Читати книгу - "Маленькі жінки. I частина"

На цей раз Емі пощастило. Грейс теж була не дуже сильна щодо вживання «розумних» слів, і тому помилка залишилася непоміченою.

День завершився імпровізованою виставою, де одні учасники зображували дресирувальників, а інші – звірів. Завершальним акордом стала ще одна партія в крикет. Коли сонце почало заходити, хлопці згорнули намет, поскладали речі в кошики й розібрали крикетні ворота. Потім всю цю поклажу повантажили в човни і, голосно співаючи пісні, повеслували додому. Нед, кидаючи виразні погляди на Мег, затягнув зворушливий романс. Його вигляд так потішив дівчину, що вона не витримала й розреготалася.

– Чому ви такі жорстокі до мене? – перервавши спів, гірко зітхнув Нед. – Цілий день ви провели біля цієї пихатої англійки, а тепер образили мене.

– Що ви, я не хотіла образити вас, Нед. Просто ви так дивно співали, от мені й стало смішно, – сказала Мег, уникаючи відповідати на інші його закиди.

Після балу у Моффатів вона намагалася уникати його товариства. Ображений до глибини душі, Нед повернувся до Саллі.

– Ця дівчина взагалі не знає романтики, чи не так? – шукаючи розради, запитав він.

– Жодної, – погодилася Саллі, – але вона й без неї хороша.

Нед, за прикладом більшості молодих джентльменів, намагався компенсувати невдачу веселим жартом, але це в нього не вийшло, і він замовк. Діставшись до галявини перед будинком, учасники пікніка стали прощатися. Сестри Марч поспішили додому, а сімейство Вон незабаром мало відбути в Канаду.

– Звичайно, манери в американських дівчат надто вигадливі, проте коли познайомишся з ними ближче, вони справляють прекрасне враження, – зауважила Кейт, і в її голосі цього разу не відчувалося пихи.

– Абсолютно з вами згоден, – відповів пан Брук.

Розділ тринадцятий

Замки з піску

Одного разу, теплим вересневим днем Лорі, розгойдуючись у гамаку і споглядаючи сусідній будинок, намагався уявити собі, чим зараз зайняті сестри Марч. Звичайно, найпростіше було б піти й дізнатися, але Лорі був у такому поганому настрої, що йому навіть з місця рушати не хотілося.

День видався настільки невдалий, що він із задоволенням прокинувся б знову і почав все спочатку. Але що вдієш, ми не можемо повернути час назад, і йому залишалося тільки шкодувати про це.

Вранці, як на зло, стояла спека, й займатися книжками зовсім не хотілося. Лорі відмовився від занять, через що пан Брук теж ходив незадоволений. Потім він відправився музикувати, провів за роялем півдня, і дід за це на нього розсердився. Ображений такою несправедливістю, Лорі зірвав гнів на собаках, оголосивши, що одна з них, здається, сказилася. Це повідомлення викликало справжню паніку. Потім Лорі пішов до стайні та посварився з конюхом, абсолютно несправедливо звинувативши його в тому, що кінь недостатньо доглянутий. Після цього славного діяння Лорі вважав себе вкрай ображеним життям. Він вмостився в гамаку, віддавшись похмурим думкам про тлінність людського існування і марність усіляких зусиль.

Але незабаром подув цілющий вітерець. Відчувши прохолоду, Лорі заспокоївся, повернувши собі гармонію із навколишнім світом. Спрямувавши погляд на густі крони каштанів, Лорі віддався мріям, уявивши, ніби вирушив у навколосвітню подорож і зараз перетинає океан. Аж ту почув чиїсь голоси, і це змусило його поспішно пристати до берега. Виглянувши з-за дерев, що приховували гамак, Лорі побачив сестер Марч, які виходили з будинку.

«Цікаво, куди це вони?» – подумав він. Щось у їхньому зовнішньому вигляді здалося йому незвичайним, і придивившись уважніше зрозумів, що саме: в кожної на голові був крислатий солом’яний капелюшок, за спинами – торбинки з коричневої тканини, а в руках – палиці. Мег несла подушку, Джо – книжку, Бет – відерце, Емі – папку для малюнків. Компанія чинно перетнула сад і, пройшовши через хвіртку на задньому дворі, попрямувала до пагорба.

– Ну й нахабство! – обурено пробурмотів Лорі. – Зібратися на пікнік і ні слова мені не сказати! Адже вони навіть не можуть взяти човен, у них ключа немає. Напевно, забули про це. Піду-но віднесу їм ключа, а заодно й з’ясую, що вони там задумали.

У Лорі було безліч капелюхів, але він не обмежився першим-ліпшім, а підібрав такого, котрий, на його думку, найбільше відповідав нагоді. Потім почав всюди шукати ключа і в результаті знайшов його в себе в кишені. Це зайняло більше часу, ніж він думав, тож коли він, нарешті, став дертися на пагорб, дівчата вже зникли за поворотом. Тоді Лорі вибрав найкоротший шлях і, швидко діставшись до пристані, став чекати їх там. Однак, на його подив, вони не з’явилися. Він піднявся на вершину пагорба і роззирнувся навколо. На одному зі схилів розкинувся сосновий гай, з якого, крім хору коників, долинали якісь звуки, що явно відрізнялися від шуму хвойних дерев.

– Он вони де! – вигукнув Лорі. Настрій у нього поліпшився, і він відчув приплив сил.

Тихенько підкравшись до сестер, Лорі побачив абсолютно ідилічну картину. Дівчатка скупчилися в затінку, сонячні відблиски грали на їхніх обличчях, а пташки сміливо пурхали над їхніми головами. Мег прилаштувалася на подушці і щось шила. Бет розглядала шишки, які щойно зібрала під деревами – вона вміла робити з них фігурки й безліч інших найрізноманітніших речей. Емі малювала папороть, а Джо плела і одночасно читала всім вголос. Лорі спостерігав за ними, і обличчя його ставало дедалі похмурішим. Його не запросили! Він розумів, що недобре підглядати, але йому було так сумно, що він не наважувався піти. Лорі стояв дуже тихо. Білка, що спустилася з дерева зовсім поруч, помітила хлопчика, лише наблизившись упритул. Вона злякано метнулася в бік. Гілка тріснула, і Бет, піднявши очі, побачила Лорі. Вона радісно посміхнулася і поманила його пальцем.

– Можна? – негайно запитав він. – Я вам не заважатиму?

Мег невдоволено підняла брови, але Джо її випередила:

– Звичайно, можна. Ми б і самі тебе запросили, але думали, що такі ігри тобі не цікаві.

– Я завжди із задоволенням граю в ваші ігри. Але якщо Мег проти, я піду.

– Ні, ні, я не проти. Але тільки ви маєте теж щось робити. Таке правило гри, – ласкаво, але наполегливо сказала Мег.

– Дякую. Я все зроблю. Мені б тільки посидіти з вами. А то в нас удома сьогодні надто похмуро. Що я маю робити? Шити, читати, збирати шишки чи малювати? Або все це одночасно? Наказуйте! Я заздалегідь підкоряюся, – і, всім своїм виглядом уособлюючи гідну наслідування поступливість, Лорі чинно опустився на землю.

– Якщо хочеш, дочитай цю історію, поки я доплету шкарпетку, – сказала Джо