Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

розпусників. Як тільки уздрів мене, охоче й щедро насипав мені корму в жолоб, задоволено примовляючи: — Нарешті знайшовся заступник у моєму незавидному занятті. Живи і стань улюбленцем господарів, щоб відпочили мої натруджені боки і щоб хоч трохи я прийшов до пам'яті. — Слухаючи таке, я знову зажурився, передчуваючи нові біди, які мене підстерігали.

27. На другий день ці люди, одягнені в строкате вбрання, з обличчями, бридко розмальованими якоюсь темною фарбою, з уміло підмальованими очима, з жіночими стьожками на голові, в шафранових шатах із полотна або шовку — в такому чудернацькому вигляді вийшли вони на вулиці. Деякі з них мали білі туніки, повимережувані вузькими пурпуровими смужками у вигляді малесеньких списів, перев'язані поясами, ноги були взуті в жовті черевики. На мене насадили зображення богині, окутане шовковим покривалом для того, щоб я носив його. У руках, оголених по самі плечі, вони тримали високо підняті величезні мечі й сокири. Підстрибуючи з пронизливим вереском, вони під впливом звуків флейти впадали в стен збудження і виконували навіжений танець. Минувши чимало хат, прийшли до будинку якогось багатія. Одразу ж при вході пронизливо завили, закружляли у шаленому вихорі і, опустивши голови, довго рвучкими рухами повертали шиї збоку вбік, потрясали довгими кучерями, час від часу кусали в бігу своє тіло і, нарешті, двосторонніми мечами, які малі?) в руках, почали собі калічити руки. Один із них був особливо одержимим: він з глибини грудей часто випускав тяжкі зітхання, зображав із себе дику нестяму, немовби сповнений був духом божим. Складалося враження, начебто від божеської присутності люди не стають досконалішими, а, навпаки, — немічними і хворими.

28. Але послухайте, яку нагороду одержав цей навіженець від божественного провидіння. Враз почав він верескливо віщувати несусвітні небилиці й лицемірно картати себе самого за те, що согрішив проти священних законів релігії; кричав, що сам власноручно в належний спосіб повинен покарати себе за цю провину. Нарешті вхопив за бич (з ним ці безчесні напівчоловіки ніколи не розлучалися), сплетений із смужок кудлатої вовни із вплетеними численними овечими кісточками. Тоді почав раз по раз шмагати себе цими вузликами, з незвичайним гартом духу переносячи нестерпний біль від ударів. Можна було бачити, як земля зволожилась нечистою кров'ю цих євнухів, які бичами й ножами покалічили своє тіло. Це дивне видовисько навіяло на мене неабияку тривогу. Коли я побачив, як рясно лилася кров із стількох рай, побоявся, щоб часом шлункові мандрівної богині не закортіло скуштувати ослиної крові, подібно до того, як деякі люди полюбляють пити ослине молоко. Нарешті, — чи то їхні сили вже вичерпались, чи то вони до нестями себе вимучили самобичуванням, — досить того, що євнухи припинили кровопролитне навіженство. Тепер за цю свою виставу вони почали збирати в глибокі подоли мідні і навіть срібні гроші, які їм навперебій охоче дарувала юрба глядачів. Крім того, їм підкотили бочку вина, піднесли молоко, сир, яйця, трохи житньої й пшеничної муки, а деякі дали і х ячменю для осла, носильника богині. Всі ці подаяння євнухи приймали хапливо, понапихали мішки, заздалегідь для такої милостині приготовлені, потім накинули на мою спину, так що я ніс на собі подвійну ношу — їхні харчові запаси і статую богині, тобто служив водночас і храмом, і коморою.

29. Ось у такий спосіб ці ошуканці, пересуваючись із одного місця в інше, обдирали жителів усієї околиці. Якось, перебуваючи в одному селі, вони на радощах від багатющого збору вирішили повеселитись на славу. Видурили вони для цієї мети, звичайно, з допомогою брехливого ворожіння, в одного селянина найжирнішого баран», нібито щоб заспокоїти цією жертвою голод Сірійської богині. Після того, як усе належно підготували до пишного бенкету, пішли в лазню. Викупавшись, повертаються звідти через деякий час і ведуть з собою якогось здоровенного селянина з сильно розвинутими стегнами й пахвиною, якого запросили до себе на вечерю. Ледве скуштувавши трохи городини, ці нечестиві тварюки розпалилися ганебною хіттю аж до наймерзенніших виявів забороненої розпусти. Вони гурмою оточили приведеного парубка, роздягнули нещасного, повалили горілиць на підлогу і взялися своїми гидкими губами опоганювати його тіло. Мої очі не могли спокійно дивитись на таку гидоту, і я намагався вигукнути: — О громадяни, рятуйте! — але ніяких звуків, ані складів не зумів я вимовити, окрім єдиного звука «О!», який вийшов у мене чітко, гучно, воістину по-ослячому. Але мій тривожний вигук пролунав цілком не в пору. Річ у тім, що в сусідньому селі попередньої ночі хтось украв осла, і купа молодиків шукала його всюди, особливо ретельно нишпорили по всіх заїздах. І ось, коли почули мій рев всередині будинку, вони подумали, що злодії сховали їхнього осла в якомусь таємному приміщенні. Неждано-негадано увірвались вони всією юрмою до кімнати, щоб особисто забрати свою власність, і спіймали мерзотників на місці злочину — саме в той час, коли вони були зайняті сороміцькими ділами. Молодики скликали негайно всіх сусідів і розповіли їм про ганебне видовисько, вихваляючи з в'їдливою насмішкою непорочну цнотливість прославлених духовних осіб.

30. Священики не знали, куди їм дітися від сорому, бо поголос про їхню ганебну поведінку, блискавично поширюючись, заслужено викликав до них загальну ненависть і презирство. Вони забрали всі. свої манатки і тишком-нишком близько півночі вибралися із поселення. Пройшовши добрий шмат дороги до сходу сонця, вони серед білого дня добрались до якоїсь безлюдної місцевості. Там після довгої наради постановили порішити мене. Тим-то зняли з моєї спини зображення богині й поклали на землю, забрали поклажу, прив'язали мене до дуба і бичем із нанизаними на нього баранячими кісточками так мене періщили, що я мало не сконав. Був між ними один, Який хотів своєю сокирою поперетинати мені жижки за те, що я нібито привселюдно зневажив його бездоганну честь, але всі інші заперечили, відстоюючи погляд, що мене слід залишити в живих. Чинили вони так, щоправда, не з уваги на мій порятунок, а зважаючи на простягнуту на землі статую богині. Через те знову навантажили мене поклажею і, поганяючи плазом меча, дісталися до якогось знаменитого міста. Там один із старійшин міста, взагалі людина побожна, причому особливо палкий шанувальник нашої богині, зваблений бряжчанням цимбалів, дробом барабанів та м'якими фрігійськими мелодіями[225], вибіг нам назустріч, охоче запропонував гостину богині. Він поселив усіх нас у просторому своєму будинку, а богиню старався схилити на свій бік виявами глибокої шани й щедрими жертвами.

31. Тут, якщо не зраджує пам'ять, моє життя опинилося в смертельній небезпеці. Бо якийсь селянин подарував своєму хазяїнові, тобто нашому господарю, жирний окіст велетенського