Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Я хотів було вже піти, щоб капітан Немо міг спокійно продовжити свої розрахунки. Але він попросив мене залишитися і запросив присісти поруч. Він з цікавістю розпитував про наші екскурсії на острів, про наше полювання, і, здавалося, ніяк не міг збагнути звіриної жадібності гарпунера до м'яса. Потім розмова плавно перейшла на інші теми. Капітан Немо не став відвертішим, ніж досі, але мені здалося, що він став люб'язнішим.

Ми заговорили про те, в якій ситуації опинився «Наутилус», сівши на мілину у тих самих водах, де мало не загинули кораблі Дюмон-Дюрвіля.

— Цей Дюрвіль був одним із найславетніших ваших мореплавців, — сказав капітан Немо, — одним із найосвіченіших! Він — французький капітан Кук! Безталанний вчений! Його смерть стала злою витівкою зрадливої долі. Це ж треба було подолати суцільні льоди Південного полюса, коралові рифи Океанії, вислизнути живим з рук канібалів тихоокеанських островів, щоб загинути такою безглуздою смертю на землі — у результаті аварії приміського потягу! Якщо ця велика людина мала час подумати в останні хвилини свого життя, мабуть, він згадав усе своє славне життя!

Капітан Немо хвилювався. Така чуйність заслуговувала на повагу.

Потім ми підійшли до мапи і прослідкували шляхи усіх експедицій, включно з його спробами проникнути до Південного полюса, які завершилися відкриттям земель Аделі і Луї-Філіпа. Насамкінець, ми переглянули його гідравлічні описи і мапи найважливіших островів Океанії.

— Те, що ваш Дюрвіль зробив на поверхні морів, я повторив у океанських глибинах, але мої дослідження, хоч і більш точні, не потребували стількох зусиль, бо моє судно — це батискаф, ідеально пристосований для роботи науковців на дуже великих глибинах, — промовив капітан Немо. — «Астролябію» і «Зеле», що були змушені боротися з морськими бурями, навіть не варто порівнювати з «Наутилусом», справжнім підводними домом зі спокійним робочим кабінетом!

— І все ж, капітане, — сказав я, — у корветів Дюмон-Дюрвіля і «Наутилуса» є дещо спільне.

— Що саме, професоре?

— «Наутилус», як і корвети, також сів на мілину!

— «Наутилус» не сідав на мілину, професоре, — холодно відповів капітан Немо. — «Наутилус» влаштований так, що може відпочивати на лоні морів. Мені не доведеться, як Дюрвілю, для того щоб знятися з мілини, докладати неймовірних зусиль. «Астролябія» і «Зеле» ледь не загинули в цій протоці, а для «Наутилуса» тут місце відпочинку, йому тут не загрожує ніяка небезпека. Завтра у названий мною час морський приплив бережно підніме моє судно, і воно вийде у відкрите море.

— Капітане, — відповів я, — не сумніваюся, що…

— Завтра, — наполегливо повторив капітан Немо, — завтра вдень, о другій годині сорок хвилин, «Наутилус» спливе і без найменшого ушкодження вийде з Торресової протоки.

Ці слова були вимовлені у різкому категоричному тоні. Сказавши їх, капітан Немо встав і кивнув головою в бік дверей. Це означало: розмову закінчено, прошу залишити мене на самоті! Я вийшов з капітанської каюти і пішов до себе.

Там я застав Конселя, він чекав на мене, щоб дізнатися про результати розмови з капітаном.

— Знаєш, Конселю, — сказав я, — капітан підняв мене на глум, щойно я натякнув на те, що туземці Папуа становлять загрозу для «Наутилуса». Нам залишається лише покластися на капітана. Ти можеш іти, сподіваюся, цієї ночі нас не розбудять непрохані гості!

— Я пану професору більше не потрібен?

— Ні, день закінчився! Можеш іти відпочивати. Хоча, стривай… Що там робить наш друг Нед?

— О! Я хочу сказати пану професору, що Нед Ленд готує паштет із кенгуру. Він стверджує, що паштет буде просто чудовим!

— Що ж, скуштуємо цей кулінарний шедевр узавтра.

Тієї ночі я спав тривожно. До мене доносилися крики дикунів, які таки видерлися на палубу. А екіпаж «Наутилуса», як і раніше, ігнорував їх. Присутність канібалів турбувала екіпаж судна не більше, ніж турбують солдатів в укріпленій фортеці мурашки, що повзають по бліндажу.[38]

Я прокинувся рано, о шостій годині, і почувався невиспаним. Люк був зачинений. Це означало, що запас кисню не поповнювався від учора. Та все ж повітря дещо освіжили, випустивши з аварійних резервуарів декілька кубічних метрів кисню.

До півдня я працював у себе в каюті. На борту не відбувалося жодних приготувань до відплиття.

Почекавши ще трохи, я пішов у вітальню. Годинник показував пів на третю. Через десять хвилин морський приплив мав сягнути свого апогею, і якщо капітан не помилився у розрахунках, «Наутилус» вдало зніметься з мілини. А інакше йому доведеться ще довгі місяці спочивати на кораловому ложі.

Та раптом корпус корабля почав здригатися, це означало, що скоро він знову буде вільним! Я почув скрип обшивки об вапнякові відкладення коралового дна.

О другій годині тридцять п'ять хвилин до вітальні увійшов капітан Немо і коротко повідомив:

— Відпливаємо.

— Та-ак! — сказав я.

— Я наказав відчинити люк.

— А папуаси?

— Ну а що папуаси? — запитав капітан Немо, знизавши плечима.

— А вони не проникнуть всередину судна?

— Як?

— Так, як ми, через відчинений люк.

— Пане Аронаксе, — спокійно відповів капітан Немо, — через люк не завжди можна увійти всередину «Наутилуса», навіть якщо він відчинений.

Я дивився на капітана, чекаючи на пояснення.

— Не розумієте? — запитав він.

— Не розумію!

— Прошу вас іти за мною, я вам дещо покажу, і тоді ви все зрозумієте.

Ми підійшли до середнього трапу. Нед Ленд і Консель були вже там і з цікавістю спостерігали, як декілька матросів відчиняли люк під акомпанемент диких вигуків, що долинали з палуби.

Ось кришку люка відкинуто назовні… У люковому отворі показалося зо два десятки страшних фізіономій. Та не встиг перший сміливець-туземець узятися за поручні трапа, як невідома сила відкинула його назад. Туземець із диким завиванням пустився навтьоки. Щоб швидше опинитися якнайдалі від небезпеки, він вправно виконував трюк сальто-мортале уперед.

Ще з десятку туземців довелося на собі випробувати невидиму силу, щоб решті не захотілося повторювати їхніх помилок.

Консель аж підскакував на місці від радості. А Нед Ленд вирішив сам з'ясувати, в чому тут справа. Він кинуся до трапу, але його одразу ж відкинуло назад, щойно він схопився за поручні.

— От диявол! — заверещав він. — Мене вдарила блискавка!

І тут я все зрозумів. Металеві поручні фактично виконували функцію кабелю зі струмом високої напруги. Той, хто торкався їх, уражався електричним ударом. Удар міг би бути смертельним, якби капітан Немо підключив до цього електропровідника струм усіх батарей «Наутилуса». Але ж він мав на меті лише не пустити дикунів на