Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Сумніваюсь, — Костянтин про всяк випадок відсунувся, коли вона забралася на його шкіряний диван з ногами.

На його подив, кінострічка справді захопила увагу з перших хвилин. Він з цікавістю спостерігав за розвитком сюжету та задоволений приємним вечором навіть почав забувати про притихлу під боком дівчину.

— Невже він не розуміє, що вона крутить ним, як хоче? — невдоволено видихнув Костянтин, коли героїня фільму вкотре влаштувала скандал зі сльозами й виставила героя за двері будинку. Він не почув жодної реакції у відповідь, тому неохоче обернувся й побачив, що Ярина заснула. — Чудово, — буркнув Костянтин, поставив фільм на паузу й дістав з кишені смартфон. — Антоне, хутко до мого кабінету. — Коли на порозі матеріалізувався підлеглий, кримінальний авторитет втомлено кивнув на Ярину: — Віднеси до кімнати.

Костянтин був впевнений, що його вимога лаконічна й легко здійсненна. Але вже за пів години, коли він після гарячого душу бажав розчинитися в чистому й м’якому ліжку, йому знову довелося дзвонити недолугому хлопцеві.

— Антоне, якого біса? Зараз же прийшов... Ні, прибіг до моєї кімнати.

— Що сталося? — захеканий й переляканий підлеглий вже за пів хвилини важко дихав й тримався за одвірок кімнати.

— Поясни, як це розуміти? — Костянтин звернув до нього важкий погляд й багатозначно кивнув на ліжко.

— Ви про що? — спохмурнілий Антон щиро не розумів, чим цього разу не догодив начальству.

— Чому вона в моєму ліжку? — пряме питання. Він стримувався, аби не поцікавитися, як можна бути настільки загальмованим та відірваним від реальності.

— Але ж ви сказали віднести до кімнати, — насуплено пробурмотів Антон, який вже запідозрив наявність біполярного розладу у співрозмовника. Завжди йому все не так! Навіть коли завдання виконане ідеально, він все одно знаходив, до чого причепитися.

— До моєї? — зробивши глибокий вдих і видих, він подумки побажав смерті кожному в діапазоні трьох метрів. — Віднеси її до кімнати біля кухні, — суворо попрохав Костянтин й подумки зажадав уранці не знайти Ярину у жодній кімнаті будинку.

Варто було йому залишитися у темряві на самоті, як він усвідомив, що ще його збентежило, окрім неквапливості підлеглого. Коли ввечері в нього задзвонив телефон, Ярина одразу ж прокинулася, а після його невдоволень, висловлених аж ніяк не пошепки, — навіть не ворухнулась в його ліжку.