Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Він важко усвідомлював сказане.

- Серйозно? Ви... я маю на увазі, є ще такі як ви? Не зовсім звичайні люди, так? Я маю на увазі...

 - Нас таких доволі багато.

 - Як ви це називаєте? Чари? А в тебе теж є якась сила? - з напругою в голосі спитав Джеймс. І відразу відповів сам на своє запитання.

- Ах да. Ти ж дуже, дуже швидка. Ти теж друїд? - Спробував пожартувати він.

Йому було зле. О боже, це все через його нові знеболювальні. Він просто галюцинує. Нічого цього немає. Елінор Еван-Грін має зараз бути вдома, спати у своєму теплому, м'якому ліжечку і в жодному разі не рятувати його від вигаданих, але цілком собі вороже налаштованих нічних візитерів.

- Щось на кшталт того, - ухильно озвалася дівчина. - Ти дозволиш відвести тебе до того, хто може допомогти?

Він відповів не одразу.

- Не хочу тебе засмучувати, але я не дуже стрибучий. - Джеймс легенько постукав по гіпсу. - Тож далеко я не піду.

Хлопець дивився на Елінор, а та розсміялася зовсім беззвучно.

- Я щось не те сказав?

Дівчина на мить зникла з поля зору і з'явилася з його власним одягом у руках.

 - Прошу.

Не зовсім розуміючи, що відбувається, Джеймс сповз до краю ліжка і начепив поверх футболки светра та куртку. Він намацав милиці біля узголів’я і схопився за них.

- Добре. А тепер що?

- Ти можеш мені довіритися? - прошепотіла Елінор. Дівчина стояла зовсім поруч, він міг розгледіти кожну рисочку її обличчя, кожну вію і рух губ, він чув запах її шкіри, холодний і свіжий. Здавалося, торкнешся її і відчуєш на кінчику язика приємний присмак м’яти. Джеймсові ніяк не вдавалося зібрати слова на речення. Нарешті він спитав.

- А в мене є вибір?

- Але ж ти випив пігулки, які я тобі дала. Це могла б бути отрута, - посміхнулася вона і пошепки покликала:

- Френсісе!

Миттю пізніше той з'явився у спальні Джеймса.

Прохідний двір, а не кімната, з роздратуванням подумав хлопець.

- Клієнт готовий? Застрибуй,  - Арош посміхнувся на всю ширину своєї ядучої усмішки та виставив руки перед собою.

- Смішно, - зреагував Джеймс, - але я краще якось сам. Окей?

- Так, і ми тут стовбичитимемо до наступного місяця, тож я все ж таки краще заощаджу весь час і віднесу тебе, - відповів Арош і Джеймсу захотілося заїхати по його нахабному обличчю, поки він не усвідомив сенс сказаного нічним гостем.

- Ти що зробиш?

Елінор підняла брову.

- Ти ніби збирався довіритися нам.

- Тобі ще можливо, але йому точно ні, - парирував Джеймс, впиваючись пальцями у свої милиці. Ну вже ні, його не носитиме на руках цей самовдоволений психопат-манекен.

- Як щодо мене? Я можу допомогти тобі з цим, - запропонувала Елінор. Джеймс оцінювально подивився на дівчину. Вона ж просто жартує, правда?

- Метра два можливо ти і протягнеш мене, волоком, але далі все одно доведеться мені скакати на милицях. Ми з Пітером якось думали над цим варіантом…Це неважливо! Бо це ж неможливо!

- Твоя недовіра боляче ранить, - Елінор Еван-Грін з обеззброюючою посмішкою торкнулася його рук, провела холодними пальцями по напружених передпліччях Джеймса, звільняючи його від милиць, і блискавичним рухом обхопила його за талію, з легкістю піднявши над підлогою, наче він важив не більше за подушку. Джеймс подумки вилаявся.

- Як ти це робиш? - крізь стиснуті зуби спитав він. Від її близькості серце чомусь закалатало вдвічі усердніше. Дівчина винесла його в коридор і легко спустилася сходами. Коли Тоні ніс його вчора нагору, йому було набагато важче, у рази важче, думав Джеймс і залився фарбою до п'ят, відчуваючи сильні обійми.

- О!

- Що таке? Я зачепила ногу? Щось болить? - Голос дівчини звучав стурбовано.

Джеймс похитав головою. 

- Зараз я просто думаю про те, як сильно я хочу, щоб на твоєму місці опинився мій дядько, або батько або навіть твій брат. Бо це трохи...принизливо, не вважаєш? Що ж за сни мені сняться, - буркнув він ледве помітно.

Дівчина пирхнула і її подих опалив йому щоку.

- Не звикай сильно. Це лише до машини.

 - А куди ми їдемо?

- До музею Історії та Науки.

У голові Джеймса випливло щось знайоме.

- Це той що у Філоматі? Серйозно?

- Є й інший варіант, але він, скажімо так, про всяк випадок.

Елінор миттю дісталася машини, захованої за широким чагарником за кілька десятків метрів від будинку. Хонда Кларіти. Джеймс навіть затримав на пару секунд подих, лише уявивши, що він зараз прокотиться на такій автівці. Жаль не можна попроситися за кермо.