read-books.club » Сучасна проза » Матінка Макрина 📚 - Українською

Читати книгу - "Матінка Макрина"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Матінка Макрина" автора Яцек Денель. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51 52 ... 97
Перейти на сторінку:
поромі — і ось одна з нас скаче, а через те що з рештою вона скута, то й решту із собою тягне; отже, скочила вона за борт і не шубовснула з плюскотом у воду, тягарем униз затягнута, а в небо полетіла на крилах своїх побожності та мучеництва; а якщо вона вгору, то й решта вгору. І летіли ми так угору, просто у блакить, одна за другою, а кайдани, знаки нашого мучеництва, які на землі обтяжували нас жорстоко, тут не тільки були легкі, наче пір’я, а й сильніше, з кожною миттю наближали нас до хорів ангельських; і ширяли ми над поромом, над широкою Двіною, над ясною зеленню весняних полів і темнішою — лісів, і бачили ми згори полоцький монастир та монашок, які бігають по двору, з дива вийти не можуть і руки заламують, аж ковпаки з їхніх голів падають, і бачили ми пором, а на ньому безсилого Вєрьовкіна, який від люті кусав собі кулак, щоразу меншого й меншого на плямці — поромі, що плив блакитною стрічкою Двіни. Аж раптом пором зарився в прибережний пісок, а мене мої мрії покинули.

Розділ XIV

Ми поверталися через місто, вже осіннє, але все ще тепле — я ловила ніздрями його запах, інший запах, ніж у наших містах, відмінний запах від брудного, паскудного Парижа, де жодними ароматами не приховаєш гнилизни. І було в ньому щось, що запахло мені домом. Дим, дим, який стелився між палацами, між препишними церквами, сивий, як із поля, як від печеної у вогнищі картоплі. Я молилась, але той дим не давав мені спокою, він був надто знайомий — а це на вуличних перехрестях обшарпанці пекли на вугіллі каштани, бо злидні всюди однакові. Вельможні пани в кожній країні були інші, одні в таких тужурках, другі в інших, але бідні — однакові, немовби все їхнє лахміття пошите з однієї шматини, розпростореної від Вільна до Риму, від Парижа до Новогрудка. Я йшла, наче огризок, якого тягли по землі, наче вимучена найгіршою тортурою: весь день напружена всередині, у страху, що перекручу якесь ім’я, що мене на брехні підновлять, що скажуть один кардинал із другим: Ти, така-сяка, хамидло собаче, суко жидівська, повертайся туди, де твоє місце, до своїх, у болото, під батіг! Бувало, що мене панотчик Єловицький в останню мить підтримував, бо я була близька до того, щоб завалитися на землю, і аж ніяк не від страху того, що відбувалось, а того, що статися могло. Ой, — казала я собі, — дурна Юлько, гнилі в тобі багато, а духу мало. І я продовжувала розповідь.

Уже в монастирі панотчик увесь вечір знай тріскотів, розпускав пір’я, впивався, рахував єпископів, які підтримали б ювілей, захоплювався тим, що йому сказав кардинал Ламбрускіні, мовляв, коли до Риму дійдуть три сестри, які зі мною з неволі втекли, то ми отримаємо власний монастир; ех, я мусила йому бодай упівголоса відповісти, мовляв, ні на кого так не чекаю, як на них. А тим часом він був у своїй стихії, носився, нетерпляче планував, відчував, що сидить у самому центрі світу й робить велику політику, приносив листи від кардиналів: Ґіччі просить про новенну[81], Ньюман про аудієнцію, Феретті шле благословення та просьбу про молитву; він тасував ці прохання, немовби грав у карти, і вже бачив себе людиною, що королів та імператорів скидає з трону, пророків з єресі навертає, країни воскрешає. Якщо Господь за допомогою ослиці напучував пророків, то чом би йому не вдатися до послуг віслюка? — запитував мене цей хитрун. А потім зиркав у листи від братів і побивався, якою дріб’язковістю від них відгонить: В отця Петра знову сильний нежить із кашлем, знову трохи крові вийшло, але йому трохи краще, він відвідує всі заняття. Отцеві Ієроніму також краще, але він ще слабкий, потребує поживних харчів, мабуть, йому слід наказати снідати в піст. Отець Кароль потерпає від геморою, але рухається. Я тиждень страждав від шлунка, але після вчорашніх таблеток мені краще. З нетерпінням чекаємо новин про здоров’я римських братів, — читав він, передражнюючи голос старця на смертному ложі. Мабуть, я напишу їм, що ми вже від надміру здоров’я всі померли. Погляньте лише, матінко, що ці мої брати бачать навколо себе, чим обмежується їхній світ. Один просить, чи не міг би я дістати реліквії Святого Хреста та окрему реліквію Польських Святих, кошти за ковчежки він поверне. А тут другий, — він пошукав між сторінками. — Ось, будь ласка: «Я обіцяв двом особам, одній Малґожаті, а другій Йоанні, дістати реліквії їхніх покровительок, решту залишаю на вибір. Я хотів би також мати одну реліквію зі Святого Хреста, але Церква Господня в цьому сумнівається — тоді бодай щось зі знарядь Муки Господньої». Може, цілого святого Петра їм із Ватикану поштою вислати? Є і скромніші: Іполіт просить лише послати одній пані до Відня два примірники «Відміток п’яти ран Христових», які можна придбати у брата-пасіоніста Луки. Він потряс руками на знак того, що до цих дрібниць уже втратив терпіння, і тоді зі столика з-між паперів у нього раптом випали ноти й розсипалися по підлозі від стіни до стіни. Панотчику, ви мелодії пишете? — запитала я. Якби ж то! Це… зараз, зараз, де цей аркуш… Ось, «Прикладаю Ave Maria Контського, який просить його першу релігійну музику донести до ніг Святого Отця. Це можна здійснити за допомогою Терріджі чи когось іншого. Бажано було б, аби Святий Отець зміг дати якусь медаль або щось подібне, бо Контський — добрий хлопець, і особливо на поляків це справило б добре враження». Медаль. Чудово, — каже він, — докладемо їм її до реліквії святого Петра й вишлемо в горіховому лушпинні.

Але коли ми вже засіли за вечерю й поїли, то панотчик на мене погляд кинув і бачить, що я слаба. Розкажи мені, матінко, ще щось про те, як ти була мала, як виховувалась у Стоклішках. Мабуть, він думав, що мене це потішить, ніби я, втомлена тривогами, якраз ні на що не мала більшої охоти, крім як тільки голову собі ламати! Ех, але як треба, то треба. Я вже розповідала, що братчиків-шибеників мала і що вони завжди викручувалися з усього, бо я брала їхні провини на себе? Одного разу батько проходить біля мене, а я знову стою в кутку за якісь не свої витівки. «Ти вже знову в кутку стоїш?» — питає. — «А

1 ... 50 51 52 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матінка Макрина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матінка Макрина"