Читати книгу - "Егоїстичний ген"

Подібне нанизування розмірковувань про гени в межах наведеного суб’єктивного аргументу засвідчує, що, хоча такий ген-шантажист напевно може поширитися в генофонді зозулі, в генофонді якогось пересічного виду його поширення малоймовірне — принаймні, не задля приваблювання хижаків. Звісно, у такого виду можуть бути інші причини для поширення генів крику, про що ми вже зазначали, і ті, до речі, могли б випадково справити ефект періодичного приваблювання хижаків. Але сам фактор хижаків у доборі мав би справити вплив саме на зменшення гучності криків. Що стосується зозуленят, загроза хижаків, як би парадоксально це не виглядало, мала би збільшити гучність криків.

Не існує жодних доказів того, чи справді зозулі та інші птахи зі звичками «гніздового паразита» використовують тактику шантажу. Але їм точно не бракує жорстокості. Наприклад, деякі воскоїди, як і зозулі, відкладають свої яйця в гнізда інших птахів. Пташеня воскоїда озброєне гострим гачкуватим дзьобом. Щойно вилуплене, ще сліпе, голе і безпорадне, воно завдає своїм прийомним братам і сестрам глибокі рани, забиваючи їх до смерті: мертві ж бо не конкурують за їжу! Відома нам зозуля досягає того самого результату інакшим чином. Вона має короткий час інкубації, а тому її пташеня вилуплюється раніше за своїх прийомних братів і сестер. Після цього, навпомацки і механічно, але напрочуд ефективно, зозуленя викидає решту яєць із гнізда. Воно підлазить під яйце, вмощуючи його в улоговинці на спині. Потім повільно задкує до краю гнізда, утримуючи яйце між зародками крил, та скидає його. Так воно чинить з усіма яйцями, поки не лишиться у гнізді саме, забираючи одноосібно усю турботу своїх прийомних батьків.

Один із фактів, що мене надзвичайно вразив, я довідався минулого року від Ф. Альвареса, Л. Аріаса де Рейни і Г. Сегури з Іспанії. Вони досліджували здатність потенційних прийомних батьків — потенційних жертв зозуль — виявляти своїх кривдників: зозулячі яйця чи пташенят. Ставлячи експеримент, дослідники підкладали до сорочачих гнізд яйця і пташенят не лише зозулі, а також інших птахів. Одного разу це виявилося ластів’я. Незабаром після цього одне із сорочачих яєць опинилося на землі під гніздом. Воно не розбилося, тому вчені поклали його назад та спостерігали далі. Те, що вони побачили, виглядає дивовижним! Виявилось, що яйце на їхніх очах викинуло пташеня ластівки, поводячись так само, як зозуленя. Вони знову поклали яйце назад, але отримали той самий результат. Ластів’ятко скористалося методом зозулі, утримуючи яйце на спині між зародками крил та задкуючи на край гнізда, поки не випхало яйце на землю.

Мабуть, добре, що Альварес із колегами не намагалися пояснити своє дивовижне спостереження. Як міг ген такої поведінки виникнути в генофонді ластівки? Для цього мали існувати належні причини у звичному житті цього птаха. Але ж ластів’ята не мають досвіду опинятися у сорочачих гніздах. Зазвичай, вони ніколи не перебувають в якихось інших гніздах, окрім своїх власних. Чи могла ця поведінка свідчити про вироблення певної адаптації, спрямованої проти зозуль? Можливо, природний добір сприяв виробленню в генофонді ластівки стратегії контратаки, появі генів використання проти зозулі її власної зброї? Виглядає на те, що зозулі не паразитують у гніздах ластівок. Можливо, причина саме в цьому. Згідно з цією теорією, сорочачі яйця в експерименті викидалися з гнізда тому, що, як і яйця зозулі, вони є більшими за ластів’ячі. Але якщо ластів’ята можуть відрізнити велике яйце від звичайного яйця ластівки, безумовно, те саме може їхня мати. Чому ж тоді яйце зозулі викидає не вона, хоч зробити це їй було б значно легше, ніж пташеняті? Не вельми вірогідним виглядає пояснення, що ластів’яті притаманно викидати з гнізда зіпсуті яйця або інший мотлох. Бо з цим так само краще впорається (що вона й робить) його мати. Той факт, що за виконання вельми складної операції з відбракування яєць, що потребувало певної майстерності, взялися немічні пташенята, хоча дорослим ластівкам це більше до снаги, наводить на думку, що з материнського погляду дитина робить щось неправильне.

Мені здається, що вірогідне пояснення зовсім не пов’язане із зозулею. Від цієї думки стигне кров у жилах, але, можливо, ластів’ята чинять так одне з одним? Оскільки первісткові доведеться згодом конкурувати з його ще не вилупленими братами та сестрами за батьківську увагу, для нього може мати сенс почати життя з викидання одного з інших яєць.

Теорія Лека про розмір кладки розглядала оптимальну кількість яєць з материнського погляду. Якщо я — ластівка, то оптимальна для мене кількість кладки нехай становитиме п’ять знесених яєць. Але якщо я — ластів’я, то ця оптимальна кількість цілком може становити меншу кількість яєць, де одне з них є моїм власним! Мати зобов’язана надати певний обсяг батьківського внеску, який вона «прагне» справедливо поділити між усіма п’ятьма дітьми. Але кожне пташеня вимагає більшу за одну п’яту частку уваги, що їй належить. На відміну від зозуленяти, воно не хоче собі геть усе, бо споріднене з іншими ластів’ятами. Але хоче більше. Воно може отримати чверть частки, лише викинувши одне яйце, або третину батьківського внеску, викинувши з гнізда ще одне. Якщо поглянути на це як на конкуренцію генів, ген братовбивства цілком може поширитися у генофонді, бо має 100-відсотковий шанс опинитися в організмі братовбивці і лише 50-відсотковий шанс — в організмі його жертви.

Головним запереченням цієї теорії є те, що важко повірити, що ніхто досі не спостеріг цієї жорстокої особливості ластів’ячої поведінки, якби вона насправді існувала. Я не маю для цього переконливого пояснення. Щоправда, в різних частинах світу живуть різні ластівки. Відомо, що іспанська ластівка, наприклад, дещо відрізняється від британської і вона не була об’єктом такого уважного спостереження, як британська. Тому я припускаю, що для неї цілком характерне братовбивство, що його біологи поки що не помітили.

Я висунув таку неймовірну ідею, як гіпотеза про існування гена братовбивства, через те, що прагну деяких узагальнень. Річ у тім, що безжальна поведінка зозуленяти найбільш вражає з того, що відбувається в будь-якій родині. Рідні брати ближче споріднені між собою, ніж зозуленя з його прийомними братами, але ця різниця не така вже й принципова. Навіть коли ми не можемо повірити в існування неприхованого братовбивства, неодмінно навернуться численні приклади менш очевидного егоїзму, коли вигода для дитини більше ніж вдвічі перевищує збитки від втрати її братів та сестер. Тоді, так само, як з припиненням грудного вигодовування, виникає реальний конфлікт інтересів між матір’ю і дитиною.

Хто має більші шанси перемогти у цьому змаганні поколінь? Зоолог Р. Д. Александер написав цікаву статтю, де висловив думку, що на це запитання можна дати загальну відповідь: завжди перемагатимуть батьки[44].