read-books.club » Драматургія » Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"

30
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вибрані твори" автора Володимир Кирилович Винниченко. Жанр книги: Драматургія / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 49 50 51 ... 100
Перейти на сторінку:
не мала б проти того, щоб не дожидаючись добровільного приходу «пампушечки», самій зараз же, отут ухопити її, зімняти, розчавити своїми обіймами.

Доктор почув, як тоскна, холодна, млісна важкість двома долонями здушила під ребрами, і стало трудно дихати.

А Єрємєєв, усе посміхаючись самими вусами, мигцем подивився на сіру юрбу в сінях. Це для нього був, очевидно, звичайний педагогічний мітинг.

— Ви ж наші пампушечки, панове «вчителі», їли добре? Га? А тепер ми ваших спробуємо. Тоді ми дивились та зуби зціплювали, та на каторгу йшли. А тепер ви подивіться. Он панові графові, здається, не подобаються мої нагаї. А я йому кажу, що й нам не подобались його нагаї. А він ловко вмів їх давать. Ач, тепер який тихенький стоїть. Струнко, ти! Зігнувся, паскуда лядська! А чого ти, гаде, не гнувся, не кліпав так очима, як хлопів своїх поров, як на каторгу людей за одне слово проти себе засилав? Га? А мало він наших сільських пампушечок перебрав? От тепер на своїх шкурах, паскуди, спробуйте. Ти, пампушко! Я хочу, щоб ти сама прийшла до мене! Чуєш? Щоб ти сама благала мене, щоб я тебе підпустив до себе. Чуєш? І прийдеш! Рачки поповзеш, руки мені цілуватимеш. Маєш до дванадцятої години ночі подумати. О третій годині вранці ми звідси виїжджаємо. Три години попудримо тебе, а тоді марш обоє к чортовій матері. А не прийдеш, самі принесем, але тоді до стєнки обох приставимо. Вибирай!

Панна Ольга стояла непорушно, невидющими, крижаними очима дивлячись кудись у просторінь. А сіра, шинельна купа в сінях жадно, невідривно, нетерпляче смоктала очима дівоче, рівно-бліде, виточене лице з широкими малиновими устами, таке дивно-гарне серед цього бруду, серед засмажених невмиваних облич. І так гостро-приєм-но було собі уявляти, як це саме лице буде цілувати їхні руки, як їхні потріскані від вітру губи будуть угризатися в його ніжність, у таємну, чужу, таку до цього часу вищу за них випещеність.

Доктор, чуючи свій голос здалеку, потупився і сказав:

— Для чого ж іще глум і пониження? Хіба не досить нас розстріляти, коли вам це любо?

Єрємєєв раптом круто ввесь повернувся, перехилився до нього і скажено замахав йому перед очима нагаєм.

— А-а, «пониження, глум»?! От власне, дядю, нам треба вашого пониження. Оце, правдиве слово ти сказав, пар-шивче! Власне понизити вас, розтоптати, знищити вас! Знищити пррокллятих! Мало ваші кишені вивернути, бри-лянтики, земельку вашу забрати. Ні, зуби вам ваші отрутні вирвати! Зуби, зуби! Кинути вас у те багно, в якому ви нас тисячі літ товкли мордами. Вигадать вам такі муки, щоб в одну годину ви могли відчути все те, що давали нам віками! От-таку б вам муку придумати! «Пониження»?!

Кирпатий тепер уже не то злякано, не то зачаровано роззявив рота та так увесь і пірнув очима й ніздрями у свого начальника.

Але панна Ольга все так само байдуже, нічого не чуючи, дивилась кудись понад салдатськими головами своїми порожніми, як із льоду вилитими очима.

— Га, не любите пониження? Ні, покуштуйте, покуштуйте, «високородні»! Я знаю: ви воліли б, щоб я вийняв револьвер і просто вбив вас. Ні, серденятка мої, це ви занадто дешево хочете розплатитися. Занадто дешево!

