Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ця розмова трохи заспокоїла Елізабет. Вона позбулася двох таємниць, що пригнічували її вже два тижні. Проте лишалась іще одна неприємна звістка, про яку обачність веліла їй не згадувати. Вона не зважилася переказати сестрі другу половину листа містера Дарсі й пояснити, як щиро її цінував Бінґлі.
Тепер, коли вони повернулися додому, Елізабет могла оцінити істинні почуття сестри. Джейн була нещаслива. Вона все ще плекала щиру ніжність до Бінґлі. Доти вона нікого ще не кохала, а отже, її захоплення було пристрасне, як усі перші кохання, але міцніше за більшість із них через вік і вдачу Джейн. Вона цінувала спогади про Бінґлі й шанувала його набагато більше, ніж інших чоловіків, тож лише здоровий глузд і повага до почуттів ближніх не давали їй упиватися жалощами до себе, які нашкодили б її здоров’ю та душевній рівновазі інших людей.
— Ну, Ліззі, — сказала одного дня місіс Беннет, — а ти що думаєш про цю прикру історію з Джейн? Я оце собі постановила, що ніколи ні з ким про це і словом не перекинуся. Так і сказала своїй сестричці Філліпс. Проте я не знаю, чи бачилася Джейн із ним у Лондоні. Що ж, він і мізинчика її не вартий — і, думаю, в неї вже немає шансів вийти за нього. Я розпитала всіх, хто міг щось про це чути: схоже, до Незерфілду він наступного літа не збирається.
— Гадаю, він більше ніколи до Незерфілду не повернеться.
— То полотном дорога, здався він нам тут. Мене трохи втішає лиш те, що розбите серце зведе Джейн у могилу, й тоді він про все пожалкує.
Елізабет це аніскілечки не втішало, тож вона промовчала.
— Що ж, Ліззі, — невдовзі знову звернулася до неї мати, — а Коллінзи, кажеш, добре влаштувалися? Ет, сподіваюся, це надовго. А чим пригощали? Шарлотта — господиня на всі руки. Як вона бодай наполовину в маму вдалася, то, певно, й на чорний день відкладає. Здогадуюся, що вони собі зайвини не дозволяють.
— Авжеж, так і є. — Елізабет усе ніяк не наважувалася розповісти матері про страшний вирок, що навис над Шарлоттою. Нещасна жінка й без того ледве витримувала удари долі.
— А в них, певно, тільки й мови про те, як прибрати до рук Лонґборн, коли твій батечко помре. Вони, мабуть, на нього дивляться, як на свою власність, хай би скільки довелося чекати.
— Про таке, звісно, вони в моїй присутності й не згадували.
— Та дивно було б, якби згадували. Проте не сумніваюся, що сам на сам вони тільки про це й говорять. Ну, як вони так легко розпоряджаються маєтком, що їм навіть не належить, то Бог їм суддя. Мені було б соромно виставити стару жінку з дому.
Розділ 41
ПЕРШИЙ ТИЖДЕНЬ УДОМА минув непомітно; починався другий.
Перебування солдатів у Меритоні добігало кінця, й молоді жительки околиць нетямилися від журби, що, здавалося, нависла над усіма. Лише старші міс Беннет безжурно їли, пили і спали, не забуваючи й про щоденні вправи. Батько вигадав для них гру «Добрий день, я олень», у якій вони вправляли-ся, щоб виробити в собі прудкість і силу. Правила були прості: підкрастися до одного з могутніх оленів, що паслися в лісах неподалік, повалити його на землю й поцілувати в ніс, а потім відпустити. Так Джейн і Елізабет розважалися багато днів поспіль, а Кітті й Лідія дорікали їм за нечулість: молодші-бо страждали й не розуміли, як решта родини сміє тішитися.
— Лишенько, що ж з нами буде? І що його робити? — раз у раз гірко зітхали дівчата. — Ліззі, як ти смієш реготати?
Чуйна мати поділяла їхнє горе — бо добре пам’ятала, як сама тужила за подібних обставин років зо двадцять п’ять тому.
— Присягаюся, коли частина полковника Міллера поїхала геть, я два дні ридала без упину. Я думала, моє серце розбите.
— Я певна, що моє таки розіб’ється, — зітхнула Лідія.
— Якби ж то ми могли поїхати у Брайтон! — вигукнула місіс Беннет. — О, якби ж то! Але батько затявся.
— Купання в морі пішло б мені на користь.
— Тітонька Філліпс певна, що це добре для здоров’я, — додала Кітті. Такі скарги в Лонґборні не стихали ані на мить. Елізабет намагалася відшукати в них щось смішне, але пекучий сором брав гору, адже вона вкотре пересвідчилася, що закиди містера Дарсі мали під собою підстави, — і ще ніколи в житті з такою полегкістю та насолодою не розтинала собі рубців од семи порізів.
ПРАВИЛА БУЛИ ПРОСТІ: ПІДКРАСТИСЯ ДО ОДНОГО З МОГУТНІХ ОЛЕНІВ, ЩО ПАСЛИСЯ В ЛІСАХ НЕПОДАЛІК, ПОВАЛИТИ ЙОГО НА ЗЕМЛЮ Й ПОЦІЛУВАТИ В НІС, А ПОТІМ ВІДПУСТИТИ
Проте незабаром туга Лідії розвіялася — місіс Форстер, дружина полковника, запросила її з собою до Брайтона. Ця безцінна подруга була зовсім юною дівчиною, що сама нещодавно вийшла заміж. Як і Лідія, вона славилася безтурботністю й легкою вдачею, тож два із трьох місяців знайомства вони були нерозлучні.
Захват Лідії, її вдячність до місіс Форстер, втіха місіс Беннет і образа Кітті — усе це було таким неосяжним, що годі передати словами. Цілковито сліпа до почуттів сестри й невгамовна у своєму щасті, Лідія гасала домом і вимагала привітань. Вона сміялася і базікала ще більше, ніж зазвичай, а нещасна Кітті годинами стріляла з лука в оленів, кроликів і пташок, які, на свою біду, вряди-годи наближалися до будинку.
— Не розумію, чому місіс Форстер не могла й мене запросити, — скаржилася вона, — хоча, звісно, я їй не аж така близька подруга. У мене стільки ж прав поїхати, як у Лідії.
Марно Джейн закликала її заспокоїтися, а Елізабет — зважити на здоровий глузд. Що ж до самої Елізабет, то це запрошення не могло її тішити, бо вона вважала, що після такого сестра вже й не візьметься
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордість і упередження і зомбі», після закриття браузера.