Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Енн. Дуже гарно! Ми поїдемо всі, всі. Це вирішено, так?

Гектор. У мене теж автомобіль. Якщо міс Робінсон буде настільки мила, що згодиться, моє авто до її послуг.

Октавій. Віолетта! (Загальне замішання).

Енн (придушено). Ходімо, мамо, хай вони тут умовляються, як цей план здійснити. Мені ще треба потурбуватися про мою подорожню сукню. (Місіс Вайтфілд украй збентежена, але Енн розважливо відводить її з собою, і обидві щезають за закрутом шляху в напрямку до будинку).

Гектор. Я гадаю, що смію сподіватися згоди міс Робінсон? (Замішання триває).

Октавій. Боюся — нам доведеться обійтися без Віолетти. Деякі обставини заважають їй брати участь у такій подорожі.

Гектор (потішений, але зовсім не переконаний цими словами). Занадто по-американському, га? Молода панночка повинна мати сторожу?

Октавій. Зовсім не через те, Мелоуне, у всякому разі, не тільки через те.

Гектор. Ось що! Дозвольте запитати тоді, яке інше заперечення постає?

Таннер (нетерпляче). Та скажи йому, Октавію. Все одно ми не зможемо довго тримати цього в таємниці, незабаром усі дізнаються. М-ре Мелоун, знайте: якщо ви поїдете з Віолеттою, ви поїдете з чужою дружиною. Вона одружена.

Гектор (невимовно вражений). Та що ви мені кажете?

Таннер. Ото й кажемо. По секрету.

Ремсден (надаючи ваги своїм словам, бо боїться, що Мелоун запідозрить мезальянс). Цей шлюб тримають поки що в таємниці; Віолетта хоче, щоб про це зараз ще не оголошували.

Гектор. Готовий поважати її бажання. Чи не буде занадто нескромним запитати, хто її чоловік? Може, мені трапиться нагода поговорити з ним з приводу нашої подорожі.

Таннер. Ми й самі не знаємо, хто він.

Гектор (з підкресленою спритністю). Якщо так, мені, звичайно, нема чого більш і казати. (Загальне збентеження зростає).

Октавій. Вам це повинно здаватися незвичайним.

Гектор. Так, до деякої міри. Вибачте, що я так кажу.

Ремсден (напіввиправдуючи, напівчванливо). Молода пані одружилася таємно, і її чоловік заборонив їй, здається, називати нам його ім’я. Ми повинні це вам пояснити, якщо ви цікавитеся міс... гм... Віолеттою.

Октавій (співчутливо). Сподіваюсь, це не дуже засмучує вас?

Гектор (м’якше й менш стримано). Так, але це мені все ж дивно. Я ніяк не можу зрозуміти, як чоловік може поставити свою дружину в таке ніякове становище. Щось незвичайне. Не варте справжнього чоловіка.

Октавій. Ми відчуваємо це, — ви можете уявити, — дуже гостро.

Ремсден (незадоволено). Мабуть, це якийсь дурний юнак, що не розуміє, до чого ведуть такі містифікації.

Гектор (не ховаючи своєї моральної огиди). Сподіваюсь, що так. Треба бути занадто молодим і дуже нерозумним, щоб так робити. Ви дуже поблажливі, м-ре Ремсден. Занадто поблажливі, на мій погляд. Шлюб повинен ушляхетнювати чоловіка.

Таннер (сардонічно). Га!

Гектор. Чи повинен я, м-ре Таннер зробити з вашого вигуку висновок, що ви не поділяєте моєї думки?

Таннер (сухо). Одружіться й спробуйте. На деякий час це, може, і видасться вам за щось чарівне, але, у всякому разі, ви не знайдете нічого, що б ушляхетнювало. Чоловік і жінка, поєднавшись, не складуть істоти вищої за одного чоловіка.

Гектор. Ми в Америці вважаємо, що моральний рівень жінки вищий за рівень чоловіка, і що чистіша природа жінки підносить чоловіка, поліпшує його.