Крізь юрбу в сінях продирався салдат у шкіряному картузі.

— Та пустіть, чорти, мене до товариша Єрємєєва! Товаришу Єрємєєв!

Жовтовусий зразу замовк, швидко озирнувся й підійшов до порога.

— Що там?

Салдат у шкіряному кашкеті близько нахилився до його лиця й почав щось довго шепотіти, невидющими очима водячи по камері.

— Ага. Добре. Зараз, — спокійно, звичайним своїм, твердим, залізно-ржавим голосом сказав Єрємєєв і, повернувшись до доктора та панни Ольги, проказав:

— Так от: щоб до дванадцятої ночі була в мене. Прийдеш сама, на волю пущу обох. Чуєте?

Потім глянув на поляків. Вони все так само отупіло, застигло стояли: вона, випнувши черево, а він, притуливши витягнені, старечі долоні «по-швам».

Єрємєєв тихо сказав щось кирпатому й рушив із камери. Кирпатий хитнув головою і крикнув у сіни:

— Ану, ще хто йдіть сюди! Треба цих панів на прогулочку повести. Ну, графи, рушайте, виходьте!

Кістястий старий злякано, тривожно подивився на нього.

— Та не бійсь: на прохід поведемо вас. Ну, рушайте! Швидко! Бери свою стару. Микито, зайди з того боку та підіпхни оту ропуху. Очманіла зовсім.

Салдати зайшли ззаду й, підштовхуючи в спину, зо сміхом випхали в сіни вимучених, одурілих людей. Останнім вийшов кирпатий і зачинив за собою двері. На порозі він озирнувся й ще раз уважно подивився на замертвіле, дивно-гарне лице під синьою хусткою, з пасмом виткого волосся над оком.

* * *

І вмить воно ожило, це замертвіле, дивно-гарне лице з льодяними очима. Тільки зачинилися за кирпатим двері, як Наяда підвела пасмо з ока і рвучко повернулась до доктора.

— У вас кишеньковий ножик є?

— Кишеньковий ножик?!... Є. Навіщо вам?

— Давайте сюди. Він гострий?

— Ні, тупий зовсім.

— Нічого, давайте.

Доктор помалу вийняв кишенькового ножика. Ножик був досить великий, тільки старий і тупий. Але що вона хотіла з ним робити, бідна Наяда?

— Розімкніть. Та відверніться від дверей. А то, як увійдуть, разу побачать. Ану, дайте.

Вона взяла ножика, затисла його в долоні і злегка махнула знизу вгору.

— Куди краще бити: в серце, чи в око? Через око можна вбити зразу? Взагалі, куди найкраще?

Вона питала цілком серйозно, діловито, швидко, їй треба було це зараз же знати, щоб привчити руку.

Доктор машинально сказав:

— В серце, розуміється, найкраще, але... Тільки чекайте, Ольго Іванівно, ви таки серйозно хочете?

Вона страшенно здивувалась. А як же інакше?! Покірно ждати, поки цей кацап звелить своїм рабам приволокти її туди, насміятися, зогидити, а тоді зогиджену, розчавлену, затовкмачену в ганьбу, разом із ним поставити до стєнки і вбити як собак?! Ого, вона, дійсно, сама піде до нього! Вона, дійсно, принесе йому дорогоцінність! Вона поцілує його в саме його кацапське серце!

Докторові треба було сісти, щось ноги йому стали якимись непевними, мякими, млісними. Він знову пошукав очима по загидженій хатинці і сперся об стінку.

Так, вона «поцілує», потім вихопить у нього револьвера і вб’є себе. А «вони» тоді прибіжать сюди й на докторові помстять усе, що вона там зробить. Це ясно й неминуче.

— Гм! Мені все ж таки думається, що вони з нами не посміють нічого зробити. Він нас усе ж таки навіть ні разу не вдарив.

1 ... 49 50 51 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"