повноліття Димитрія був «посаджений» митрополит Алексій, той-таки «піп», що лікував дружину Джанібека — Тайдулу.
Ось такі митрополити-державники російського православ'я.
Слід усвідомити — всі міжусобиці, вся кров у землі Мок-сель в ті роки була пролита з волі митрополита. Дивуватися не варто. Російська православна церква завжди була прихильна до «державності» значно більше, ніж самі князі. І для Димитрія, і для митрополита Алексія хан Мурут, який видав їм великокнязівський ярлик, був не просто земним володарем, а й Намісником Бога на землі, тобто — Царем. Сам митрополит Алексій і вся його церковна братія день і ніч молилися за земного царя-Мурута.
Послухаймо, що про це сказав уже в наші дні російський академік Ю. М. Афанасьев:
«Уже у Візантії християнство стало державною релігією. Там же сформувалася доктрина, яку можна назвати «ідеологією священної християнської держави». Згідно з цією доктриною, всесвітній церкві відповідає священна християнська держава на чолі з християнським монархом…
Саме з Візантії прийшло на Русь (у Московію. — В. Б.) уявлення про те, що Церква не може існувати без Царства; між Царством і Церквою мусить бути абсолютна єдність — «симфонія». Характерно, що коли на території Русі (Московії. — В. Б.) з'явився цар — і не православний християнин, а іновірець — монгольський хан, наша (Володимирська, пізніше Московська. — В. Б.) церква поспішила визнати його і незабаром почала виголошувати молитви за хана.
Монголо-татари, для яких було характерне заступництво всіх релігій, у свою чергу, надали церкві численні привілеї. Церква, таким чином, продемонструвала свою солідарність із владою (нехай іновірною), а не з народом…
Не випадкове таке тяжіння церкви до Москви. Насправді це — тяжіння до Орди, тобто до Влади» [14, с. 120–121].
Такий ось московит митрополит Алексій — рятівник людських душ! Цілковита пародія на релігійного священика. Але й сьогоднішній його тезко, московський Патріарх Алексій II, не відрізняється від свого давнього попередника: так само турбується про «державу», про «єдину й неподільну», так само проклинає непокірних Московії. Втім, це до слова.
Цікавий ось який аспект: чому й цього разу князь-московит отримав ярлик на великокнязівський престол?
Ми не знайдемо в російських істориків правдивої відповіді на такі питання. Їхні відповіді завжди овіяні хвалебним фіміамом і словоблудством про «московський державний поступ» і «збирання землі російської».
Спробуймо й тут привідкрити завісу великої брехні. Сподіваюся, ви вже звернули увагу: починаючи із синів князя Олександра, так званого Невського, його спадкоємці отримали переважне право на великокнязівський ярлик. Татаро-монгольські хани династії Чингісидів, які правили в Золотій Орді, не сумнівалися щодо права спадкоємців Олександра Невського на пріоритет. Хоча спадкоємці були здебільшого посередніми особистостями.
То в чому ж річ? Щоб відповісти на це запитання, необхідно трохи відступити від оповіді. Зверніть увагу: золотоординські хани мовби поставили за мету звеличити Москву перед іншими князівствами. Будь-які непорозуміння між князями вирішуються на користь Москви; всі доноси в Орду йдуть, як правило, з Москви. Жодного страченого московського князя за 100 років до смерті Димитрія Донського! Хоча князі інших ліній голови складають регулярно. Щоправда, чимало князів цієї династії були отруєні, але то — інше питання. Будь-які прохання московських князів щодо наведення ладу в суздальській землі та придушення смути хани Золотої Орди виконували з великим задоволенням.
Еліта Золотої Орди переїжджала, селилася, одержувала пільги, жила й почувалася в Московії, як удома. Не те, що у Твері або в Рязані, де проти них бунтували, а нерідко взагалі вирізали. У Москві ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Моксель, або Московія. Книга 1», після закриття браузера.