Октавій (переконано). І це правда.

Таннер. Нема нічого дивного, що американські жінки вважають за краще жити в Європі! Це куди зручніше, ніж усе життя стояти на вівтарі, щоб тобі поклонялися. У всякому разі, Віолеттин чоловік не вшляхетнився від шлюбу. Що ж йому вдієш?

Гектор (хитаючи головою). Я не можу поставитись до поведінки цієї людини так легко, як ви, м-ре Таннер. Проте я замовкаю. Хто б він не був, він — чоловік міс Робінсон, і я через це хотів би думати про нього краще.

Октавій (зворушений; він угадує прихований сум). Мені дуже шкода, Мелоуне, дуже шкода.

Гектор (вдячно). Ви — добра душа, Робінсоне, дякую вам.

Таннер. Балакайте про щось інше, йде Віолетта.

Гектор. Був би вам дуже вдячний, коли б ви дозволили мені перекинутися словом з панією на самоті. Мабуть, доведеться відмовитися від цієї подорожі, а це досить неприємно...

Ремсден (радий, що можна втекти). О, звичайно, звичайно. Ходімо, Таннере. Ходімо, Таві. (Йде повз автомобіль разом із Октавієм і Таннером до парку. Віолетта йде шляхом і підходить до Гектора).

Віолетта. Чи дивляться вони?

Гектор. Ні.

Віолетта (цілує його). Доводилося тобі говорити неправду?

Гектор. Говорити неправду? Говорити неправду — це надто м’яко. Я пішов далі. Я вдався до екстазу брехання. Віолетто, дозволь мені краще викритися перед ними.

Віолетта (одразу робиться серйозною; рішуче). Ні, ні, Гекторе, ти мені обіцяв цього не робити.

Гектор. І додержу слова, поки ти мене від нього не звільниш. Але мені так тяжко брехати цим людям і приховувати, що ти моя дружина! Я почуваю себе якимось падлюкою.

Віолетта. Що ж робити, коли твій батько такий нерозсудливий.

Гектор. Він не є нерозсудливий. Він, зі свого погляду, має рацію. Він упереджений проти англійського середнього класу.

Віолетта. Це занадто смішно! Тобі відомо, а мені неприємно казати тобі таке, Гекторе, але якби я хотіла б... ну, все одно, не треба!

Гектор. Я знаю. Якби ти хотіла одружитися із сином англійського військового постачальника, твої друзі подивилися б на це як на мезальянс. А мій старий дурний тато, один з найвидатніших військових постачальників усього світу, показав би мені на двері, коли б я одружився з найкращою дівчиною Англії, але без ніякого титулу. Звичайно, що це абсурдно. Але я вже казав тобі, Віолетто, мені не хочеться обманювати його. Я почуваю себе так, ніби краду його гроші. Чом ти не хочеш, щоб я перед ним відкрився?

Віолетта. Ми не можемо собі цього дозволити. Ти можеш бути, скільки твоя душа забажає, романтиком у питаннях любови, але в питаннях грошових романтиком бути не слід.

Гектор (хитаючись між сліпим коханням до жінки й властивим йому піднесеним моральним чуттям). Це надто по-англійському (благально). Але, Віолетто, тато все одно раніш чи пізніш, а довідається про це.

Віолетта. Авже ж, звичайно, тільки пізніш. Але не будемо, мій любий, говорити про це щоразу, коли ми зустрічаємося. Ти мені обіцяв...

Гектор. ПравдаІ Правда! Я...

Віолетта (не вгамовуючись). Не ти, а я страждаю від того, що ми тримаємо наш шлюб у таємниці. Я зовсім не маю на увазі бідкатися, боротися й таке інше. Це надто нерозумно.

Гектор. Тобі й не доведеться. Я знайду спосіб здобувати гроші від мого тата, поки не стану на ноги. А