Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

- Це ті, що йшли на веслах, - уточнила Ванда.

- Яка жахлива історія, - сказала дружина сенатора. - Кошмарна…

Сенатор звернувся до Томмі:

- Човен знайшли, так?

- Знайшли, але без них, - сказав Томмі. - Вандо, а ви часом зі своїх джерел не чули, що там сталося?

Ванда схилилася над своєю тарілкою і їла, по її руці потік соус.

- Я чула, що човен трохи обгорів, - відповіла вона з повним ротом. - На ньому була кров однієї з дівчат, але жодних ознак другої. Можливо, убивство із самогубством.

- То була та, що веслувала в темряві, - сказав Чон До. - Вона вистрілила з ракетниці…

Усі за столом замовкли.

- Вона веслувала, заплющивши очі, - продовжив Чон До. - У цьому її проблема. Так вона збилася з курсу.

Томмі спитав:

- А чому ви питаєте нас, що сталося з дівчатами, коли самі знаєте?

- А я не знаю, що з ними сталося, - пояснив Чон До. - Знаю тільки як.

- Розкажіть нам, що було з вами, - попросила Чона До дружина сенатора. - Ви кажете, що якийсь час плавали в морі. Як ви отримали таку рану?

- Занадто рано про це питати, - попередив усіх доктор Сон. - Рана ще свіжа. Цю історію так само важко слухати, як моєму товаришеві - розповідати. - Він звернувся до Чона До: - Іншим разом, так?

- Та нічого, - відповів Чон До. - Я можу розповісти.

І він детально розповів про зустріч із американцями, про те, як вони висадилися на «Чунму», як солдати рухали гвинтівками й замазалися в сажу. Розповів про знайдені кросівки і про те, як солдати курили й роздивлялися взуття після того, як судно обшукали й визнали чистим, як вони почали красти сувеніри, у тому числі священні портрети вождів, як був витягнутий ніж і американці мусили відступити. Сказав і про вогнегасник. Розповів, як офіцери на американському судні пили каву й дивилися на них згори. Описав крилату ракету з біцепсом на запальничці в солдата.

- Але як же вас, синку, поранили? - спитав сенатор.

- Вони повернулися! - відповів Чон До.

- З якої речі? - не зрозумів Томмі. - Вони ж уже обшукали судно?

- А що ви, власне, робили на рибальському судні? - поцікавився сенатор.

- Напевне, - з деяким притиском промовив доктор Сон, - американцям стало соромно, що один-єдиний кореєць, озброєний тільки ножем, налякав цілий американський загін!

Чон До випив води.

- Я знаю лише те, - сказав він, - що тоді світало, сонце було по правому борту. Американський корабель підплив у його світлі, і зненацька вони опинилися на нашому судні. Другий помічник разом зі стерновим і капітаном були на палубі. Тоді був саме пральний день, і всі гріли морську воду. Почувся крик. Я побіг нагору з машиністом і першим помічником. Чоловік, якого я бачив раніше, лейтенант Джервіс, притис другого помічника до поруччя. На нього кричали: йшлося про той ніж.

- Хвилиночку, - мовив сенатор. - Звідки ви знаєте ім’я лейтенанта?

- Він дав мені свою картку, - сказав Чон До. - Хотів, щоб ми знали, хто звів з нами рахунок.

Чон До дав візитну картку Ванді, і вона прочитала: «Лейтенант Гарлан Джервіс».

Томмі підійшов і взяв у неї картку.

- «Стійкість», П’ятий флот, - прочитав він сенаторові. - Це, певно, з кораблів Вуді Мак-Паркленда!

- Вуді на своєму судні не потерпів би жодних паршивих овець! - заперечив сенатор.

Дружина сенатора піднесла руку.

- А що ж було далі? - спитала вона.

Чон До продовжив:

- Тоді його кинули акулам, а я стрибнув рятувати.

- А де взялись акули? - здивувався Томмі.

- «Чунма» - рибальське судно, - пояснив Чон До. - Акули весь час пливуть за нами.

- То там була ціла зграя акул? - уточнив Томмі.

- Чи він зрозумів, що з ним робиться? - спитав сенатор.

- А лейтенант Джервіс що-небудь сказав? - допитувався Томмі.

- Ну, спочатку акул ще було не так багато, - зронив Чон До.

- Джервіс того хлопця сам кинув, своїми руками? - не повірив сенатор.

- Чи наказав комусь із матросів? - уточнив Томмі.

Міністр поклав руки на стіл.

- Історія, - проголосив він по-англійськи, - правдива!

- Ні! - вигукнула дружина сенатора.

Чон До подивився на неї: очі літньої дами були бліді й туманні.

- Ні, - мовила вона. - Я розумію, що під час війни жодна зі сторін не має монополії на звірство. І я не така вже наївна, щоб уважати, що двигун праведності не живиться неправедним пальним. Але ж це наші найкращі хлопці, плавають під національним прапором. Так що ні, ні, сер, ви помиляєтеся! Жоден із наших моряків не міг учинити такого. Я це знаю. Я знаю, що це факт.

Вона підвелася з-за столу.

Підвівся й Чон До.

- Пробачте, будь ласка, що я вас збентежив, - сказав він. - Мені не слід було це розповідати. Але ви повинні повірити, що я дивився в очі акулам, очманілим від запаху смерті. Коли ви близько, на відстані простягнутої руки, їхні очі зблискують білим. Вони крутяться й висовують голову з води, щоб краще придивитися перед тим, як укусити. Я не відчув зубів у моїх м’язах, але коли вони дістали до кістки, то було крижане, електричне відчуття. Кров - я чув її запах у воді. Я знаю, як це - бачити перед собою людину, яку ніколи більше не побачиш! Раптом це розумієш - ніколи! Я чув незв’язну мову такої людини. Ось вона падає у воду перед тобою, і сам не віриш, і це відчуття невідступно йде за тобою. І ті речі, які залишаються потім по людині: помазок, черевики, - вони здаються такими дурними. Тримаєш їх у руках, дивишся й дивишся на них, але без людини вони нічого не означають…

Чона До трусило.

- Я тримав за руку вдову, його вдову , і вона співала колискову для нього, де б він не був…

Пізніше Чон До опинився у своїй кімнаті. Він дивився в довідник, шукаючи корейські прізвища, усіх цих Кімів і Лі, - і, коли майже дійшов до Паків, пес на його ліжку раптом підскочив.

Коло дверей була Ванда. Вона двічі тихенько постукала, а потім відчинила двері.

- Я воджу «вольво», - сказала вона з порога.