Читати книгу - "Тема для медитації"

ціною: кагебісти наділи йому наручники і, вкинувши у машину, одвезли до психлікарні. З цього закладу він вийшов аж через рік; з рота у нього текла слина, голова теліпалася на грудях, а погляд був шклистий і безживний, ніби в мерця. Не встиг він прожити вдома і трьох днів, як на гору прикотила чорна «волга» з київськими номерами. З неї вийшов кущовий уповноважений КГБ та начальник обласного управління. Вони заявили те ж самісіньке, що сказав свого часу Лимар: йому забороняється мешкати ближче, як за сто один кілометр від міст-героїв та обласних центрів, а ще краще було б, якби він виїхав з України — десь на Сибір, або в Казахстан, або й геть до чорта на роги... Такі, як ти, — наволоч... покидьки нашого суспільства! — прямо сказав начальник обласного управління. А як не поїдеш добровільно, то вишлемо адміністративним порядком... Одне слово, тобі немає чого робити в цьому районі! Зрозуміло? Він сказав, що зрозуміло. На той час він уже навчився відповідати, як їм хотілося. За той рік, що він провів у психушці, з нього зробили механічну ляльку. Єдине, чого їм так і не пощастило добитися від нього, це щоб він свідчив проти Леляни. Втім, на цьому ніхто дуже й не наполягав — кагебісти приїжджали в клініку два чи три рази, а наостанку його звістили, що відбувся суд і її засуджено до дев’яти років суворого режиму. Шість плюс три, сказав йому чорнявий майор, чиє прізвище він забувся. Шість плюс три... ти розумієш, про що я кажу? Він сказав, що розуміє. Це була стаття 62 частина перша, і за нею могли дати до семи років ув’язнення та п’яти років заслання. Так чи йнак, а Леляна зникла з його життя. Вона пішла туди, де мають право бути лише окремі, вибрані, тверді мов криця — і йому ніколи не буде місця серед цих людей, хоча б тому, що віднині на нім лежить тавро психічно хворого, а точніше, хворого на голову. Так що їдь куди завгодно, сказали йому наостанку. Але пам’ятай — від органів ти ніде не сховаєшся! Він не поїхав у Сибір. Він сів на електричку й, відрахувавши сто один кілометр, вийшов на першій-ліпшій станції. Тут, же, біля платформи, висіла об’ява, що потрібні бетонярі. Покружлявши вузенькими звивистими вулицями, він знайшов облуплений цегляний будиночок із написом «Райсільгоспбуд» і, зайшовши у відділ кадрів, простяг свої документи чоловікові, який сидів за дерев’яним бар’єром...

Юр пожбурив недопалка у бур’ян і, спльовуючи крихти тютюну, котрі поналипали на губах, потяг уздовж насипу. Він простував нога за ногою і здіймав своїми чобітьми хмари їдкої сірої пилюги. За кількоро хвиль понад городами, які половіли о ліву руч, потягло горілим; він пройшов ще трохи і побачив здоровезне радгоспне дворисько, геть розтовчене колісними тракторами. Коло бетонної огорожі куріло звалище різного непотребу. Вихоплюючись із ядучого брунатного диму, сині омахи полум’я пожирали пластмасу, гумові камери і якісь барвисті дроти. З двориська тхнуло гноякою і пересохлим солідолом. Юр закашлявся і сплюнув. Прямуючи попід огорожею, він обігнув те дворисько, перестрибнув жовту калюжу, де скипіла смердюча піна, і вийшов на сошу. З того боку росли грубі осокори. Він пройшов стежиною, що плутала поміж осокорами, й опинився на подвір’ї, де стояла недобудована кам’яниця з білої цегли. Тоді добув ключі й, одімкнувши двері, піднявся на мансарду.

Це була величезна кімната з нефарбованою підлогою і нашвидкуруч отинькованими стінами. По кутках стояли мішки з вапном і відра, в яких засох розчин. Юр скинув біля порога свої чоботиська і, ходячи по кімнаті, помалу почав роздягатися. В цій мансарді він мешкав на правах сторожа і вважав, що йому дуже пощастило. Проживши десь із місяць у гуртожитку, який дало йому будівельне управління, він урешті-решт дійшов висновку, що дуже мало знайомий із життям: виявляється, робочий люд не знає інших способів убити свій вільний час, як тільки пити, пити й пити — причому на того, хто не п’є, тут дивляться, як на особистого ворога. Інтереси цих людей були надзвичайно вузькі — книги вони вважали придатними лише для того, щоб із них виривати сторінки, а всяке читання в’їдливо прозивали «політікою», Шо, знакому букву найшов, питалися в нього, коли він падав після роботи на ліжко, щоб почитати який-небудь журнал. Та покинь ти, на хрін, ту хріновину... давай осьо краще по рублю — та грушки-яблучки[6] візьмемо! Особливо його дивували шофери: від спілкування з моторами вони, здавалося, й самі поробилися безмозкими механізмами, що здатні були тільки пересуватися, поглинати неживу матерію чи перебувати в стані безруху. Так що на тлі цього контингенту особливо гостро й чітко виявилося, що він чужинець, біла ворона і взагалі ненаший чоловік; вибивши зуби кільком аж надто агресивним суб’єктам, котрі вирішили випробувати його на міцність, він зрозумів, що його таки посадять, але вже не за націоналізм, — а за те, що завдав тілесних ушкоджень представникам робітничого класу. А тут ще й вождь прямо заявив по радіо: «А с отщепенцами, товарищи, мы теперь будем разговаривать по-другому...»

юру дитино моя ото ти поїхав галасвіта а їх навалило до мене як Татарви аж двоє авт прикотило ану кажуть Бабо показуй де твій унук антісовєцьку літіратуру пряче він кажуть Враг Народа його місце в Сібірі ми його зништожимо бо нам так наравиться пойняла да і давай мої Лахи перекидати і скриню одчинили всеньку мою одіж на землю та чоботиськами по ній товчуться гдє кажуть гдє говорі куркульская Морда двоє на гору полізли з ліхтарнями а там ти ж знаєш діра така над Коморою ото Стріха текла а тойді як ти хату Залізом перекрив то я тую діру в стелі затулила Кожухом старим нехай думаю хоч так буде а якийсь Гицель поліз та як загримить у тую Діромаху та прямісінько в Діжу з водою шо там стояла коли ото текло то я підставила та перелякався заревів як Скотина спасіте кричить спасіте на помощ а кількоро Песиголовців по обійстю зо щупами бродять да штрикають усе штрикають шоб вам думаю в печінках штрикало Драби ви льотри убійники Люде позбігалися з усього кутка стоять попід загатою та дивляться дитино се таке було наче Тридцять Третій год вернувся наче знов Хліб Святий по дворах шукають наче знов Кодло наше куркулити прийшли але не бійся Сину геть нічого не розшукали вони з твоїх Бомаг а на однісінький зуб не