read-books.club » Фантастика » Земля Санникова 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Санникова"

183
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Земля Санникова" автора Володимир Опанасович Обручев. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51 52 ... 79
Перейти на сторінку:
північні тубільці користуються цим часом для масової ловлі птиці, й онкілони не складали винятку. Кожне стійбище мало два чи три озера у виключному користуванні. Завчасно на берегах було влаштовано загони, які являли собою огорожу з тонких жердин, устромлених у землю на такій відстані одна від одної, щоб качка не могла пролізти поміж ними; дві стіни загорожі починалися коло води на відстані сотні кроків одна від одної, але потім швидко зближувалися й перетворювалися на вузький коридор, що приводив до майданчика, огородженого міцніше з усіх боків.

У призначений день члени всього роду, крім немовлят і найменших дітей, озброївшись палками, оточили рано-вранці озеро й почали криком і стуком виганяти птицю, яка ховалася ще в траві.

— Гей, гуси, качки! — кричали одні. — Виходьте, пора купатися!

— Вилазьте, ледачі, у воді черв’яки й рибки чекають на вас! — підхоплював другий.

— І наші палички, щоб погладити вас по голові! — волав третій. Стукіт, крики, вереск дітей, для яких цей день був величезною подією, стояли неймовірні. Діти шастали по траві, як собаки, б’ючи ціпком праворуч і ліворуч. Перелякана птиця з усіх боків прямувала до води, і попереду загоничів усюди видно було хитання стебел трави й очерету, між якими пробиралися пернаті. Деякі намагалися злетіти, спорхували над травою, але негайно знову сідали, ляскаючи крилами. Крякання качок, скрипуче ґелґотання гусей зливалися зі стукотом, вереском і криком загоничів. Кулики, бекаси, чайки, кроншнепи, турухтани, які вилиняли раніше, ніж водяні птахи, злітали поодинці та зграйками й металися з пронизливими криками над водою й над галявиною, прорізаючи легкий туман, що висів ще над озером. Воно скоро зарябіло від зграйок гусей і качок, коли загоничі дійшли майже до самої води. Тільки частина берега між двома загорожами була вільною від людей. Оскільки береги подекуди були багнисті, загоничі, наближаючись до них, надягали широкі лижі зі звірячої шкури шерстю назовні, напнутої на раму з гнучких прутів, що служили їм зимою й полегшували ходіння по грузькому ґрунту й полохання птахів, котрі ховалися в траві.

Оточивши озеро, онкілони витягли в його кінці, протилежному загонові, підготовлені раніше чотири човники, зшиті з березової кори берестянки; у кожен із них сіло по два чоловіки: один із веслом, другий із стукалкою і ременем у руках. Човники швидко віддалялися один від одного, але через проміжки між ними було протягнуто ремені, котрі тяглися по воді. Люди на кормі потихеньку гребли; люди на кормі постійно підкидали ремінь, який шльопав по воді, видаючи плеск і бризки, лякаючи водоплавну птицю, котра з кряканням і ґелґотанням прямувала по воді до загону. По берегах озера тривав пекельний шум і стукіт загоничів; по воді рухалася стіна сплеску, яку супроводжували крики човнярів. Птиця почала метушитися; окремі екземпляри, обравши момент, коли ремінь опускався у воду, проривалися назад; інші намагалися вибратися на берег, але коли вони підпливали надто близько, загоничі пускали стріли — і прошиті птахи билися на воді й збільшували сум’яття.

Так мало-помалу сотні птахів було зігнано в кінець озера. Із рухом човників і загоничі пересувалися берегом; передні переходили вже до загорожі, але тут припиняли шуміти й ховалися в траву. Коли кінець озера був уже близько, човнярі подвоїли зусилля, бо від їхньої спритності тепер залежала удача загону, — птахи скупчилися на невеликій площі. Треба було, щоб ремінь плескав безперервно й сильно, інакше вся маса, обравши момент, могла ринутися назад і довелося б починати всю справу спочатку.

Але ось передні зграйки, підпливши до берега, почали вилазити в траву, пробираючись уперед; за ними пішла решта, і суцільна річка гусей і качок, що коливалася, потяглася вглиб загону з кряканням і ґелґотанням. Як тільки останні вийшли з води, човнярі теж вистрибнули на берег, до них приєдналися інші загоничі й стуками та криками гнали птицю вперед. Нарешті вся зграя скупчилася в глухому кутку, де загорожа була міцнішою, а трава витоптана. Тепер загоничі, які оточили загорожу, а також увійшли слідом за птицею, почали безжальне винищення: з усіх боків десятки палок били по головах нещасних пернатих; крики розлютованих людей, глухі удари ціпків, ляскання крил, відчайдушне крякання й ґелґотання злилися в страшенний галас. У повітрі безперервно миготіли закривавлені палиці; купи вбитих і ще тріпотливих росли на очах. Окремим сміливцям удавалося прорватися між ногами загоничів або крізь проломи загорожі назад до озера або на галявину.

Нарешті всіх перебито, небагато врятувалися, глухий кут наповнено купами птиці. Галас одразу стих. Люди перевертають загорожу й починають прибирати здобич: зв’язуючи ремінцями попарно ноги, перекидають птахів через ті ж ціпки, які тепер є ношами; два чоловіки несуть до стану дві палиці з тридцятьма-сорока парами качок або ж п’ятнадцятьма-двадцятьма парами гусей; діти теж тягнуть на своїх палицях вантаж, але менший.

Коло стійбища все звалюють до купи й починається нова робота — общипування пір’я й патрання; пух збирається в шкіряні мішки, потрухи звалюються на пластини кори. Палають багаття, гріються камені, приготовлені всі дерев’яні посудини — сьогодні буде багатий суп із потрухів. Шум, гомін, вереск дітей, які старанно допомагають і заважають усім, сповнюють повітря. Ось повертаються човнярі й несуть іще оберемки птахів — вони збирали на озері птахів, підбитих стрілами загоничів із берега.

Після чищення, уже ввечері, почалося копчення птахів на схов: відсутність солі й посуду не дозволяли зберігати птахів довго в іншому вигляді. Тому з кори влаштовували намети; під їхнім дахом на жердинах підвішували очищених птахів, а на землі розводили димокур, який треба було підтримувати кілька днів. Пізно ввечері кінчалася робота і їда, а наступного ранку треба було повторити те ж саме на другому озері, через день — на третьому. Гаятись було не можна, бо махові пера швидко відростають і птиця починає, хоч і погано, літати. Тоді й загорожа не допомагає.

Мандрівники взяли участь у загонах, хоч і без особливого задоволення — їм також потрібні були зимові запаси; їхні жінки, звичайно, брали участь дуже охоче. Але три дні цього промислу справили на чужоземців страхітливе враження: метушня, шум, безжальне винищення беззахисних істот, гори битої птиці, багаття, об’їдання всіх учасників і їх жадібність, бажання винищити якнайбільше зливалися в неприємне видовище, і вони були раді, коли полювання скінчилося.

Під час цих загонів на більшу дичину, яка іноді зустрічалася, не звертали уваги — її час був попереду. В очереті біля кожного озера жили в невеликій кількості кабани; стиснуті загоном, вони збиралися в купу зі старим лютим самцем на чолі й кидалися напролом через ланцюг. Їм давали дорогу,

1 ... 50 51 52 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Санникова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Санникова"