Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

Повз Єву на своїх численних ногах промчав піщаний снайпер. Дівчинка не могла поворухнутися і тільки стежила очима, що сльозяться, за ракоподібним богомолом. Чудовисько наступало на бойового робота, люто і швидко клацаючи і ворушачи всіма своїми жвалами та кінцівками.

- Реакція на загрозу, - прошепотів Ровендер, присівши навпочіпки біля Єви і витягаючи дротики з її тіла.

Робот тим часом звернувся до піщаного снайпера:

- Невизначений атакуючий, негайно відступіть. Я буду змушений знерухомити вас, якщо ви не підкоритеся.

«Цей чужинець хоче відібрати твою їжу, – подумки сказала Єва снайперу. – Він стягне всю твою їжу і вб'є тих, хто допомагає тобі добувати їжу».

Швидше, ніж могли встежити її очі, піщаний снайпер завдав удару, і одна нога робота зламалася. Бойова машина обрушилася на землю, дротики полетіли на всі боки, але їхній потік просто відскакував від жорсткого панцира чудовиська. Гігантське чудовисько вхопилося клешнями за тулуб робота і зім'яло його.

Поки піщаний снайпер і дрейфозани розправлялися з бойовою машиною, Ровендер звалив Єву Дев'ять на плече і поспішив до Єви Вісім.

Дротиків у ногах у Єви більше не було, але біль, як і раніше, не відпускав.

- Гр-р-р! – прогарчала дівчинка крізь стиснуті зуби. – Боляче!

- Я знаю, Єва, що тобі боляче. Але нам треба піти звідси якнайшвидше, поки снайпер не втратив інтересу до мертвої машини. – Ровендер опустив на землю дівчинку та плавникове проміння, яке ніс в іншій руці. Він почав витягати дротики з неживого тіла Вісім і запропонував: - Спробуй використовувати кістки як милицею.

– А вони не зламаються? - Єва взялася за білі промені.

– Нехай тебе не бентежить їхня мала товщина. Вони досить міцні.

Спираючись на плавникове проміння, Єва встала. М'язи правої ноги все ще не відпустила судома, але в лівий біль стихла, хоча нога, як і раніше, не слухалася – ніби спала. Дівчинка зробила кілька незграбних стрибків на лівій нозі, використовуючи кістки як підпори.

Ровендер стягнув із себе перемащену липкою ягідною кашею куртку, зім'яв грудкою і закинув подалі – у протилежний від їхнього табору бік. Потім сируліанець підняв байдужу Єву Вісім на руки і покликав:

- Ходімо. В нас мало часу.

Блукаюче дерево вже пішло, залишивши сплячого Надео одного в тіні стоячого каменю. Рани на ногах Єви ще саднили, але до м'язів повернулася чутливість. Дівчинка допомогла Ровендеру вкласти Вісім на ковдру поруч з Надео. Ровендер кинув Єви сумку з припасами і важко опустився на землю, без сил. Вона вручила йому пляшку з водою і почала ритися в медикаментах.

- Скороцілить, ура! - Зраділа дівчинка і витягла тюбик з маззю. - Як шкода, що довелося викинути спецтуніку, вона все зробила б сама.

- Ти взагалі в порядку? - спитав Ровендер, все ще важко дихаючи.

- Угу, - відповіла Єва. – Нога болить небагато, але це нічого, житиму.

— Ну, тобі принаймні пощастило більше, ніж тому миртіаніну, якого ми там знайшли, — зауважив Ровендер, потягуючи воду. — Тепер ми знаємо, що сталося.

– А тепер ми знаємо, що за корабель бачили вчора. – Єва стягнула кедботи та лосини, заляпані вже засохлою ягідною м'якоттю. У повітрі стояв тяжкий запах евканіки. - Як думаєш, чи поблизу є ще роботи?

- Не знаю, - відповів Ровендер.

— Не можу повірити, що він послав за нами таку штуковину, — сказала Єва, втираючи мазь у ранки від дротиків.

- А я можу. - Ровендер підповз до калюжі, що оточувала камінь, і наповнив пляшку.

– І не хоче, щоб ми їх попередили, – закінчила його думка Єва.

- Кадм. - Єва Вісім раптово села. - Будь він проклятий разом з усією своєю армією, - процедила вона.

- Згоден, Єва Вісім. Але не знаю, як це зробити, – сказав Ровендер. – До Лакуса та Соласа багато днів шляху. Не думаю, що ми встигнемо вчасно, особливо з огляду на наші обставини.

- А що, якщо шатл? – раптом стрепенувся Надео.

Ровендер пирхнув, не відриваючись від пляшки і продовжуючи сьорбати воду.

- Шаттл? - Єва передала сестрі скороцілить. - Який шатл? Про що він каже?

– У нас у селі є невеликий корабель, – пояснив Надео. – Спочатку він використовувався для дипломатичних візитів нашого вождя Антикви до королеви Охо.

- Як думаєш, ваш вождь позичить нам цей корабель?

– Ні. - Ровендер став на ноги і почав ходити туди-сюди. – Цьому не бувати. І ти чудово знаєш, Надіо, що я правий.

– Але це питання життя та смерті багатьох наших братніх кланів, Ровендере. Заради цього Антикв, зрозуміло, відкине минулі…

– Не відкине! - вигукнув Ровендер і витер з лиця краплини слини, що вилетіла, тильною стороною долоні. – Не відкине.

Єва великими з подиву очима дивилася на цей несподіваний напад люті. Вона кинула погляд на сестру, і та ледве чутно промовила:

– Чудово, що не я сама ненавиджу вождя свого народу.

– Проблема не у вожді. – Ровендер узяв плавникові промені та робочий комбінезон. – Антикв – добрий лідер, йому всі довіряють. Це мене недолюблюють.

– Я розумію, про що ти, – відповіла Вісім.

Єва Дев'ять підійшла до Ровендер, який розкладав на землі кістки. Тепер, коли він викинув куртку, на ньому залишилася лише невигадлива пов'язка на стегнах, що трималася на розламаній волокнистій мотузці. Без свого широкого шати її синій друг став здаватися маленьким. І самотнім. Єва присіла поряд з ним і приєдналася до спорудження нош.

Розділ 27. Дика природа.

- Не знаю, як ти, - сказала Єва Вісім, крокуючи між величезними валунами, - але особисто я вважаю, що природа в цих місцях не менш страшна, ніж військо Кадма.

- Ну так, живність навколо може бути небезпечна, - відповіла її молодша сестра, - але водночас і прекрасна.

Вони йшли за Ровендером, який тяг Надео на своєрідних волокушах – імпровізовані ноші одним краєм тяглися по землі. Несучі осі конструкції залишали в піску дві неглибокі колії, якими і слідувала Єва. Раніше вона напевно уявила б, що це така чарівна стежка, прокладена спеціально для неї, але тепер ставало дедалі важче чіплятися за казкові дитячі мрії.